UA / RU
Підтримати ZN.ua

Навіть поки триває війна, НАТО має відкрити двері для оборонної інтеграції з Україною — Atlantic Council

Альянс міг би запропонувати Україні диференційовану інтеграцію.

Президент Франції Еммануель Макрон нещодавно (знову) “сколихнув” Європу, заявивши, що "нічого не можна виключати" при обговоренні можливості присутності військ НАТО в Україні.

Не дивно, що Німеччина поширила інший меседж: канцлер Олаф Шольц наголосив, що на українській землі не буде солдатів європейських країн або НАТО.

Настрої Берліна - жодних західних військ на території України, знайшли відлуння в заявах Білого дому, а також Лондона, Рима, Мадрида й інших столиць. Проте в інтерв'ю 14 березня Макрон знову відмовився виключити можливість відправки військ в Україну.

Президент Франції має рацію: розгортання військ країн НАТО в Україні на небойових позиціях не можна категорично виключати, пише Atlantic Council.

Читайте також: Путін не виключає повномасштабного конфлікту з НАТО і каже, що Макрон уже не хоче воювати в Україні

Місію з підготовки українських солдатів в Україні, яку б проводили, наприклад, британські або німецькі війська, можна було б реалізувати. У деяких сценаріях було б ефективніше привезти інструкторів в Україну, ніж відправляти українських військових до Німеччини чи Великої Британії. Так само, як заявив міністр закордонних справ Франції Стефан Сежурне, такі завдання, як допомога в розмінуванні, виробництво зброї та кіберзахист, могли б реалізовуватися за прямої підтримки Заходу в Україні в найближчому майбутньому.

Але ці дискусії ілюструють внутрішні розбіжності в НАТО щодо України. Такі розбіжності були напередодні саміту Альянсу у Вільнюсі минулого року, і подібні тенденції починають проявлятися знову. Деякі країни, особливо держави Балтії, Польща та Франція, хочуть надати Києву чітку дорожню карту до членства в НАТО. Це вимагатиме дедалі більшої прямої участі Альянсу в Україні. Інші ж, на чолі зі Сполученими Штатами й Німеччиною, хочуть застосувати обережніший підхід і не бажають передчасно обіцяти Києву занадто багато.

Претендент на посаду нового генерального секретаря НАТО, прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, заявив на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому, що доки триває війна, Україна не може стати членом Альянсу. Ця заява так само недалекоглядна, як і заперечення Шольцом можливості присутності військ НАТО в Україні. По суті, Рютте каже главі Кремля Владіміру Путіну, що доки Росія буде продовжувати війну, це дозволить їй перешкоджати вступу України до НАТО. Це дає Путіну стимул продовжувати бойові дії, а на практиці - безстрокове право вето на розширення НАТО, як це було в роки після окупації Росією Криму в 2014 році.

Забезпечення перемоги України на полі бою буде вкрай важливим для безпеки європейського континенту. Настав час для НАТО стати розумнішим у своїй стратегії щодо України, зокрема, й щодо меседжів, які артикулюють цю стратегію. Наразі Альянс та його члени намагаються балансувати на межі між запевненням України у відданості НАТО її безпеці та намаганням уникнути ескалації до ядерної конфронтації з Росією.

Уникнення такої ескалації виправдане, але цього недостатньо для того, щоб сформувати стратегію.

Натомість НАТО має послідовно розбудовувати оборону й стримування проти російської агресії в Україні, крок за кроком інтегруючи Київ у свої структури. Це означатиме певний ступінь інтеграції України з Альянсом, навіть поки триває російське вторгнення. Саме тут потрібне нове і творче мислення.

Читайте також: Дуда: Росія може атакувати країну НАТО вже у 2026 році

НАТО може дозволити функціональну інтеграцію, або, якщо переосмислити термін, який стосується розширення Європейського Союзу, диференційовану інтеграцію. Розпочавши з певних секторів, таких як кібербезпека, протиповітряна оборона, логістика, підготовка і планування майбутніх сил, НАТО може взаємодіяти з Україною, не вдаючись до повної інтеграції. Це вже певною мірою відбувається, але часто на двосторонній основі, а не в межах Альянсу. НАТО також може перебрати на себе деякі завдання, які сьогодні координуються в межах очолюваної США Контактної групи з питань оборони України. Нарешті, Альянс також може почати мислити географічними категоріями. Можливо, як пише Atlantic Council, не вся територія України має бути охоплена статтею 5 одразу, а для початку, деякі найзахідніші регіони?

Можливо, Альянс міг навіть виділити війська для проведення операцій на території України, уникаючи при цьому прямої війни з Росією. Якщо, наприклад, НАТО оголосить безпольотну зону в деяких частинах України і розгорне системи протиповітряної оборони для допомоги українській обороні в цьому регіоні, то ці системи можуть бути обмежені лише збиванням ракет. Їм не потрібно націлюватися на російські літаки, які випускають ракети з території РФ. Звичайно, це значно більш ризикований крок, ніж проведення навчань, але він не виглядає немислимим.

Стримування іноді є найбільш ефективним, якщо воно передбачає неоднозначність. Коли супротивник не знає, де проходять червоні лінії, він може діяти обережніше, ніж якби знав точну межу, до якої може дійти в ескалації, не перетинаючи її. Невизначеність також дає членам НАТО більшу гнучкість у реагуванні. Наприклад, Альянс оголосив, що кібератаки підпадають під дію статті 5, але ніколи не вказував, наскільки серйозною має бути така атака для того, щоб члени НАТО могли застосувати цю статтю. Якщо країни Альянсу захочуть створити більший ступінь невизначеності щодо того, чи будуть відправлені війська в Україну, підсилюючи нещодавню заяву Макрона, то це може вплинути на те, наскільки далеко Росія буде готова зайти у вторгненні.

Однак на фізичному полі бою стримування не може передбачати неоднозначність. Перетин російським танком кордону Фінляндії буде підставою для застосування статті 5 договору НАТО, яка узгоджується зі статтею 51 Статуту ООН, що дозволяє колективну оборону від збройного нападу. Те ж саме стосується і випадку, якщо російська ракета "Іскандер" вдарить по Варшаві. Майбутня колективна оборона України з боку НАТО має бути такою ж чіткою і зрозумілою для Москви. Повинні існувати межі, які РФ не можна перетинати. Це ризиковано, але не існує способу прийняти Україну до НАТО без ризику.

На відміну від розрізненого підходу Альянсу до безпеки й оборони України, диференційована інтеграція - це стратегія, необхідна Альянсу для того, щоб продовжувати залучати Київ до своєї орбіти і водночас демонструвати єдність напередодні знакового саміту в липні.

Свідомо чи ні, але Макрон, можливо, започаткував важливу розмову про оборонну інтеграцію з Україною. Західні лідери й політики повинні продовжувати та розвивати цю тему з наближенням саміту НАТО у Вашингтоні. Київ потребує чіткого плану диференційованої інтеграції - з точки зору функцій і простору, навіть в умовах війни.

Альтернатива дає Путіну можливість накласти вето на майбутнє України як вільної і суверенної держави.

Читайте також: Макрон говорив не про учать НАТО в бойових діях, а про навчання ЗСУ в Україні — Кулеба

Два роки. Приблизно стільки часу мало пройти, щоби тема направлення в Україну підрозділів збройних сил країн Заходу стала предметом серйозного обговорення з боку політиків і ЗМІ. Для цього знадобився електрошок у вигляді заяв президента Франції. Така еволюція позиції політика не є випадковою. Про те, що сталося з Макроном і чого тепер чекати Україні, розповідав експосол Києва у Франції Олег Шамшур.