За півтора року повномасштабної війни Україна перетворилася на найбільш заміновану країну в світі, навіть на тлі таких держав, як Афганістан і Сирія, територія яких забруднена мінами, бомбами та снарядами, її «очищення» коштуватиме більш як 37 млрд дол.
Про це пише The Washington Post. Замінована територія України настільки велика, що, за оцінками експертів, 500 групам розмінування знадобиться 757 років на повне її очищення.
Досвідчені сапери в період війни — на вагу золота. З огляду на величезний розмір замінованих ворогом територій, що не день їхня робота стає дедалі більш затребуваною. До розмінування залучені сапери з усіх силових структур, зокрема й Національної поліції. Зведений загін поліційних вибухотехників працює на деокупованих територіях і складається зі спеціалістів із різних областей країни.
Про те, як відбувається розмінування, ZN.UA розповів інспектор відділу вибухотехнічної служби ГУНП у Житомирській області Валентин Кондратюк, який у складі зведеного загону працював на Київщині, Херсонщині та Харківщині, а також на деокупованій півночі Житомирщини, де на початку війни були тяжкі бої.
Чому саперам заборонено працювати по одному
— Для сапера кожен крок може бути останнім. Пане Валентине, як вдається давати собі раду зі страхом, який не може не виникати під час вашої роботи?
— Головне — вміти опанувати свій страх. Використати його як зброю. Страх має мобілізувати людину: вона починає швидше думати й приймати адекватні рішення. Найгірше, коли людина втрачає почуття страху, перестає боятися чи піддається азарту й на адреналіні готова гори зрушити. Але це дуже небезпечно, бо в такій ситуації сапер втрачає обережність і пильність. Його напарник повинен це помітити та зупинити. Саме тому саперам забороняється працювати по одному. Напарники постійно пильнують один за одним, допомагають і оберігають. Головна мета роботи сапера — це збереження людського життя, а збереження майна — вже на другому місці.
— Яким є головне завдання вашого підрозділу на деокупованих територіях країни?
— Ми виявляємо вибухонебезпечні пристрої, що залишаються після ведення бойових дій. Наприклад, на Київщині величезні площі були просто всіяні розбитою технікою ворога й розкиданим боєкомплектом, бо вони заходили колонами й потрапляли під шквал нашої артилерії. У ворога не було багато часу, щоби тотально замінувати Київщину, тому наше завдання полягало у виявленні нерозірваних боєприпасів, переважно снарядів. А от на Харківщині й особливо Херсонщині — дуже велика щільність мінувань. Часто в три шари: під землею, на землі й над землею (міни-розтяжки). Бувало, що під час висмикування однієї протитанкової міни детонувало кілька тих, що поряд. Чимало мін було з пастками: під міну підкладається ще одна спеціальна міна, що вибухає при некваліфікованому поводженні. Бувало всяке, адже люди втомлюються, втрачають пильність.
— Ви втрачали побратимів-саперів під час виконання завдань?
— У нашому підрозділі втрат, дякувати Богу, немає, а в інших підрозділах зведеного загону втрати були. Загинув мій товариш Ігор Мельник із Черкащини. Ми познайомилися в навчальному центрі академії поліції ще до війни, там разом училися й отримали дипломи саперів із розмінування. Буквально за два тижні до війни ми прослухали курс із вибухових речовин. А минулого року разом працювали в Херсоні у складі зведеного загону. Ігор загинув під час розмінування... Парадоксально, але від нас ідуть найкращі й найдосвідченіші. А нового фахівця підготувати не так просто й швидко, адже це робота не тільки специфічна, вона на межі фізичних і психічних можливостей. Сапер повинен мати здорову нервову систему, витримку, бути уважним, не піддаватися паніці й уміти контактувати з людьми. Такі якості є не в кожного. Всі сапери перед початком навчання проходять психодіагностику.
Все, що вороги не змогли вивезти, розтрощили та зробили завали
— У якому регіоні було найскладніше?
