У Європі порушено табу: лише кілька місяців тому було б немислимо, щоб європейські лідери пропонували відправити свої війська в Україну. Але нещодавно президент Франції Еммануель Макрон заявив, що розгортання європейських сил в Україні не можна виключати. Відтоді до хору подібних заяв приєдналися й інші європейські чиновники: міністр оборони Фінляндії та глава МЗС Польщі припустили, що війська їхніх країн могли б бути відправлені в Україну. Ці коментарі, у поєднанні з підтримкою таких кроків у країнах Балтії, свідчать: група держав, відкритих до прямого європейського втручання у війну, розширюється, пише Foreign Affairs.
Такі вибухонебезпечні коментарі зумовлені зміною динаміки війни. Тривалий час допомога Україні була заблокована в Конгресі США. Новий пакет допомоги нарешті наближається до схвалення, але місяці коливань у Вашингтоні занепокоїли європейців і дали Москві надію на те, що рішучість Заходу підтримувати Київ дає тріщину. Російські війська, посилені підтримкою від Китаю, Ірану та Північної Кореї, скористалися прогалиною у військовій допомозі Україні з боку США й активізували напади на цивільне населення та невійськову інфраструктуру.
Подальше пошкодження критичної інфраструктури, електростанцій та сільськогосподарських угідь різко підвищить витрати на відновлення, значну частину яких, ймовірно, доведеться оплачувати західним партнерам України.
Оскільки російські війська прискорюють просування, можливість того, що вони можуть прорвати українську оборону на східному фронті й кинути виклик українському контролю над Харковом або навіть Києвом, створює для Європи загрозу безпеці, яку вона не може ігнорувати. Перемога Росії у війні виправдала б ревізіоністські амбіції диктатора Владіміра Путіна і його віру у внутрішню слабкість Заходу. Вона дозволила б Кремлю тримати РФ на військовому фундаменті - загальносуспільному підході до завоювання. Немає жодних підстав очікувати, що Путін зупиниться на Україні.
Він назвав розпад Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою" двадцятого століття, нарікаючи на те, що "десятки мільйонів його співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території". Країни Балтії в небезпеці, як і Польща: минулого року колишній російський прем'єр-міністр і лояльний до Путіна Дмітрій Мєдвєдєв назвав країни Балтії російськими провінціями, а Польщу - "тимчасово окупованою НАТО".
Погрожуючи ввести війська, європейські країни намагаються порушити цю тривожну траєкторію. Однак, щоб дійсно змінити ситуацію в Україні, країни Європи повинні зробити більше, ніж просто говорити про розгортання військ. Якщо Сполучені Штати продовжать зволікати з наданням допомоги, і особливо якщо Дональд Трамп, який пообіцяв закінчити війну протягом 24 годин, ймовірно, дозволивши Путіну зберегти свої нечесно отримані здобутки, знову стане президентом США, Європа залишиться єдиним захисником України. Європейські лідери не можуть дозволити американській політичній дисфункції визначати ситуацію з безпекою на своєму континенті. Вони повинні серйозно розглянути можливість розгортання військ в Україні для надання логістичної підтримки та навчання, захисту українських кордонів та критичної інфраструктури, або навіть для захисту українських міст. Росія повинна зрозуміти те, що Європа готова захищати територіальний суверенітет України.
Визнати жахливу реальність ситуації в Україні й вирішити її зараз - краще, ніж залишити двері відчиненими для прискорення імперського просування РФ.
Змінити риторику
Ідея розгортання європейських військ в Україні викликала передбачувані заперечення. Кремль був обурений нещодавніми заявами Макрона та інших політиків, попереджаючи про війну - можливо, ядерну, з усією Європою. Вашингтон і Берлін також роздратовано відреагували. І Німеччина, і Сполучені Штати суворо встановлювали межі для допомоги, яку вони надавали Україні протягом усієї війни, побоюючись, що Росія може реалізувати свої погрози ескалації, і вони різко критикували більш яструбині європейські держави за те, що вважають непотрібними провокаціями.
Такі суперечки не зменшують переваг, які європейські сили принесли б Україні, і той факт, що Берлін, Москва і Вашингтон так гостро відреагували на це, показує важливість цієї дискусії.
