Коли міністр оборони США Ллойд Остін щомісяця збирає на південному заході Німеччини керівників оборонних відомств понад 40 країн, багатогодинна зустріч зазвичай закінчується однаково: керівник відділу міжнародної безпеки Пентагону Селеста Волландер закликає кожного учасника зачитати, яку зброю його країна готова передати Україні.
Це питання – можливо, єдине, яке допоможе визначити майбутнє України більш ніж через рік після російського вторгнення.
«І воно зробило щомісячні збори лідерів за зачиненими дверима, відомі під бюрократичною назвою «Контактна група з питань оборони України», непомітною, але центральною силою в забезпеченні української армії усім необхідним: від високоточних ракет до основних бойових танків. Вона також допомогла країні створити своєрідну, але напрочуд сучасну армію, здатну перевершити деяких давніх членів НАТО», – пише Politico.
Але в кулуарах засідання групи 21 квітня на американській авіабазі Рамштайн було ясно, що збереження єдності буде дедалі складнішим завданням.
Останнім часом у групі з'явилася низка розбіжностей, зокрема щодо того, чи надсилати західні винищувачі в Україну і коли саме це зробити. А також щодо затримки з поставками певних видів озброєнь, зокрема, німецьких та іспанських танків, які є найбільш актуальними. Тим часом масова передача зброї Києву змусила країни-донори переживати за свої власні запаси. І на останніх зустрічах почали обговорюватися питання переозброєння союзників по НАТО, а також довгострокової підтримки зброї, яку вже передали Україні.
«Ми вже багато зробили у плані надання допомоги, але зараз питання більше полягає у сталості», – заявив заступник міністра оборони Фінляндії Еса Пулккінен під час зустрічі в Рамштайні минулого місяця.
«Окрім підтримки України, нам також потрібно поповнювати наші власні запаси, чи не так?», – сказав один європейський дипломат.
Міністр оборони США Ллойд Остін, а також голова Об'єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі і міністр оборони України Олексій Резніков сидять за головним столом, застеленим білими скатертинами, в оточенні американського та українського прапорів. Над їхніми головами висять кришталеві люстри. Помічники сьорбають каву і тихо перемовляються в кулуарах.
Зустріч починається, як завжди, зі зведення з поля бою від українців. Решта учасників сидять за двома вузькими столами, перпендикулярними до столу лідерів, утворюючи три сторони відкритого прямокутника. Кожна країна представлена мініатюрним прапором біля мікрофону її представника.
Остін керує дискусією, роблячи вступні та заключні зауваження, але зазвичай проводить більше часу, слухаючи презентації. Валландер у ролі ведучого, який надає слово кожному доповідачеві. Під час останньої зустрічі учасники присвятили один 90-хвилинний блок обговоренню проблем сталого розвитку та промислової бази. Вся зустріч може тривати понад шість годин.
Ініціатива проводити зустрічі в Рамштайні з'явилася без фанфар на початку російського вторгнення. Київ витримав початковий натиск Росії, але ставало зрозуміло, що США та іншим країнам доведеться подолати минулі побоювання щодо передачі озброєння Україні і взяти на себе довгострокові зобов'язання. У перші дні ніхто не координував рішення про передачу західної техніки. І це створювало серйозний ризик виникнення прорахунку для країн Заходу, які допомагали Україні.
«Я зробила багато телефонних дзвінків, питаючи країни: «Чи можете ви надіслати ось це?». І я думаю, що саме тоді у міністра виникла ідея: «Ні, нам потрібно зібрати разом ключових учасників допомоги Україні, щоб ми могли зрозуміти масштаби цієї допомоги», – сказала Волландер під час інтерв'ю в Пентагоні.
Остін назвав цю групу «Контактною групою з питань оборони України», яка вперше зібралася 26 квітня 2022 року в Рамштайні. Саме ця зустріч, яка була задумана і спланована приблизно за тиждень, дала поштовх процесу порятунку України.
Хоча між учасниками і спалахують суперечки, вони, як правило, залишаються за межами кімнати. За словами учасників, цього вдається досягти лише завдяки незмінному лідерству Остіна, його спокійній присутності і глибоким військовим знанням. Увага Остіна до двосторонніх відносин, зокрема те, що він завжди публічно віддає належне країнам за їхні пожертви, дала йому довіру, – кажуть чиновники, які брали участь у зустрічі в Рамштайні.
Politico пише, що для своєї статті про зустрічі в Рамштайні журналісти поспілкувалися з 17 людьми, які брали безпосередню участь у дискусіях.
Назріває напруженість
Зустрічі в Рамштайні, як правило, проходять за чітким сценарієм. Міністри читають заздалегідь підготовлені нотатки. Але за впорядкованими зустрічами ховаються значні розбіжності між урядами, які працюють над поставки озброєння Україні. Східноєвропейські країни, такі як Польща та Естонія, просунулися вперед у наданні допомоги, тоді як Німеччина і Франція часто відстають. США часом змушені балансувати між двома сторонами.
«Тим часом Київ постійно просить більше техніки. Наприклад, не встигло висохнути чорнило на рішенні про відправку основних бойових танків Abrams у січні, як українські чиновники знову почали наполягати на отриманні винищувачів F-16», – йдеться у статті.
Питання винищувачів усе ще залишається актуальним. І розкол між різними учасниками щодо того, чи надсилати західні військові літаки, став очевидний на останній зустрічі в Рамштайні. Хоча Остін та інші американські офіційні особи чітко дали зрозуміти, що вони не вважають, що F-16 необхідні для нинішньої боротьби, інші кажуть, що група все ще обговорює це питання.
