Наприкінці лютого, коли відбулась друга річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну, не можна було позбутися відчуття відчаю. Хоча міжнародні лідери висловили свою рішучість і надалі підтримувати Україну, зараз очевидно, що Росія має перевагу, оскільки конфлікт перетворюється на війну на виснаження. Дійсно, коли майбутнє американської військової допомоги під питанням, настрій серед партнерів України помітно погіршується, оскільки з'являються думки про катастрофічні наслідки потенційної перемоги Росії.
В останні тижні все більше західних лідерів почали публічно попереджати, що їхні країни можуть незабаром стати об'єктами російської агресії. Однак не всі вірять, що Путін неминуче піде далі. Багато хто залишається скептично налаштованим і стверджує, що російський диктатор зацікавлений лише в Україні. Інші вказують на добре задокументовані труднощі російської армії під час нинішнього вторгнення як на доказ того, що будь-який напад Росії на альянс НАТО буде рівнозначний військовому самогубству, повідомляє Atlantic Council.
Влітку 2022 року Путін прямо порівняв своє вторгнення з імперськими завоюваннями російського царя Петра І у 18 столітті. Через кілька місяців він проголосив анексію чотирьох українських областей, оголосивши їх "історично російськими землями". Відтоді він стверджує, що "ніякої України ніколи не існувало в історії людства", і віддав наказ викорінити всі сліди української національної ідентичності на підконтрольних Кремлю територіях України.
Мрія Путіна про повернення "історично російських земель" ставить велику кількість країн під загрозу того, що їх спіткає та ж доля, що й Україну. Путін відомий тим, що оплакує розпад Радянського Союзу, але його амбіції насправді виходять далеко за межі колишнього СРСР. Путін неодноразово висловлював переконання, що Радянський Союз насправді був продовженням Російської імперії, а розпад СРСР — "розпадом історичної Росії".
Виходячи з цієї викривленої логіки, історичні аргументи, використані Путіним для виправдання вторгнення в Україну, можуть бути однаково застосовані до будь-якої країни, яка колись входила до складу Російської імперії. Це призвело б до того, що список потенційних цілей включав би Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Білорусь, Польщу, Молдову, Грузію, Вірменію, Азербайджан і всю Центральну Азію, не кажучи вже про Аляску. Будь-хто, хто має спокусу відкинути ідею вторгнення Росії в ці країни, повинен пам'ятати, що всього десять років тому більшість українців були так само впевнені, що такі речі неможливі у 21 столітті.
Путін розглядає вторгнення в Україну як боротьбу за завершення епохи домінування Заходу і встановлення нового світового порядку. Путін вважає, що перемога над Україною стане вирішальним проривом, який підірве весь світовий порядок, що склався після 1991 року, і скасує вердикт холодної війни.
Ті, хто сумнівається, стверджують, що російська армія зараз не в тій формі, щоб здійснювати подальші вторгнення, не кажучи вже про протистояння військовій могутності самого НАТО. Ця аргументація є зовні переконливою. Зрештою, репутація путінської армії як армії номер два у світі зазнала серйозного удару в Україні. Російське командування програло низку ключових битв і зазнало катастрофічних втрат як в людях, так і в техніці.
Попри ці невдачі, було б нерозумно недооцінювати військовий потенціал Росії. За останні два роки Путін поставив всю російську економіку на військові рейки. Росія, можливо, втратила сотні тисяч вбитими й пораненими в Україні, але Кремль все ще має величезні невикористані резерви чоловіків придатного до служби віку, які можуть бути мобілізовані вчасно для наступного великого вторгнення.
Успіх в Україні надав би Путіну величезний додатковий імпульс, одночасно дестабілізувавши й деморалізувавши весь демократичний світ. Усередині Росії ще більше посиляться провоєнні настрої, а бачення Путіна про нову Російську імперію буде виправдано. У такому сприятливому геополітичному кліматі Путіну, безсумнівно, буде важко встояти перед спокусою ескалації конфронтації із Заходом. Більше того, він майже напевно розглядатиме це як можливість, що випадає раз у житті, для виконання своєї історичної місії.
"Це не означає, що нам слід очікувати побачити російські танки на вулицях столиць країн НАТО найближчим часом. Путін знає, що може досягти своїх цілей шляхом дискредитації НАТО, а не реальної перемоги над Альянсом на полі бою. З огляду на це, Кремль, швидше за все, обере гібридну тактику, яка застосовувалась на ранніх етапах вторгнення в Україну в 2014 році", — пише видання.
Альянс може формально пережити такий удар, але втрата довіри до нього буде катастрофічною. Мине небагато часу, і окремі країни-члени НАТО почнуть формувати свої власні системи безпеки й пропонувати поступки Кремлю.
Навіть якщо Путін вирішить не випробовувати НАТО на міцність безпосередньо, можлива перемога Росії в Україні трансформує міжнародне безпекове середовище і різко підвищить ризик справді глобальної війни. Європейські країни будуть змушені швидко переозброюватися, а оборонні бюджети незабаром злетять до рівня, що значно перевищує нинішні витрати на підтримку українських військових зусиль. Ті, хто заздрить сьогоднішнім витратам на Україну, зіткнуться з витратами на безпеку в п'ять або десять разів більшими.
"З багатьох можливих пост-українських сценаріїв для Росії найменш вірогідною є ідея про те, що підбадьорений і переможний Путін просто зупиниться", — підсумувало Atlantic Council.