Минуло майже півтора року від моменту, коли влітку 2024-го високопоставлене джерело ZN.UA в одній із силових структур розповіло про плани росіян щодо окупації Донецької області. Тоді графік ворога передбачав, що 33-й День Незалежності Україна святкуватиме, вже втративши місто Покровськ.
Зараз, більш як 16 місяців по тому, російські війська не можуть окупувати Покровськ і сусідній Мирноград. Понад те, за різними оцінками аналітиків, у боях за Покровськ на сьогодні загинуло від 30 до 40 тисяч російських військових — це число цілком може перевищити кількість довоєнного населення міста, що становило трохи більш як 50 тисяч осіб.
Утім, бойові зіткнення, що відбуваються протягом останніх кількох місяців, вражають масштабом і кровопролитністю. За даними кількох офіцерів 25-ї бригади ДШВ, з якими поспілкувався кореспондент ZN.UA, від першого проникнення російських ДРГ до Покровська влітку ворога вже жодного дня не вибивали з міста повністю.
Хоча початкового результату зачистки й було досягнуто, окупанти пізніше змогли посилити свою присутність у місті й конвертувати локальні прориви ДРГ в загальний контроль над півднем міста — переважно над приватним сектором і промзоною поблизу мікрорайону Шахтарський.
Після кількох невдалих штурмів міста «в лоб», навіть з урахуванням інфільтрованих до Покровська військових ЗС РФ, росіяни вдалися до звичної для них тактики клешень. Хоч її й було почасти видозмінено через наявність глибокої кілл-зони з боку українських підрозділів БпЛА.
Апогеєм застосування цієї тактики став прорив росіян до Добропілля на початку серпня, який охрестили «заячими вухами» через специфічну форму зайнятої ворогом території. Хоча ця форма виявилася саме такою не випадково, а через рельєфні особливості поля бою.
Проте коли в очах багатьох аналітиків і оглядачів Покровськ було вже практично втрачено, стався переломний момент. 4 серпня смугу відповідальності на Покровському та Добропільському напрямку зайняли бригади, що входять до 1-го корпусу НГУ «Азов», а також 7-го корпусу ДШВ.
Для всієї ділянки фронту від Гришиного до Шахового це був ковток свіжого повітря, вплив якого досі важко переоцінити. Саме завдяки «азовським» бригадам вдалося спочатку сповільнити та зупинити просування російських штурмовиків у напрямку Добропілля, а згодом — деокупувати зайняті ворогом Кучерів Яр, Золотий Колодязь, Нове Шахове та ще кілька населених пунктів.
Утім, найбільша активність на флангах міста Покровськ розпочалася наприкінці жовтня, коли ворожі ДРГ вперше вийшли на трасу Покровськ — Павлоград і перерізали її, просунувшись у бік Гришиного.
Наголошу, що найважливішим завданням, яке постає перед українськими силами на сьогодні, є втримання «горловини», що забезпечує логістику міста Мирноград. Хоча ця логістика і є вкрай складною та потребує пересування виключно пішки й малими групами, які мусять долати 10–15 кілометрів лише в темну пору доби, вона досі існує.
Військові 25-ї бригади, які тримають оборону на напрямку Мирнограда, запевняють, що «в лоб» узяти місто ворогу не вдасться — єдиним ризиком є якраз тил. Саме з цієї причини втримання вузької (2,5 кілометра) зони контролю між уже окупованим Красним Лиманом і Покровськом є настільки важливим.
Щодо північного флангу — напрямку Добропілля — ситуація обнадійливіша. Як уже було згадано, всі зайняті під час прориву ворога села вже вдалося деокупувати. Нині ж триває не менш важлива робота — втримання контролю над звільненими населеними пунктами.
Офіцер 1-го корпусу «Азов», із яким мені вдалося поспілкуватися, розповів, що кілька разів на тиждень у напрямку Шахового та Володимирівки відбуваються механізовані накати ворога. У них бере участь значна кількість техніки — від п’яти до 40 одиниць. Одна з найбільших атак відбулася 27 жовтня, коли росіяни намагалися просунутися до Шахового, але отримали гідну відсіч і втратили практично всю залучену бронетехніку.
