Ще не так давно, у 2021 році, Ральф Абрагам був конгресменом від Республіканської партії, представляючи 5-й округ Луїзіани в нижній палаті американського парламенту. Однак тепер політик займається тим, що доставляє допомогу на охоплений війною український Донбас.
Він і раніше бував в Україні у складі різних американських делегацій. А після початку широкомасштабного вторгнення Росії приїхав до нашої країни вже вдруге. Він не сумнівається, що Україна, зрештою, здобуде перемогу у виснажливій війні з Росією. Однак вказує на деякі прогалини в постачаннях на фронт, яких уряди у Вашингтоні і Києві не можуть швидко заповнити. Ми зустрілися з паном Абрагамом, політиком і лікарем, щоб дізнатися його погляди на ситуацію на передовій, обговорити потреби українських військових і медиків, а також американську допомогу Україні і те, наскільки ефективно її використовують.
— Пане Абрагаме, ви займаєтеся постачанням гуманітарної допомоги. Розкажіть, будь ласка, трохи більше про свою місію.
— Ми подорожуємо разом із Джозефом Біанкуллі, який очолює НГО «Фонд свободи і справедливості» (The Fund for Liberty and Justice). Намагаємося продовжити розповідати американському народу історію української боротьби, про рішучість солдатів і простих людей. Вони переможуть у цій війні.
Водночас як лікар я хочу подивитися на потреби лікарень ближче до лінії фронту, дізнатися, яке забезпечення необхідне. А також з’ясувати, яке обладнання для цих лікарень ми можемо допомогти отримати. Чи можемо ми допомогти їм лікувати солдатів більш ефективно, більш успішно. Ці лікарні на лінії фронту виконують чудову роботу.
Також ми хочемо розповісти американському суспільству про жахливі речі, які коються в цій війні, яких Росія заподіює вашим дуже добрим людям і чудовій країні. Ми розуміємо, що йдеться про екзистенційну загрозу не лише для України, а й з геополітичної точки зору — для всього світу. Українці це знають. І я хочу також запевнити людей, із якими мені вдасться поспілкуватися під час цієї поїздки, що ми не забули про них.
— Чи змінили поїздки в Україну ваше розуміння того, яка саме допомога потрібна?
— Безумовно. Разом із «Фондом свободи і справедливості» ми бачимо потреби. Наша роль тут — заповнити прогалини. Ми отримуємо запити з фронту, йдемо до наших донорів, а потім одразу ж повертаємося, доставляючи все, про що нас просили, якщо ми можемо це зробити. Дуже швидко. Тож для мене честь їздити з цією місію разом із Джозефом Біанкуллі.
— Ви розмовляли з нашими лікарями на фронті?
— Так. Це феноменальні люди. І не лише лікарі, а й весь персонал лікарень. Медики на полі бою рятують життя кожного дня. Якби не їхня щоденна робота, втрати були б набагато гірші. Тож слава цим чоловікам і жінкам! Вони не відпочивають там. Вони працюють 24 години на добу, забезпечуючи найкращий медичний догляд, який тільки можуть надати.
— Вони говорили, що саме їм зараз потрібно найбільше?
— Тут треба віддати належне президентові Зеленському і його адміністрації. Медикам здебільшого намагаються дати все, чого вони просять. Але їм потрібні деякі речі, які дорого коштують. Наприклад, КТ, обладнання для УЗД, речі, які допоможуть підняти медичну допомогу на вищий рівень. Чи можемо ми забезпечити цим? Не знаю. Але ми точно спробуємо. Також їм потрібне звичайне забезпечення — хірургічні інструменти, перев’язочні матеріали, те, що зазвичай є в будь-якій лікарні. Якщо вони просять такі речі, ми стараємося їх доставити.
— А під час цієї поїздки що ви привезли з собою?
— Ми вже доставили велику кількість медичних засобів, у тому числі деяке медичне забезпечення військам, речі, які вони просили, такі як турнікети, перев’язочні матеріали — засоби, які вони носять із собою.
Джозеф Біанкуллі: Ми спеціалізуємося на лікуванні травм. І йдеться не лише про те, що солдати носять із собою в аптечках першої допомоги, а й про те, що використовується на більш широкому медичному рівні, у відділеннях медичної допомоги. Тож це і звичайні турнікети, і готові перев’язки. Але від інших нас відрізняє те, що ми організація, яка працює на основі запитів. Ми відповідаємо на звернення. Ми не збираємо цілу купу речей, щоб уже потім вирішувати, що й куди піде. В нас дуже чіткі цілі. Коли людям потрібне щось, наше завдання — дістати це і доставити якомога швидше. Це може бути що завгодно. Ми доставляли і шприци-пістолети для внутрішньокісткової інфузії, і м’які ноші. Будь-що, потрібне для тактичної медицини на передовій, ми точно забезпечували сотнями, якщо не тисячами одиниць. Ми не єдині, хто привозить засоби для лікування травм. Є багато інших, хто це робить. Зараз ми в Краматорську, де провели чудовий день із працівниками лікарні. І ми бачимо: такі речі, як КТ, передове обладнання, може сильно змінити ситуацію, покращити догляд за солдатами, що повертаються. Адже після того, як травму залатали, солдату все одно потрібен подальший догляд. І ми збираємося подбати про довгострокову життєздатність солдатів, які повернулися з бою.
