Мотивами для Путіна розпочати війну з Україною стали особиста образа та бажання помсти. Остаточною краплею виявилося закриття медіаактивів його кума Віктора Медведчука. При цьому Путін прийняв рішення напасти на Київ ще в лютому-березні 2021 року, пише російське видання «Верстка» з посиланням на джерела в колишній і нинішній російській та українській владі.
У виданні стверджують, що ставлення Путіна до України псувалося разом із відносинами із Заходом.
«Україна та Грузія стали для кремлівського лідера простором протистояння», - пише російське ЗМІ, додаючи, що першим ударом для Путіна стала «Революція троянд» у Грузії, другим — серйознішим — «помаранчева революція» в Україні. Зокрема, у Кремлі категорично не сприймали право громадян на зміну владі у своїх країнах за допомогою маніфестацій та виборів.
Також Путіна образило і те, що у Світову організацію торгівлі першою прийняли Україну (у 2008 році), хоча господар Кремля вважав, що Росія була до цього голова більше.
Однак після обрання на пост президента Віктора Януковича Україною де-факто почали керувати люди з російських спецслужб, і питання було нібито вирішене. Паралельно Росія працювала і дипломатичною лінією, намагаючись відмовити Європу зближуватися з Україною.
З посиланням на оточення Путіні видання стверджує, що у 2011-2012 роках, під час та після протестних акцій у Росії, він став більше часу проводити час наодинці з книгами певного спрямування. Саме в цей період Путін зацікавився одним із ідеологів російського «месіанства» Іваном Ілліним, який був по-шовіністично налаштований щодо України.
Водночас, російські журналісти з посиланням на джерела в адміністрації президента РФ і серед його знайомих стверджують, що ще в січні 2014 року Путін не збирався захоплювати Крим. Рішення він нібито ухвалив спонтанно, в ніч з 22 на 23 лютого, після втечі Януковича вже з Харкова, коли зрозумів, що протестувальники в центрі Києва перемагають владу Януковича.
«Нарада в Сочі, де в цей момент закривалася зимова Олімпіада, тривала до 7 ранку за участю чотирьох найближчих силовиків. Як свідчить один із близьких знайомих Путіна, спочатку силовики намагалися його відмовити: «Путін сказав, хлопців, у нас шанс останній, більше такого шансу не буде, я беру відповідальність на себе», - йдеться у матеріалі.
Захоплення Донбасу почали готувати вже на початку березня 2014 року, коли російські урядовці інкогніто почали відвідувати українські регіони. Російські журналісти стверджують, що історія з відділенням Донбасу вже не була ініціативою особисто Путіна, а «це була ініціатива ФСБшників».
Підписавши у 2015 році «мінські угоди» у Кремлі конфлікт заморозили, але у Кремлі часто говорили, що «Путін хоче всю Україну».
Джерела видання стверджують, що Путін був упевнений, що НАТО та США по суті контролюють Україну.
Після перемоги на президентських виборах в Україні Володимира Зеленського Путін подумав, що має шанс домовитися про виконання Києвом мінських угод. У грудні 2019 року до Парижа Путін їхав у повній впевненості, що багаторічне питання зрушиться, але «приїзд Путіна до Парижа став колосальною помилкою російського президента, який переоцінив непідготовленість Зеленського та його команди. З великого царя всієї Русі Путін перетворився мало не на посміховисько».
Видання натякає, що після цього Путін відчуває глибоку образу особисто до Зеленського, і саме після провалу в Парижі у Москві зробили ставку на soft power. А ключовою довіреною особою Кремля тоді став Віктор Медведчук.
«Три джерела в оточенні російського президента підтвердили, що саме історія зі знищенням інформаційного ресурсу Медведчука і тим, що його почали «кошмарити», стала останньою краплею в ухваленні Путіним рішення про підготовку до військової операції. До інструментів «м'якої сили» у Кремлі вирішили більше не вдаватися», - йдеться у розслідуванні.
На рішення Путіна вплинув і сам Медведчук, який регулярно розповідав російському президентові про велику підтримку його особисто та проросійські настрої в Україні.
«Під час прийняття рішення про війну з Медведчуком Путін не радився. Як і ні з ким іншим. Єдиною людиною, яка мала постійний вихід на Путіна, був його друг Юрій Ковальчук», - пише "Верстка", стверджуючи, що Ковальчук відіграв вирішальну роль у ухваленні президентом рішення про спецоперацію.
Рішення про підготовку до операції було ухвалено наприкінці лютого — на початку березня 2021 року, за рік до війни. Вже у квітні біля кордонів України відбулися перші загрозливі навчання, але сама підготовка проходила у найсуворішій секретності. Проте вже з літа розмови про можливу війну стали нормою серед людей, близьких до Кремля.
Близьке до адміністрації Путіна джерело розповіло журналістам, що у грудні, за три місяці до війни, у кремлівських елітах уже обговорювали, як ділитимуть Україну між великими корпораціями. За розвиток кожного регіону за задумом мала відповідати одна з державних або близьких до Кремля приватних корпорацій. Водночас до довгої війни не готувалися, операцію було побудовано та продумано зі ставкою на масову колаборацію лояльних до Росії українців.
За словами джерел, як і у випадку з анексією Криму, багато силовиків були проти, а міністр оборони Сергій Шойгу не сперечався, а навіть зрадів рішенню Путіна.
«Він не розумів, у якому стані армія перебуває, і йому було цікаво. Він повірив у те, що Путін знає щось, чого він не знає, і дійсно думав, що буде щось не сильно серйозніше за анексію Криму», — розповідає один із старих приятелів Путіна.