Загнаний назад у кущі, повз знищені Bradley і старі Humvee, радянський танк Т72 опускає башту, щоб відкрити вогонь. Його ціль - російські позиції, розташовані одразу за будівлею, яка виднілася на обрії. Ці російські позиції опинилися під загрозою через просування України на південь. Прогриміли три постріли, танк помічають, і він зникає у вихорі пилу.
Лінія фронту біля Роботиного стала центром нового контрнаступу української армії. І для солдатів тут бій був настільки ж важким, наскільки важко було слухати критику Заходу щодо його темпів.
«Українським військовим випало нелегке завдання: протистояти підготовленим російським військовим з наданою НАТО технікою, яку не завжди зберігали за стандартами НАТО», - пише CNN, додаючи, що на український фронт американські журналісти доїхали на Humvee зі зношеними шинами.
«Вони помиляються. У нас є успіхи. Іноді більші, іноді менші. Це залежить від того, наскільки росіяни укріплені», - каже про західну критику Віталій, танкіст з 15-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії.
Він підкреслює, що в армії Росії був рік на підготовку. При цьому, український танкіст додав: «Найбільша проблема - це недооцінка ворога». Втім, це не проблема для тутешніх солдатів, які змушені проїжджати повз знищені американські Bradley, що залишилися на дорозі після попередніх невдалих штурмів.
Журналісти CNN провели тиждень з українськими солдатами поблизу Оріхова. За цей час вони помітили відчутне покращення морального духу, оскільки було досягнуто певних успіхів.
Перший перехід у контрнаступ
Командир танкового підрозділу з позивним «Лотос» каже, що постійні повідомлення в ЗМІ про те, де буде зосереджена атака, не допомогли справі.
«Буде не так легко, як у Харківській області. Тут ворог був готовий, на жаль. Всі місяцями говорили про те, що ми сюди підемо. Ми очікували меншого опору. Вони тримаються. У них нормальне командування. Не часто можна сказати таке про ворога», - сказав український військовий.
Проте головна перешкода, з якою стикається Україна в цій і без того важкій боротьбі, відчутна на понівечених вулицях Оріхова. Російська перевага в повітрі щодня забирає життя українців, а півтонні бомби падають іноді по 20 за кілька хвилин.
Поза увагою диванних критиків України залишається швидко навчена, мотивована армія, яку просять використати західну техніку для швидкого прориву позицій російської армії. Але у Росії був рік, щоб розгорнути мінні поля і збудувати укріплення. Тож прорвати таку оборону - це подвиг. Але у Києва є ще одна проблема. Він намагається зробити це без елемента, на якому б наполягали військові НАТО - без переваги в повітрі. ВПС України менші і ще не отримали від Альянсу F-16. Це означає, що загроза появи російського Су-35 над головою часто змушує солдатів на передовій ховатися в бункери.
Життя під землею розхитує нерви. Російська ракета або керована авіабомба може вдарити будь-якої миті. І, за словами українського солдата, росіяни демонструють певну влучність. Українські війська постійно передислоковуються і ховають свою техніку, щоб завадити російським прицільним ударам.
Проте, головні будівлі Оріхова зазнали значних руйнувань. Місцева школа була переобладнана в «пункт незламності», в якому нечисленні місцеві жителі могли отримати їжу і помитися. В червні росіяни розбомбили її, 5 людей тоді загинули. Запах смерті переслідує один багатоквартирний будинок, який знищила ворожа ракета. На деяких вулицях міста пахне вибухівкою.
Українські медики серед тих, на кого найбільше полюють в Оріхові. Вони проводять своє життя здебільшого під землею. ЇХні два останні пункти збору були розбомблені. На їхньому бункері - темному навіть вдень місці, де вони перечікують атаки, - висить картонна вивіска зі зробленим фломастером написом «Нічний клуб». Тут доречний лише чорний гумор, а смерть досить близько, щоб від неї можна було відмахнутися.
«Коли влучають далі, ніж за 100 метрів від нас, ми не звертаємо уваги. Якщо ближче, ми просто істерично регочемо», - каже один із медиків на ім’я Євген.
Його колега Влад додає: «Я всім кажу, що ми всі помремо. Але трохи пізніше. Може, років через 50».
Жага помсти
Українські медики вважають, що зрив евакуації постраждалих - це пріоритет для Росії.
«Росіяни пропускають машини швидкої допомоги до пораненого. Але як тільки ми їх завантажуємо, вони спускають на нас все, що тільки можна. Протитанкові ракети, гранатомети, міномети. За два дні штурму ми втратили п'ять коліс на нашому БТРі», - сказав Євген.
Він додав, що на пункті збору медики рідко надають допомогу пораненим.
«Ми все робимо всередині машини швидкої допомоги на великій швидкості. А дорога не найкраща. Який у нас був рекорд швидкості? 180 км на годину», - розповів медик.
Після місяців заголовків про російську некомпетентність, українські солдати дізнаються, що кращі війська Москви - десантники на південних фронтах - не забули свою підготовку.
«Не варто шанувати ворога. Але й недооцінювати його не варто», - сказав журналістам військовий на ім’я Влад.
Його підрозділ втратив одного зі своїх бійців минулої п’ятниці під час артилерійського обстрілу. У 33-річного Андрія поцілили, коли їхав в машині. Його поховали в понеділок. Солдати затримують мовчазний погляд, коли говорять про спробу якомога швидше витягти одного зі своїх.
«Ми негайно поїхали туди. Інша команда підібрала його водія, якому більше пощастило. А мені дісталося найважче, що я коли-небудь робив: забрати тіло і доставити його в морг», - розповів Євген.
Влад додав: «Його сім'я, його мама... Вони на тимчасово окупованих територіях. Вони навіть не змогли приїхати на похорон».
На іншому пункті евакуації поранених під Оріховом снаряди літали туди-сюди над головою іншого медика на ім’я Юлія, поки вона розповідала журналістам про моральний стан на фронті.
«Ми все ще налаштовані оптимістично, але вже не так, як раніше. Наступати емоційно легше. Було дуже важко стояти в обороні протягом 18 місяців», - каже вона.
За її словами, багато поранених прагнуть повернутися на фронт.
«Вони знають, що все буде по-іншому, вони не будуть у штурмовому загоні. Але вони хочуть повернутися. Тому що жага помсти дуже сильна. Ненависть дуже сильна», - пояснює український медик.