— У Херсоні, куди ми приїхали на п’ятий день після деокупації. Ми зачищали приміщення, де до цього мешкали російські військові. Після них залишився справжній Армагеддон: все, що не змогли вивезти, розтрощили та зробили величезні завали. Щоб місцеві жителі змогли зайти до приміщень і все прибрати, ми мали перевірити їх на наявність вибухових пристроїв. Знаходили, зокрема, нездетоновані гранати, частину яких приховав ворог. Перевірка приміщень — досить тривала й копітка робота. Уявіть собі, що ми повинні передивитися кожну шухлядку в усіх меблях, а в офісах їх сотні! Складність у тому, що шухляду не можна просто відкрити, бо там може бути розтяжка, яка відразу спрацює. Тому до неї прив’язується мотузок, сапер бере його в руки, відходить на кілька метрів і починає помаленьку тягнути. Потім чекає й знову тягне, щоб відкрити шухляду ще більше. Якщо все спокійно, він може підійти й обстежити її. А якщо стіл із шухлядами стояв біля стіни, ми прив’язували мотузок і робили спеціальні важелі та інші пристосування, щоб помаленьку безпечно відкрити кожну шухляду. Це триває кілька годин, але інакше не можна.
— Чи виявляли смертельно небезпечні «сюрпризи»?
— Так. Сапери з нашої області, які теж працювали у зведеному загоні, розповіли мені про такий випадок. Вони оглядали приміщення ГУНП у Херсоні. Почали роботу з підвалу. Біля входу, просто посередині приміщення, побачили велику скриню, яка їм здалася підозрілою. Вона наче просила: «Візьміть мене». Сапери прив’язали до скрині мотузку, другий її кінець зачепили за машину, що знаходилася на великій відстані. Щойно машина зрушила з місця й потягнула за собою скриню, пролунав вибух. Він був настільки потужний, що відразу обвалилися три поверхи будинку. Як з’ясувалося, скриню було заміновано в такий спосіб, аби її неможливо було розмінувати. Завдяки досвіду та інтуїції наших саперів жодна людина не постраждала.
Працювали під постійними обстрілами
— Чи були якісь перешкоди, що ускладнювали роботу?
— У Херсоні була така велика щільність ворожого вогню з лівого берега Дніпра, що прильоти були постійним явищем. Якось ми проїхали через центр Херсона, й на тому місці, де ми були буквально кілька секунд тому, прилетів снаряд із РСЗВ «Град». Нам дуже пощастило. Ці масовані обстріли ускладнювали роботу. Мало того, що ти ризикуєш під час розмінування, то ще й думаєш про те, як би згори не прилетіло. Проте людина до всього звикає, й коли ми повернулися додому, нам уже навіть бракувало тих емоцій...
— А як ставилися до вас місцеві жителі в Херсоні?
— Ми приїхали за кілька днів після деокупації й побачили місцевих, які раділи, обіймали нас, а діти навіть прибігали, щоб узяти автограф.
— Як західна техніка може полегшити процес розмінування?
— Я бачив різні машини для розмінування, які справді полегшують роботу. Та якщо щільність мінування велика, то габаритна техніка може просто не витримати потужності вибуху під час роботи, а відновлення чи ремонт може забрати багато часу. Хоча загалом такі машини дуже потрібні, бо вони прискорюють процес і бережуть життя саперів. Але геть не з усіма способами мінування техніка може впоратися, тому навряд чи колись повністю замінить кваліфікованих спеціалістів.
— Як саперу потрібно працювати, щоб залишитися живим?
— Думати на кілька кроків уперед. Нехай це звучить банально, але перед тим, як десь стати, треба перевірити ґрунт саперним щупом. Багато залежить від погоди й самого ґрунту. Щільна ґрунтова дорога та пухка рілля потребують різних методів роботи. В одному місці можна застосувати металодетектор, а в іншому — тільки щуп. Ти працюєш у бронежилеті, касці, при зброї — екіпірування важить до 30 кілограмів. Аби повністю зачистити ділянку поля п’ять на п’ять метрів, де є протитанкові та протипіхотні міни, потрібен цілий день. А якщо там є міни-пастки, то ще довше. Головне — не поспішати й не розслаблятися.
У саперів дуже багато роботи під час війни, а після її закінчення буде ще більше. Сьогодні понад 30% території України забруднено вибухонебезпечними предметами. За міжнародними показниками, це найвищий рівень із часів Другої світової війни.