Історія давно обтяжує свідомість Владіміра Путіна. Його початкове виправдання вторгнення в Україну було пронизане хибними уявленнями про минуле, в тому числі припущенням, що Україна не мала законного права на існування як незалежна держава. Але у вишуканому українському контр-маневрі в Курську історія повернулася, щоб вкусити Путіна.
«На цій самій території в 1943 році величезні радянські сили відкинули нацистські війська в битві, яка справедливо вважається одним з переломних моментів у Другій світовій війні. Але якщо колись Курську можна було гарантувати особливе місце в пантеоні російської гордості, то нинішня «тактична» операція України означає, що тепер його можуть згадувати як джерело російського приниження. І якщо Захід дозволить Києву скористатися своїми успіхами, це може стати місцем ще одного поворотного моменту в російській історії», – пише у своєму матеріалі для The Telegraph полковник у відставці, колишній командувач сил Великої Британії і НАТО Геміш де Бреттон-Гордон.
Він зазначає, що українські війська, що діють на території Росії, це армія, яка вперше в цьому конфлікті продемонструвала ефективний загальновійськовий маневр та «західний» спосіб ведення бойових дій.
«Невеликими силами рішучих і, очевидно, добре підготовлених солдат, а також невеликою кількістю танків, вони розгромили купку безвольних призовників, чиї крики і волання дзвеніли у вікнах Кремля, а тепер лунають у домівках рядових росіян, яких до цього часу годували дієтою путінської військової блискучості», - вказує автор.
Наступ також став суворим уроком для кабінетних коментаторів, які, не маючи жодного бойового досвіду, намагалися використати війну в Україні для засудження солдатського мистецтва, танкової війни і маневрів загальновійськових сил, запевняючи, що майбутнє - за безпілотниками і кібернетичними та електронними війнами.
«Можливо, спокусившись катастрофічно невдалою спробою «елітних» російських військ провести бронетанкові маневри на початку війни, вони проковтнули ідею про те, що танки та інша техніка - це вже історія», - припускає військовий експерт.
Водночас він додає, що ті, хто має досвід ведення сухопутної війни, дуже швидко побачили, що початкова російська атака провалилася не тому, що ідея, покладена в її основу, була застарілою. Її зірвали, тому що російські танкові екіпажі були погано підготовлені і погано керовані. Натомість Україна довела, що принципи війни дуже живі.
«Принципи несподіванки, наступального духу і концентрації сил спрацювали для Радянського Союзу в 1943 році, і працюють для українських військ сьогодні», - підкреслює де Бреттон-Гордон.
Він зазначає, що нинішня операція України зашкодить Путіну щонайменше трьома способами.
По-перше, йому доведеться відволікати сили на захист від інших вторгнень через кордон, які, без сумніву, плануються для подальшого виведення з рівноваги російського агресора. Київ вніс додатковий елемент небезпеки в російські плани. Тепер також зрозуміло, що Росія не має мобільних резервів, щоб залатати діри в своїй обороні, і, звичайно, немає жодних ознак того, що місцеві жителі мають бажання взяти в руки коси і кирки, щоб сповільнити український наступ.
По-друге, це викликає глибоке збентеження і може допомогти дестабілізувати правління Путіна. Кремль не може захистити власну територію, не кажучи вже про те, щоб перемогти Україну, і на це вказують усі провідні ЗМІ.
По-третє, операція демонструє, що Україні не потрібно стільки ж людей чи озброєння, як росіянам, щоб змінити військові факти на місцях. У 1943 році німці атакували сотнями тисяч людей і тисячами танків. Українці захопили кілька сотень квадратних миль з кількома тисячами людей і жменькою танків. Іншими словами, перемога для України аж ніяк не є недосяжною.
Експерт зазначає, що хоча Європа і Сполучені Штати, можливо, зараз більше дивляться на Близький Схід, ніж на Україну, але остання набагато важливіша для її власної безпеки.
«Замість того, щоб турбуватися про «ескалацію», Захід повинен забезпечити Україні можливість закріпити свої тактичні успіхи в Курську як засіб примусити Росію сісти за стіл переговорів. Насправді, це можливість скоротити війну, за яку, без сумніву, вхопилися б Черчилль і Рузвельт. На жаль, сьогодні ми не маємо їхнього калібру, але це шанс для сера Кейра Стармера залишити свій слід, а для Джо Байдена - залишити гідну спадщину», - вказує досвідчений військовий.
Він також додає, що це також великий сигнал для нового Стратегічного оборонного огляду Великої Британії про те, що дешеві дрони не змінили війну докорінно.
«Посадовці, які проводять огляд, не повинні надто прислухатись до блискучих академіків, які, здається, знають кожен дюйм кожної битви, але мало що знають про бойові дії в одній битві. Їм слід поцікавитись думкою тих з нас, хто вже виграв кілька битв», - резюмує він.