Через російську агресію чимало земель в Україні перетворилися на недоступні або непридатні для використання. Внаслідок чого, за даними Мінагрополітики, у 2022 році прямі збитки й непрямі втрати в сільському господарстві сумарно перевищили 40 млрд дол. Та, попри все, аграрії знайшли шляхи виходу. Один із них — релокація, завдяки якій агропродукцію вирощують в інших кліматичних зонах і задовольняють нею споживачів.
Якщо не на Півдні, то де?
Понад 170 тис. кв. кілометрів української землі залишаються небезпечними через ворожі міни та снаряди, що не розірвалися. Чималі площі — взагалі недоступні для використання, бо перебувають під окупацією. Аграріям залишається чекати та обробляти відносно безпечні площі. А ще — використовувати ту ж релокацію.
Приміром, цьогоріч прогнозувалася втрата врожаю овочів на 70% через втрату контролю над південним регіоном, але за рахунок збільшення обсягів їх вирощування на Заході України та у Вінницькій області, де за роботу взялися аграрії з Півдня, цього не сталося. Тож якщо тимчасово доступ до земель у постраждалих регіонах не є безпечним, один із варіантів виростити врожай — переносити господарства в інші регіони: здебільшого це Центр і Захід України.
Але й тут не без ускладнень — землі цих областей і клімат інакші.
Аграрна релокація
Інші кліматичні умови. У центральній та західній частині України нижча температура, тож деякі культури дозріватимуть довше, а це фінансові втрати для фермерів, адже вони просто не встигатимуть виставляти свою ранню продукцію на продаж за вищими цінами.
Вода. Більша частина зрошуваних земель (близько 250–300 тис. га) знаходиться на Херсонщині. Теоретично, локальний полив можна розгорнути на частині полів на Заході Україні, але для цього потрібно мати поблизу джерела з достатніми запасами води. Крім того, необхідно підготувати проєктну документацію, отримати необхідні дозволи і лише потім встановлювати поливні системи. А це все — тривалий і недешевий процес.
Ба більше, частина аграріїв, які мають поливні землі, сумнівалися щодо інвестицій у зрошування, адже через обстріли критичної інфраструктури був і залишається значний ризик відсутності електроенергії, яка забезпечує роботу іригаційних систем.
Ґрунти. Іншим регіонам України важко позмагатися з ґрунтами Півдня. Наприклад, на Заході України менша кількість чорноземів, там переважають опідзолені та підзолисті ґрунти нижчої родючості, що потребують більшої кількості добрив для отримання того ж рівня врожайності, що й на Півдні. Часто може знадобитися проведення меліоративних заходів, наприклад розкислення ґрунту, адже овочі дуже чутливі до рівня його кислотності.
Якщо ж говорити про закритий ґрунт (теплиці), то в Центрі та на Заході витрати на опалення теплиць вищі. Крім того, «цінові газові гойдалки» останніх років змусили деяких фермерів навіть зупинити виробництво, інших — адаптуватися — перейти на альтернативні види палива або економити на енергоносіях.
Однак ті господарства, що економлять, змушені змістити строки висіву та висаджування рослин у теплиці на 2–3 місяці (березень-квітень), відповідно перший урожай вони отримають теж на 2–3 місяці пізніше. І це фінансові втрати для фермерів, які не зможуть отримати вищий прибуток за рахунок ранньої продукції.
Не менш важливий чинник — кваліфіковані кадри. На ринку праці недостатньо досвідчених агрономів-технологів, які спеціалізуються на вирощуванні овочів. Тому найчастіше кваліфікований персонал намагаються зберегти та релокувати на нове місце роботи. Вже наступного року країна може зіштовхнутися з критичною нестачею працівників, задіяних в агросекторі, якщо війна триватиме ще понад рік.
Цю проблему потрібно вивчати зараз і, за показової динаміки відпливу працівників з агросектора через міграцію, мобілізацію тощо, переглянути підхід до залучення українців до робіт у полях на рівні держави.
Шкідники. Перевагою центральних та західних областей України є менша кількість шкідників, ніж на Півдні, які обирають тепліший клімат для розмноження, а потім мігрують по території України. Наприклад, теплична білокрилка ще кілька років тому була поширена лише в південних областях, а тепер стала звичним явищем на капустах у Центрі Україні.
А ось надзвичайно небезпечний шкідник томатів — південноамериканська томатна мінуюча міль — в Україні вперше була помічена у 2011 році в Криму, але потім помандрувала на північ, до Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей і вже з’явилася на Дніпропетровщині. Деякі види бур’янів, вовчок соняшниковий, соняшникова шипоноска, — теж південні шкідники.
Тож аграріям доведеться своєчасно реагувати на появу нових шкідників і застосувати відповідні засоби захисту.
Затрати і ціни
Релокація — безперечно, фінансово затратний процес для аграріїв. Адже це не просто зміна місця проживання чи роботи, це пристосування до інших кліматичних умов, інша логістика, ринки збуту, обмежений людський ресурс. Ба більше, посів в інших регіонах не компенсує замінованих чи окупованих земель. Тому українці мають бути готовими до того, що ціни на агропродукцію будуть усе ж вищими, здебільшого йдеться про овочі, оскільки на Південь припадало 80% їх частки.
Сумно це усвідомлювати, однак ситуація на ринку не зміниться, поки не деокупують південні території та не розмінують українські поля. Фахівці стверджують, що на розмінування підуть роки. Пришвидшити ж цей процес можна шляхом залучення більшої кількості сертифікованих операторів для розмінування. Задля цього уряд вже розпочав реалізацію нової державної політики у сфері протимінної діяльності, яка передбачає залучення якнайбільшої кількості міжнародних операторів. За наявності фінансування до розмінування української землі зможе долучитися більша кількість операторів із розмінування, тим самим пришвидшивши очищення постраждалих регіонів.