«Триває дискусія і щодо інших типів літаків», – сказав Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, виступаючи перед журналістами, поки учасники розминали ноги під час перерви в засіданні.
Утім, інші були впевнені, що західні літаки в якийсь момент обов’язково будуть відправлені Києву.
«Західні винищувачі будуть частиною західної військової інтеграції Збройних Сил України незалежно від того, чи це станеться зараз, чи, можливо, пізніше», – сказав Пулккінен.
Президент Джо Байден неодноразово закликав Остіна використати зустріч у Рамштайні для того, щоб звернутися безпосередньо до своїх колег із закликом зробити більше для допомоги Україні. У січні, після того, як канцлер Німеччини Олаф Шольц відмовився відправити танки Leopard, наполягаючи, щоб США спочатку відправили Abrams, Байден звернувся до Остіна, щоб той ще раз звернувся до свого нового німецького колеги – міністра оборони Бориса Пісторіуса.
Байден мав підстави сподіватися, що Остін зможе домовитися про угоду. Протягом усього конфлікту міністру оборони США вдавалося перетворювати свої зв'язки в конкретну допомогу Україні. На початку війни Остін особисто домовився з міністром оборони Словаччини про відправку системи ППО С-300 в обмін на те, що США розгорнуть на словацькій території одну зі своїх батарей Patriot.
Але цього разу Остін не зміг подолати вагання Берліна. Зрештою, Байден дав зелене світло Abrams, розблокувавши німецькі Leopard. Деякі країни все ще розчаровані повільними темпами надання допомоги Берліном.
Німеччина повинна «надсилати більше зброї, більше боєприпасів і давати більше грошей Україні, тому що це найбагатша і найбільша країна», – заявив польський прем'єр-міністр Матеуш Моравецький в інтерв'ю Politico. Він додав, що німці «не були настільки щедрими, як мали б бути» на початку війни в Україні.
«Колективно ми повинні і можемо зробити більше. Ми всі розуміємо, що поставлено на карту», – сказав міністр оборони Естонії Ханно Певкур у Рамштайні. Говорячи про свій уряд, він сказав: «Ми, безумовно, зробили багато».
Незважаючи на розбіжності між різними країнами, учасники зазначили, що послідовність Остіна і увага до особистих стосунків забезпечують безперебійну роботу кожної зустрічі і стали причиною того, що учасники повертаються у Рамштайн знову і знову, щоб обговорити нові шляхи підтримки України.
Міністр оборони Канади Аніта Ананд згадала, як Остін заохотив її пожертвувати деякі з 82 канадських танків Leopard 2. За її словами, розлучитися з цими танками було «нелегко». Її особисті стосунки з Остіном, якого вона називає «справжнім джентльменом», були вирішальними у рішенні Оттави відправити чотири танки.
«Ось чому ми повинні збиратися. Ось чому ми повинні об'єднатися і ось чому ми повинні допомагати Україні», – сказала Певкур.
Але напруженість навколо рішення щодо танків може передвіщати ще більше занепокоєння в найближчі місяці, оскільки Україна продовжує поглинати боєприпаси на мільярди доларів. Заміна всього цього потребує часу, планування і значних інвестицій.
Нові виклики
Останні кілька засідань української групи показали, що члени Альянсу починають ретельно обмірковувати, як знайти гроші і промислові потужності для заміни техніки, відправленої на війну з Росією.
«Це все ще єдиний ефективний формат, коли йдеться не лише про координацію поставок, але й про необхідну матеріальну базу. Незалежно від розбіжностей у поглядах», – сказав один високопоставлений європейський дипломат.
Крім того, союзникам доводиться продиратися крізь хащі вузьких партійних інтересів і знайти спосіб зробити щось ще складніше: спільно виробляти боєприпаси та інші матеріальні засоби, оскільки війна в Україні триває, а окремі виробничі лінії досягають своєї точки зламу.
Ще одним питанням, що викликає розбіжності, є розподіл оборонних витрат між членами Альянсу. Щорічний звіт НАТО, опублікований в березні, показав, що попри обіцянки збільшити оборонні видатки протягом цілого року, лише сім країн з 30 досягли дев'ятирічної мети витрачати на оборону 2% свого ВВП.
«На зустрічах у Рамштайні з'явилися й інші тенденції, які також розчарували деяких учасників. За словами двох європейських дипломатів, кілька країн постійно обіцяють обладнання, яке, схоже, так і не відправляють. Вони лише повторюють наміри на кожній зустрічі без жодних часових рамок», – пише Politico.
«Вони чомусь ніколи не згадують, коли це станеться. А потім ми маємо черговий Рамштайн, а вони все ще стверджують те саме», – сказав один з чиновників.
Незважаючи на ці розбіжності, що виникають, підтримка Києва в довгостроковій перспективі була темою розмов усіх союзників по НАТО з початку війни. І навіть попри певні зволікання з обіцяним обладнанням, пожертви продовжують надходити через кордон в Україну. Через 14 місяців, з наближенням нових весняних і літніх наступальних операцій, ця риторика не змінилась.
«Ми не можемо дозволити нашим суспільствам і політиці втомитися від війни. Ми повинні вхопитися за цей імпульс і зробити все можливе, щоб весняно-літній наступ українців був успішним. Ми не можемо втратити цей момент», – заявила міністр оборони Латвії Інара Мурнієце, перебуваючи з візитом у Вашингтоні саме напередодні останньої зустрічі в Рамштайні.