В аналізі оцінки будь-якої ситуації є сильні й слабкі індикатори впливу.
Сильні індикатори — це те, що швидко і яскраво спалахує, привертає увагу величезної кількості людей і так само швидко стихає. Це схоже на солом’яне багаття. Світла багато — тепла мало. Наприклад, «план перемоги». У таких публічних повідомлень є свої прикладні непублічні функції, які ні до планування, ні до перемоги жодного стосунку не мають.
Слабкі індикатори — це те, що тригерує людей постійно. Але через буденність явища (попри його драматизм) уже не викликає особливого ажіотажу. Психіка звикає до неприємностей, драм і навіть трагедій. Хоча насправді в довготривалій перспективі слабкі індикатори мають істотніший вплив на поведінку, ніж сильні.
Так от. Позаяк Служба безпеки України майже щодня «тішить» нас новими повідомленнями про затримання паліїв військових і волонтерських автівок, погляньмо на це з точки зору анамнезу хвороби та перспектив, включно з ускладненнями.
Припускаю, що СБУ повідомляє в медіа ту частину своєї контррозвідувальної діяльності, яка не передбачає складних політичних інтерпретацій. Це виглядає як «косметична процедура» з видалення «прищів», хоча вона насправді потребує серйозних оперативних заходів і ретельної праці великої кількості співробітників із різних департаментів. Бо що буде краще, якщо вони, наприклад, «виколупали» якогось високостатусного агента? Щоб він поповнив негласний обмінний фонд на своєму рівні відповідності, чи це повідомлення наллє бензинчику в зрадопереможне багаття? Однаково це багаття — із соломи політичних пристрастей, а за три дні всі все забувають.
Але «повернімося до наших баранів», як казали в одному фарсі XV століття. Антропологія придурків-підпалювачів структурується так.
Чисельну основу цієї піраміди становлять неповнолітні та підлітки.
За ними йдуть люди із затримками соціального розвитку 20+. І вже далі — менші за кількістю конкретні негідники 30+.
Почнімо з біології. В період статевого дозрівання лімбічна система, яка, дуже узагальнено кажучи, відповідає за емоції, починає бурхливо розвиватися. Натомість префронтальна кора головного мозку, яка відповідає за раціональне осмислення дійсності, завершує своє формування приблизно у 21–25 років.
Підліток будь-якої статі почувається незграбно, некомфортно, упосліджено. Хоч би що там розважливо говорили їм дорослі, це незрозуміла мова якихось інопланетян. Здобути конкурентну перевагу в звичайний спосіб їм здається недосяжною метою через занижену самооцінку.
Використання дітей і підлітків у війнах не є чимось новим. У попередніх століттях це було нормою. Минулого століття близько пів мільйона дітей воювало в Нікарагуа, Чаді, Демократичній Республіці Конго, Сьєрра-Леоне, Сомалі, Афганістані, Іраку, Шрі-Ланці, Філіпінах, Судані, Уганді та ін.
Із моїх особистих розмов із безпосередніми свідками цих подій зазначу, що підліток, який отримує безмежний кредит довіри від дорослих у вигляді права безкарно вбивати, наркотиків, реалізації сексуальних фантазій і головне — «прийняття до клубу дорослих», здатен / здатна на таке, що дорослим злочинцям і не снилося.
Тепер про препозицію, тобто передумови існування такого явища в нас.
Окрім біології розвитку, другу обставину я називаю «в хаті більше немає дорослих». Дорослі заклопотані війною, волонтерством, ухилянтством, дурною полемікою в соцмережах, стратегіями та наративами, корупційними схемами й іншими дорослими справами. Їм не до майбутнього, важливе все, що тут і зараз.
Соціальної етики в країні немає, а мораль формується в кожної групи своя на основі інстинкту виживання, чи то пак збереження виду. Відсутність будь-яких берегів поведінки для підлітків посилює те, що вони бачать яскраві приклади повної аморальності окремих представників влади й масштабують це. Дзеркальні нейрони — така штука, що відтворює моделі реальної поведінки, а не пропаганду. Копінг-стратегії не знають моралі, вони або здаються успішними, або ні. Якщо представники влади демонструють безкарну злочинну поведінку, то які проблеми з наслідуванням такого «соціального ліфта»?
Тож спокуса швидкого й легкого заробітку, посилена відповідними заохоченнями та компліментами, моделює в уяві об’єктів впливу себе як героя чи героїню нетфліксівських вигадок про фінансово успішних і сексуально привабливих злочинців.