— Ви зустрічалися з українцями на передовій. Пане Абрагам, спираючись на свій медичний досвід, як ви оцінюєте стан цих людей? З якими наслідками для здоров’я вони зіштовхнулися?
— Їхній моральний стан на дуже високому рівні. Вони дуже сміливі і знають, що шлях до перемоги пролягає через них і з ними. Ці люди розуміють величезну роль, яку вони відіграють у цій війні. І вони готові йти до кінця. Я не бачив нікого, хто б не був на варті і не тримався в цій битві. Люди не втомилися. Звісно, фізично, може, це й так. Але ментально і морально вони на висоті.
— Моє наступне запитання стосується проблеми полегшення болю на війні. Як гадаєте, чи виправдане медичне використання канабісу на фронті?
— Особисто я не користуюся таким у медичних цілях із багатьох причин. І це та дискусія, яку ми можемо вести пів години. Але якщо стисло, з погляду полегшення болю для військ — я би не хотів, щоб солдати страждали більше, ніж необхідно. Однак пряма відповідь на ваше запитання: я не використовую таких засобів сам як лікар. Звісно, говорити про це доречно. Остаточного рішення ще немає. Дебати тривають. Гадаю, варто просто подивитися на наукові дані з обох сторін спектра і тоді прийняти рішення. Це рішення може бути зроблене на індивідуальному, лікарському рівні. Знаєте, це щось, із чим треба розібратися самому.
— Ви висловлювалися проти абортів на пізньому терміні вагітності. Що, на вашу думку, вважається «пізнім» терміном? І що робити з вагітністю, яка виникла внаслідок зґвалтування під час війни?
— Перш за все, моє ставлення до абортів не змінилося й не зміниться. Я переконаний, що є альтернативи. Вони зводяться до того, що ми можемо зробити, і не лише як народ США, а як окремі люди, аби дати жінці, котрій доводиться приймати таке тяжке рішення, вибір вчинити так, як вона вважає за потрібне, зі своєю вагітністю. Ми повинні стати підстраховкою для неї. У нас мають бути доступні плани, якщо вона вирішить виносити дитину, щоб і про неї, і про дитину подбали, щоб їх захистили, забезпечили житлом, їжею, всім необхідним, щоб ця дитина була в безпеці.
— Але що ми можемо запропонувати жінці, яка стала жертвою іноземного солдата, в момент, коли їй доводиться ухвалювати такі рішення?
— Це завдання для неї і її лікаря. Те, чого я просто хотів би, — щоб у жінки були всі доступні варіанти, які медична й соціальна спільноти можуть дати. Це рішення може бути найважчим у її житті. І я в такій ситуації повністю співчуваю їй. Але моя роль тут — це лише запропонувати всі можливі рішення.
— Якими могли б бути ці альтернативні рішення? Наприклад?
— Звісно. Усиновлення — це, напевне, перше, що спадає на думку. Ми знаємо, що є бездітні пари, які б хотіли мати дитину. І, цілком можливо, цю порожнечу не можна заповнити в інший спосіб. Знову ж таки, все зводиться до матері, до жінки, яка виношує дитину. Це був би дуже особистий вибір. І це той вибір, який їй варто зробити з допомогою свого лікаря. І, будемо сподіватися, що це буде саме той вибір, який вона справді хотіла б зробити.
— З початку вторгнення Росії в Україну адміністрація Байдена запустила програму, яка дозволяє українським біженцям легально приїжджати у США. Це спрощена процедура, якою здебільшого скористалися наші жінки та діти. На вашу думку, чи був це правильний крок адміністрації Байдена?
— США завжди раді прийняти біженців. Люди, їхні діти, їхні сім’ї тікають від війни, на яку вони не можуть вплинути. Нам у Сполучених Штатах пощастило мати більше мільйона українців. І я не бачив нікого, хто б не пишався, що вони є в нашому населенні. Стосовно ситуації з біженцями: якщо йдеться про те, що нам потрібно прийняти цих людей, допомогти їм, поставити їх на ноги, допомогти повернутися додому, коли настане час, — тоді це шляхетна мета. І це те, за що США повинні завжди виступати.
— У 2017 році президент Дональд Трамп підписав розпорядження, яке критики назвали «забороною мусульман». Воно скоротило кількість біженців, прийнятих США того року. А біженцям із Сирії на невизначений час узагалі було заборонено приїжджати. Ви підтримали те рішення президента Трампа. Хоча сирійці страждали тоді від того ж ворога, що й ми зараз. Бомби Росії падали на їхні міста, на їхні домівки. Скажіть, у чому різниця між «тоді» й «зараз»?