«Останній накат цього тижня — це було два танки та п’ять ББМ. Із них вдалося знищити чотири одиниці — три змогли відкотитися. Поки росіяни мають ресурс у бойовій техніці, вони продовжуватимуть так діяти. За нашими підрахунками, вони мають на напрямку ще кілька сотень одиниць техніки й застосовуватимуть їх тут і зараз», — каже офіцер 1-го корпусу НГУ.
Втім, сама тактика застосування бойової техніки дуже змінилася. Якщо раніше танки та БМП використовувались як повноцінні бойові одиниці, то зараз це таке собі «таксі», що доставляє російських штурмовиків якомога глибше на контрольовану ЗСУ територію, а ті, своєю чергою, мають завдання інфільтруватися, розбігтися та зайняти будівлі й підвали. Вже там вони очікують подальших наказів щодо накопичення або переміщення.
«Кожна ББМ росіян везе до восьми штурмовиків. Якщо ворога не вдається знищити у п’яти-семикілометровій кілл-зоні, вони намагаються спішитися й проникнути якомога глибше в тил наших сил. І тільки потім оцінювати ситуацію та здійснювати подальше планування», — каже пілот FPV-дронів бригади ДШВ, який зараз обороняє населений пункт Родинське.
Одним із найбільших викликів пілоти FPV-дронів називають погодні умови. Сильні тумани, які зараз тримаються на Донеччині, унеможливлюють їхню ефективну роботу та дають змогу ворогу залишатися непоміченим на доволі близькій до «нуля» відстані. Дуже показовими в цьому розрізі є кадри заїзду росіян до Покровська кілька днів тому, які миттєво облетіли мережу. Втім, українські військові, не маючи змоги ефективно працювати FPV, вдаються до інших методів знищення ворога.
«Зараз ми активно працюємо над мінуванням, аби будь-яке просування ворога давалося йому вкрай складно та ресурсозатратно. Щоночі ми скидаємо до тисячі протипіхотних мін, які завдають ворожим штурмовикам значних втрат», — каже офіцер 1-го корпусу НГУ.
Варто зазначити, що оцінки джерел ZN.UA в 7-му корпусі ДШВ та 1-му корпусі НГУ щодо подальших планів росіян є практично ідентичними: військові вважають, що найближчою метою росіян стане оточення Покровська та Мирнограда й відвоювання втрачених позицій на напрямку Добропілля, включно зі штурмом у бік населеного пункту Білицьке. Вже після цього ЗС РФ можуть просуватися на північний схід і намагатися оточити Костянтинівку із заходу.
Для виконання зазначеного плану противник оперує 8-ю та 51-ю арміями, чотирма бригадами морської піхоти та 9-ю бригадою так званої ДНР. Також на напрямку активно діють FPV-підрозділи «Рубікон», «Судний день» та «Ірландці», які є одними з найдосвідченіших у всій російській армії.
Водночас українську оборону посилюють підрозділи Штурмових військ та додаткові батальйони БпЛА, що діють як на лівому, так і на правому фланзі Покровської агломерації. Впродовж останніх днів Сили оборони мали успіхи в знищенні місць базувань ворожих пілотів дронів, розташувань особового складу, складів техніки та палива на дальності до 70 кілометрів від ЛБЗ. Щодо просування Сил оборони в межах самого міста, то за останні кілька діб у північних районах Покровська мали успіх штурмові підрозділи 425-го ОШП «Скеля», які змогли зачистити ділянку північніше залізниці та закріпитися там.
Усі ознаки на сьогодні вказують на те, що Сили оборони не залишать повністю Покровськ найближчим часом. Щодо Мирнограда, то ситуація повністю залежатиме від утримання вузької зони контролю між селами Рівне та Червоний Лиман, яка зараз забезпечує логістику всього гарнізону міста.
Стоячи під Покровськом іще влітку 2024 року та маючи необмежений потенціал у піхоті й легкій техніці, ворог досі не зміг досягти омріяної мети — окупувати місто. Однак ми маємо усвідомлювати, яку ціну заплатила Україна за те, щоб на цьому напрямку росіяни застрягли та вклинилися в міські бої, а не просувалися широким фронтом, як роблять це в Запорізькій і Дніпропетровській областях просто зараз.