Третя обставина — це національні особливості нашого ерзац-лібералізму. Протягом 30 років «виховання» молоді базується на тому, що вони постійно чують про свої права, що дедалі зростають, і дуже мало — про обов’язки й відповідальність. Вони все знають про власну недоторканність і непідсудність, про обов’язкову публічну анонімність у разі скоєння правопорушення тощо. Не знають уже слів «дільничний» і «постановка на облік», але знають — «ювенальна юстиція». Це не якась окремо взята українська історія, це тренд євроатлантичного сегменту земної популяції. Фішка в тому, що з восьми мільярдів людства абсолютна більшість живе й активно розмножується за цілковито іншими приписами. А ще простіше кажучи, все державне виховання молоді зводилося до виховання майбутніх виборців себе прекрасних. Або впливу на їхніх батьків.
Гаразд, є реально діючі, недержавні, справді патріотичні сегменти молоді. Але ресентиментарні механізми виховання на взірцях минулого сторіччя працюють тільки на ті невеликі групи, у яких є відчуття спадковості історичної пам’яті (завдяки батькам), прив’язаності до місця народження, яке вони хотіли б захищати, й механізм підвищення самооцінки через соціальне схвалення собі подібних. Це відносно невелика група молоді при тому, що кількість молодих людей в Україні й так демографічно стрімко зменшується.
Друга група паліїв, яким 20+, фізично сильніші й календарно старші. Але верхній поріг розвитку префронтальної кори у віці 21–25 років — це медіанний, усереднений показник. Інфантильність загалом не просто притаманна сучасному світу. Вона культивується й заохочується, тому що біологічно доросла людина з інтелектом підлітка — чудовий покупець усілякого матеріального й культурного непотребу. Маркетологи створюють індустрії моди, індустрії розваг, індустрії ідей начебто для максимального самовираження особистості. Але в підсумку заклик один — «купи це».
Група паліїв 20+ має виразніше оформлені комплекси меншовартості. Молодша група ще відчуває певний ажіотаж від фактично безкарного хуліганства й вандалізму. Ризик згоріти від удару струмом на даху електрички заради дурного селфі й ризик бути спійманими під час підпалу релейної шафи за андреналіновим кайфом мають приблизно однаковий рівень усвідомленості.
Натомість старші вже мають виразну агресивну асоціальність.
Ненависть до себе (й наркотична залежність як один з її причинно-наслідкових генераторів), попередні кримінальні епізоди біографії, відсутність будь-яких моральних засад, невміння й небажання працювати разом із бажанням зірвати «джек-пот» легко робить їх одноразовими гумовими виробами російського диктатора. До речі, агресивна інтернет-реклама грального бізнесу дуже ефективно кодує таких придурків на пошук свого щастя в різних мережевих помийницях.
Із дорослими негідниками все й простіше, й складніше.
Підпал автомобілів військовослужбовців переслідується за статтею 194 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна. Також у випадках, коли підпали організовані за вказівкою російських спецслужб, можуть застосовуватися статті 113 (диверсія) та 114 (шпигунство) ККУ. Останнім часом запропоновано зміни до законодавства для посилення відповідальності за такі злочини.
Кілька слів про вербувальні заходи ворога. Є базові алгоритми вербування, які спираються на те, що ми називаємо «людськими слабкостями». Втім, вони ведуть свій родовід із минулого століття, й ці дії спиралися на необхідність початкового фізичного контакту та прямого або опосередкованого впливу.
Інтернет із його ілюзією анонімності дав змогу вести таке вербування в промислових масштабах.
Для вищезгаданої цільової аудиторії з «дорослих» алгоритмів вербування цілком достатньо лише двох — грошей та сексу. Точніше, обіцянки грошей і маніпулювання тривожною підлітковою сексуальністю. Їх поєднання в різних пропорціях дає змогу оператору впливу задати своєму «пасажиру» відповідний маршрут учинків. Заспокоюючи їх, підтримуючи, кредитуючи невеликими грошовими авансами й дешевими компліментами.
Як можна оцінити коефіцієнт корисної дії від такого масштабного вербування?
Найперше це ROI (Return on Investment): визначає, скільки прибутку приносить реклама палійства відносно витрат. Витрати на Інтернет у цьому випадку мізерні.
Другий чинник — це «коефіцієнт конверсії». Вимірює, скільки ідіотів повелися на приманку й виконали цільову дію після взаємодії з куратором.
Третій — «аналіз охоплення та частоти». Визначає, скільки людей бачили замануху, як часто, скільки зреагували / не зреагували. Тобто коефіцієнт клікабельності. Не обов’язково ставити «лайк», достатньо бачити, що був перегляд.
