Помилки Москви настільки часті і серйозні, що істотно послаблюють її позиції. Кидаючи виклик Заходу, Росія часто стріляє собі в ногу. Вона зробила це знову, вбивши Олексія Навального напередодні голосування по Україні в Конгресі, пише у колонці для The HILL Вільям Кортні – позаштатний старший науковий співробітник корпорації RAND та експосол США в Казахстані та Грузії.
Захід теж припускається невимушених помилок, але Росія завдає собі більше шкоди. Протягом багатьох років прорахунки Москви зміцнювали підтримку НАТО, підштовхували Конгрес до дій проти Росії і викликали обурення європейських урядів.
Хоча політики не можуть розраховувати на те, що російські промахи не повторяться, варто замислитися над кількістю невимушених помилок, яких Москва припустилася за ці роки, і над наслідками, які вона змушена була пережити.
Історія може визнати повномасштабне вторгнення в Україну найбільшою помилкою сучасної Росії. Україна відбила напади на свої найбільші міста (Київ, Харків, Одеса), повернула собі половину території, втраченої на початку війни, і потопила або пошкодила третину Чорноморського флоту Росії. Загинуло понад 400 тисяч російських солдатів. Тим часом українці приєднуються до Європи і, ймовірно, до НАТО, яке відновлює і розгортає більше сил ближче до Росії.
Як Росія могла так сильно помилитися у відносинах із Заходом? Ну, у неї було багато практики. І, можливо, вона не засвоїла правильних уроків.
Приголомшливі промахи почалися ще на початку холодної війни.
У 1948 році Радянський Союз заблокував сухопутний доступ союзників до Західного Берліна (у відповідь на це було здійснено берлінський авіапереліт) і організував переворот в колись демократичній Чехословаччині. Ці безчинства допомогли Заходу заручитися підтримкою у створенні роком пізніше НАТО – військового альянсу, який СРСР зневажав.
У 1962 році СРСР таємно намагався встановити ядерні ракети на Кубі. Після того, як США запровадили військово-морський карантин, він відступив. Радянські лідери розцінили відступ як такий, що «межує з приниженням», а США отримали широку похвалу за вміле управління кризою.
Агресія Кремля іноді викликає небажану реакцію в Конгресі.
У червні 1979 року під фанфари в Москві президенти Лєонід Брєжнєв і Джиммі Картер підписали Договір ОСО-2 про обмеження ядерних озброєнь великої дальності. Вторгнення в Афганістан шість місяців по тому наврочило схвалення договору Сенатом. А близько 60 країн бойкотували Московську літню Олімпіаду 1980 року.
На початку 1980-х років десятки тисяч американців вийшли на демонстрації проти запропонованого президентом Рональдом Рейганом нарощування ядерних озброєнь. У 1983 році СРСР збив рейс 007 авіакомпанії Korean Air Lines, в результаті чого загинули всі, хто перебував на борту, в тому числі 62 громадянина США. Це полегшило прийняття ядерних планів Рейгана.
Агресія також може спровокувати особливий гнів у Європі.
У 1970-х роках СРСР почав таємно розгортати ракети СС-20 проти Європи та Японії. У 1977 році канцлер ФРН Гельмут Шмідт закликав НАТО відреагувати. Кілька років по тому, на тлі гучних радянських погроз, Альянс розгорнув свої власні ракети.
За півстоліття Росія стала домінуючим постачальником природного газу до більшої частини Європи. Але частка Росії в імпорті Європейського Союзу різко впала з понад 40% у 2021 році до 8% у 2023 році.
Тягар цієї історії з власними цілями є вагомим. Проте іноді Росія уникає ударів, тому що Захід має інші пріоритети або є наївним.
У 1990-х роках «Велика сімка» запросила Росію приєднатися до неї, хоча вона не була стабільною чи процвітаючою демократією. (Росія була вигнана після анексії Криму.) Коли Росія вторглася в Грузію в 2008 році, Захід мав інші інтереси: НАТО хотіло і отримало доступ до російських залізниць для постачання своїх сил в Афганістані, а США прагнули нового Договору СНО 2010 року (СНО-III), який скоротив ядерні озброєння великої дальності обох сторін.
Захід не позбавлений прорахунків, які йдуть на користь Москві. Вторгнення 1961 року до затоки Свиней підготовлених ЦРУ вигнанців-антикастровців поставило США в незручне становище, а вторгнення до Іраку 2003 року, незважаючи на спротив Росії, допомогло їм здобути авторитет. Тепер, після жахливої атаки ХАМАСу 7 жовтня минулого року, безперервна підтримка Ізраїлю з боку США залишає для Росії простір на Глобальному Півдні.
В Україні історія помилок Росії у відносинах із Заходом, можливо, пройшла повне коло.
Як і блокада Берліна, війна в Україні дає життєву силу НАТО. Як і вторгнення в Афганістан, війна в Україні може підштовхнути Конгрес до покарання Росії. Як і у випадку з розміщенням ракет СС-20, Європа розглядає вторгнення в Україну як прямий напад на свої інтереси безпеки. На відміну від 2008 року, коли почалася війна з Грузією, цього разу тиск Заходу на Росію зростає, навіть на тлі кризи в Газі.
Західна підтримка України може прискорити занепад Росії або послабити її імперський режим. Вона вичерпує резерви для фінансування воєнної економіки. Цивільна економіка стикається з нестачею західного капіталу і технологій. Рівень життя незабаром може взяти на себе більшу частину витрат на війну і деморалізувати росіян. Ці фактори, ймовірно, сприяли розпаду СРСР.
Захід не може розраховувати на нові невимушені помилки з боку Росії. Але президент Владімір Путін і його колишні співробітники КДБ, схоже, скоріше помножать свої помилки в Україні, ніж виправлять їх, резюмує Кортні.
Якщо ви не слухали звернення Путіна до Федеральних зборів, ви заощадили понад дві дорогоцінні години свого життя для корисніших занять і вам не потрібна детоксикація. Але якщо вам усе-таки цікаво, про що говорив перед своїми підданими хазяїн Кремля, Володимир Кравченко підготував для вас стислий аналіз цього виступу – «Про що сказав і умовчав Путін у своєму щорічному зверненні до Федеральних зборів» на ZN.UA.