— Так, я підтримав розпорядження. Я багато разів бував у Сирії. Тільки недавно був там. Конфлікт усе ще триває. Різниця полягає в тому, що тоді, в 2017 році, коли президент Трамп підписав своє розпорядження, ми були нездатні ефективно прийняти цих біженців. Прибували люди, котрі не обов’язково мали статус біженця. То були хаотичні часи, просто тому, що США не могли перевірити, щоб конкретні особи в той конкретний час не виявилися кимось, хто не дуже дружній до Сполучених Штатів. Тож є велика різниця між тодішніми часами і тим, що США роблять тепер для наших українських друзів, які стали біженцями.
— Щодо пана Трампа. Наступного року в США пройдуть президентські вибори. І він сподівається знову поборотися за Овальний кабінет. У 2020 році ви сказали, що Трамп був найбільш жорстким до Росії президентом за всю історію. Ви досі так вважаєте?
— Трамп справді жорстко ставився до Росії. Він розумів, як Путін мислить. На мою думку, той марить. Путін не переможе в цій війні. Чи президент Трамп усвідомлював це повністю? Навряд чи. Але він усе ж це зрозумів. Він знав, що коли Путіну дати шанс, той зробить те, що врешті й зробив з Україною. Для мене завжди було питанням, чи Путін вторгся б в Україну, якби Трамп усе ще був президентом. Невідомо. Я цього не знаю. Але я знаю, що у президента Трампа була рішучість, були складені плани. І якби Путін зробив крок у певному напрямку, він дав би відповідь. Чи була б ситуація іншою, якби зараз був президент Трамп замість президента Байдена? Не думаю, що ми можемо сказати напевно.
— Судячи з інтерв’ю і коментарів президента Трампа, він переконаний, що війни зараз би не було, якби він очолював США.
— Так, гадаю, ви маєте рацію. Він це говорив.
— Власне, в березні в інтерв’ю для шоу Шона Ханнітті на Fox News пан Трамп висловив упевненість, що зміг би укласти з Росією угоду, яка б запобігла війні. Однак він допустив, що дозволив би Москві окупувати частину України. Він сказав: «Знаєте, там є російськомовні регіони». Як гадаєте, наскільки це «жорстке» ставлення до Росії з його боку?
— Нехай президент Трамп сам захищає свої ремарки. Але я скажу вам, що не хотів би, щоб Росії дістався навіть фут території України. Це законна земля українців, вона належить їм. А Путіну потрібно забиратися геть до біса.
— Уявімо, що війна в Україні закінчиться цього року. На вашу думку, як багато часу знадобиться нашій країні, щоб відбудуватися й відновитися? Інфраструктурно, фінансово, можливо психологічно?
— Звісно, на це піде чимало часу. Щоб виправити шкоду, завдану українському народу з точки зору інфраструктури, вашого емоційного стану, знадобиться певний час. Я би хотів донести до українського народу, що США будуть поруч. Були певні дебати про гроші, які Америка передає Україні. Але на це потрібно дивитися в контексті. Сполучені Штати передали Києву приблизно 4% від нашого оборонного бюджету. Проте значна частина цих грошей повертається американським компаніям, щоб вони могли виробляти певні речі, постачати українцям наше озброєння й інші види продукції, необхідні в цій війні. Тож якщо подивитися в контексті — це ситуація виграшна для всіх. США отримують вигоду, і українці теж. І нам, народу Сполучених Штатів, не доводиться прямо вести бій проти Росії, як це роблять українці. Українці ведуть дуже тяжку війну. Тож, на мій погляд, гроші, які США інвестували в Україну, були витрачені дуже добре і використані правильно. Зрештою, президент Зеленський і його адміністрація виконали хорошу роботу. Коли я і Джозеф говорили з українськими військовими, ми питали їх, що змінилося за цей рік. Ну, тепер у них є безпілотники, артилерія, засоби, щоб вивезти поранених, у них є засоби, яких не було півтора року тому.
Джозеф Біанкуллі: На мою думку, ланцюги забезпечення, організовані українським урядом і міжнародними донорами, дуже сильно поліпшилися. Звісно, все ще є багато прогалин, які можуть заповнити такі хлопці, як ми. Але наша робота тепер стала більш конкретною. Дорогі речі, які могли б допомогти рухати цю війну вперед з імпульсом, з потужним ударом, доставляються. Міжнародна спільнота відреагувала. Зробити життя військових на фронті більш ефективним, врятувати життя, надавши допомогу пораненим, — для нас завжди будуть прогалини, які ми могли б заповнити. Ваш уряд чи й наші уряди загалом не можуть заповнити цих прогалин. Вони не можуть відреагувати так швидко на місцях, як ми. Уряд — це айсберг, який не так легко розвернути. На щастя, цей айсберг рухається у правильному напрямку. Але завжди будуть течії, з якими потрібно розібратися саме нам. Як американці ми переконані, що питання не лише в тому, що зробить наш уряд. А що зробимо ми самі, підтримуючи вас, запевняючи, що кожного дня прості американці, американські політики працюють тут, на фронті. Ми в дорозі, щоб подбати, аби у вас було все необхідне.