На другому етапі вже вмикаються оцінки витрат на залучення потенційних одноразових агентів і фактичних згод на дію.
Якщо ми відмінусуємо від гіпотетичної загальної кількості тих, кого СБУ постійно ловить, то неспіймані переходять на наступний рівень гри з відповідними бонусами. Кількісно їх може бути менше, але й завдання «доросліші».
Ми не самотні в цій історії з масштабним вербуванням малолітніх придурків, у нас в клубі — Сомалі («Молодіжний рух моджахедів»), Центральноафриканська Республіка та Сирія. Можна ще додати Мексику, де дітей активно використовують наркокартелі, але загальної картини це не змінює.
До речі, пам’ятаєте таку двіжуху, як АУЕ («арестантский уклад един»)? Вікова група 10–17 років, пропаганда йшла з Росії через Донецьк і Луганськ, із залученням Дніпра та Запоріжжя. До повномасштабки деякі українські видання її активно піарили, ілюструючи поширення по Україні. Кожен четвертий шанувальник АУЕ в Україні був тоді молодший за 18 років, активні юзери відповідних соцмереж, залежно від регіону. Від 8 до 40 тисяч користувачів. То воно все нікуди не ділося. Ну гаразд, це для маргінальних любителів «Пацанов» і блатної романтики. А для інших були і є авторитарні секти, всілякі «звенящие кедры России», гундяєвська церква, врешті-решт.
Промивати мізки тим, у кого їх і так небагато, — справа нескладна. Складніше залучити ментально упосліджених до якоїсь деструктивної дії. Можна почати з простого, з антиукраїнських репостів, потім постів, потім фальшивих повідомлень про мінування. І далі вже брати «на понт».
Перспективи за наявного стану справ не надто веселі. Нагадаю, що за попередніми даними слідства, в Ірину Фаріон стріляв (або був причетний до замаху) 18-річний мешканець Дніпра.
Політичний тероризм або те, за що його видаватимуть, може дуже помолодшати й гендерно урізноманітнитися, доки «дорослих немає вдома».
Державна пропаганда ігнорує ці процеси, як і безліч інших, ворожа — роздмухує й перебільшує.
Відповідь на запитання «що з цим робити?» не лежить у площині зміни законодавства, хоч і це — потрібна річ. Жодна зміна законодавства за масового, багаторічного й фактично безкарного ігнорування законів самою владою нікого не налякає. А хто з можновладців попався — той лох, ну, буває.
В Ізраїлі закон про конфіскацію майна дає змогу зносити та конфіскувати нерухомість, пов’язану з терористичною діяльністю. Конкретні дії такого роду часто ухвалюють на рівні Кабінету міністрів, як це сталося після нападів на цивільних.
Не з нашим щастям таке, але уявімо, що запрацюють хоча б два чинники. Малолітніх паліїв публічно назвуть на ім’я й покажуть не в гламурних селфі, а коли їх, незаблюрених, некрасиво, в сльозах і соплях, пакують правоохоронці. А також назвуть їхніх батьків. І буде озвучено суму штрафу, еквівалентну завданому збитку, в іншому випадку — конфісковано майно батьків.
Я вже просто зараз чую гнівні вигуки правозахисників, зокрема всіма європейськими мовами. Та хочу нагадати, як 2014 року речник РНБО попереджав про використання терористами дітей як «живого щита». Чим закінчилася АТО / ООС? Тріумфом ліберальної демократії, принесенням їй у жертву добровольців і втратою територій.
Тоді був «живий щит», зараз — «живий меч». Ще трохи — й дочекаємося «живих бомб».
2018 року тодішній глава Федерального відомства з охорони Конституції Ханс-Георг Масен заявив, що сотні дітей і підлітків із Німеччини перебувають на підконтрольних Ісламській державі територіях. В інтерв’ю агентству Reuters він зазначив, що «небезпека полягає в тому, що ці діти повертаються з «промитими мізками», перед ними поставлено завдання здійснювати напади». І здійснювали.
Станом на 14 грудня 2022 року, за неповними поіменними даними, в РФ перебуває понад 12 тисяч українських дітей, із них близько 8600 — примусово депортовані. Як гадаєте, чого їх там вчать? Любити Україну?
Атака ворога на наше майбутнє — це вже пройдений етап. Ворог зараз робить усе, щоб наше майбутнє атакувало нас самих.
Перечитайте «Тараса Бульбу», доки не пізно.