UA / RU
Підтримати ZN.ua

Мобілізація: ляльки й ляльководи

Автор: Леся Литвинова

На колінах у молодого усміхненого хлопця в студії сидить лялька. Вона вбрана в радянську військову форму часів Другої світової. Героїчна така лялька з обпаленим обличчям і в шоломі танкіста. Її ляльковод — Саша Панов, актор Тюменського театру ляльок. Ведучі місцевого тюменського каналу залюбки спілкуються з лялькою:

скриншот

— Ти знаєш того, хто тобою управляє? Отже, ти знаєш, що ти неживий?

— Це ти неживий. Нормальний — я.

— У якій виставі ти граєш?

— У «Солдатському окрайці».

— У тебе там складна роль?

— Так. Воюю я там. Не те, що ви тут, балакаєте.

— А ти мріяв колись, щоб із тобою сталося так, як із Піноккіо?

— Із цим? Довгоносим? Ні. Хоча грати на італійській сцені — мрія…

Не думаю, що ляльці на ім’я Коля випала нагода тріумфувати на світовій сцені. Місцева воєнна екзотика — продукт виключно внутрішнього користування й за межами Росії нікого особливо не цікавить. Але, хоч як дивно, історія про Піноккіо справді втілилася в життя. З точністю до навпаки. Якихось п’ять років по тому хлопчик Саша перетворився з ляльковода на практично точну подобу ляльки Колі. Тільки форма на ньому була інша. Й бюджет проєкту більший. Та й ляльковод досвідченіший.

Читайте також: Як росіяни намагаються зірвати мобілізацію в Україні: пояснення ЦПД

«Його синок — еліта, а ти — м’ясо», — трагічно повідомляє голос за кадром на останніх секундах ролика, що недавно з’явився в мережі. Саша Панов грає в ньому роль простого українського хлопця, якого спіймав злий ТЦК і відправив на смерть в окопи, поки його одноліток із родини «поважного татуся» й далі розважається на дорогих курортах. Звісно ж, він героїчно гине десь у снігах. «Чи готовий ти померти за нього? — патетично цікавиться той самий голос. — Ти знаєш, чиїх синів мобілізація не стосується…»

Насправді технологія ця — геть не нова. І, як і багато іншого, запозичена в «старших товаришів». Просто за часів Другої світової війни для того, щоб переконати ляльку Колю припинити воювати, німецькі літаки розкидали листівки.

Про масштаби накладів можна судити з одного лише щоденникового запису Геббельса, зробленого в червні 1941 року: «Близько 50 мільйонів листівок для Червоної армії вже надруковано, розіслано й буде розкидано нашою авіацією...». Колосальний ресурс.

А тепер Інтернет гарантує «доставляння листівок» додому в зручний для перегляду час. Досить дати старт ролику, а далі його розженуть по всіх ресурсах без особливих зусиль із боку ляльководів. Адже, як і раніше, пропаганда спрямована на найпростіші й найболючіші емоції — інстинкт самозбереження та ненависть. Ненависть, яку дуже акуратно переспрямовують із зовнішнього ворога на внутрішнього.

Читайте також: П’ять тисяч тим, хто з 24 лютого 2022 року не виїжджав за кордон: новий фейк росіян про Україну

Ну й технології, звісно. Маріонетка Саша в калюжі власної крові виглядає значно переконливіше, ніж чорно-біла схематична постать на листівці. Хоча послання залишається однаковим. «Не воюйте за Сталіна» легко змінюється на «Не воюйте за Зеленського». Або ж «за Кривавого Пастора» чи «Баригу» — хто пам’ятає трохи більш ранні здобутки кремлівських пропагандистів. Ну а про «жида-політрука» й узагалі завжди спрацює. Без жодних сумнівів.

Щоправда, треба віддати належне московським майстрам пропаганди: вони пішли далі, ніж їхні нацистські вчителі. Німці до кожної листівки додавали «перепустку», якою можна було скористатися, здаючись у полон. І геть не приховували авторства листівок.

Фото з відкритих джерел

Своєрідну «цифрову» перепустку російська армія запустити намагалася. Але вся історія з «Позивним Волга» (який, згідно із задумом, означав бажання здатися в полон) не дала очікуваних результатів. Тому в більшості пропагандистських матеріалів російське авторство прямо не зазначено. Й розганяють їх переважно через ресурси, що позиціонують себе як проукраїнські. Професійні актори є радше винятком із правил.

Зовсім недавно всіма соцмережами гуляли картинки з відомими політиками, які обіймають своїх синів. І відповідними текстами з таким самим посланням. Вони — еліта, ти — м’ясо. Й, до речі, гуляли вони сторінками, раніше не поміченими в поширенні російських наративів.

Провінційний ляльковод, який перетворився на маріонетку великої пропаганди, — лише незначна частина інформаційної війни, в якій ми, на жаль, програємо. Тому що саме на наших внутрішніх промахах її будувати найкраще.

І якщо ми активно використовуємо ТЦК як каральний орган, вручаючи повістки неугодним журналістам, то лише ідіот не скористається з нагоди красиво це обіграти.

Якщо ми вдаємо, що нічого не знаємо про командирів, котрі проводять «м’ясні штурми», то геть не дивно, що слова «ти — м’ясо» влучать у ціль.

Читайте також: КНУ імені Тараса Шевченка «звільняє» 1000 студентів для служби в армії: новий фейк росіян

І вже буде цілком байдуже, що це — поодинокі випадки, а не загальна система. Ненависть до тих, хто посилає на фронт не своїх дітей, затьмарить ненависть до тих, хто цей фронт розв’язав. Утім, якщо всіх до одного дітей політиків і бізнесменів призвуть до лав ЗСУ, можна буде й далі експлуатувати цю тему. Подальші кроки: «Чому не на нулі?», «Чому не штурмовиком?», «Чому всі ще живі?».

А найприкрішим є те, що ми й далі щиро віритимемо, ніби це — наш власний праведний гнів. І наш власний біль. І наше власне рішення не воювати за «гнилу верхівку». І жодного ляльковода насправді немає. Навіть здогадуючись, що хтось смикає за ниточки. Нічим не відрізняючись від ляльки Колі. Й далі вірячи в те, що ми досі живі.

— Ти знаєш того, хто тобою управляє? Отже, ти знаєш, що ти неживий?

— Це ти неживий. Нормальний — я...