Європейські лідери продемонстрували, що можна вийти з односторонніх дебатів про ескалацію, які до цього часу працювали на користь Росії. Раніше коли Москва погрожувала ескалацією, Берлін і Вашингтон відповідали словами й діями, спрямованими на деескалацію - динаміка, яка стримувала Німеччину й Сполучені Штати від відправки більш сучасних ракетних систем Україні. Тепер погрози лунають з боку Європи, і Росія відчуває себе вкрай незручно.
Занадто багато політиків і експертів у США та Європі повторюють тези Путіна, попереджаючи, що будь-яке зовнішнє втручання в Україну призведе до третьої світової війни. Насправді, відправка європейських військ була б нормальною відповіддю на війну такого роду. Вторгнення Росії порушило регіональний баланс сил, і Європа зацікавлена в тому, щоб цей дисбаланс був виправлений. Очевидний спосіб зробити це - надати рятівне коло українським військовим, яких Сполучені Штати можуть знову кинути напризволяще, і найкращим рятівним колом були б європейські солдати. Якщо політика в Сполучених Штатах не зміниться, Україні знадобляться альтернативні джерела допомоги, щоб продовжувати боротьбу, і саме Європа є першочерговою підтримкою.
Відправка військ
Європейські війська могли б проводити як небойові, так і бойові операції, щоб послабити тиск на Україну.
Суто небойову місію було б найлегше просунути в більшості європейських столиць. Європейські війська могли б звільнити українців від виконання логістичних функцій, таких як технічне обслуговування і ремонт бойових машин. Перебуваючи на захід від Дніпра - природного бар'єру, що захищає більшу частину України від російського наступу - європейські війська продемонстрували б, що вони там не для того, аби вбивати солдатів РФ, випередивши російські звинувачення на адресу Європи.
Частина української техніки вже відправляється до Німеччини, Польщі та Румунії для капітального ремонту, але виконання цього завдання ближче до фронту прискорило б процес, скоротило б час перебування техніки поза боєм і вивільнило б більше українських сил для бойових завдань. Французькі, польські та інші європейські військові радники могли б також забезпечити підготовку для подальшого підвищення професіоналізму українських військових. Якщо додаткова мобілізація розширить українську армію в наступному році, що видається ймовірним, збільшення можливостей підготовки новобранців в Україні буде особливо корисним.
Звичайно, європейські сили могли б зробити більше, ніж ремонтувати техніку й тренувати українських військових. Найбільш обмежена форма європейських бойових місій все ще може залишатися на захід від Дніпра і мати оборонний характер. Одна з таких місій може полягати в посиленні української протиповітряної оборони в цьому регіоні шляхом розгортання персоналу, надання обладнання або навіть перебирання на себе командування й управління українською системою ППО.
Ризики ескалації були б мінімальними, оскільки європейські сили мали б мало шансів вбити російських військових пілотів, які атакують Україну з білоруського та російського повітряного простору. Але вони допомогли б збивати крилаті ракети й безпілотники. Таким чином, очолювані європейцями батареї ППО вивільнили б більше українських військових для захисту сил поблизу лінії фронту, а також зірвали б спроби Росії знищити критично важливу інфраструктуру і залякати українське населення до капітуляції. Європейські війська могли б виконувати й інші оборонні та гуманітарні завдання, такі як розмінування та знешкодження російських боєприпасів, що не вибухнули. Це допомогло б захистити цивільне населення і підтримати економічне відновлення України, оскільки фермери намагаються засіяти і зібрати врожай на полях, повних мін та інших боєприпасів.
Інша бойова роль - яка, як і місія з протиповітряної оборони, швидше за все, не передбачатиме прямі зіткнення з російськими військовими, полягатиме в патрулюванні ділянок українського кордону, де війська РФ не розгорнуті, таких як узбережжя Чорного моря і кордони з Білоруссю та Придністров'ям (регіоном Молдови, окупованим російськими військами). Охорона цих флангів дозволила б вивільнити понад 20 тисяч українських військовослужбовців і зброю для боротьби на лінії фронту.
Це також зменшило б ймовірність відкриття нової лінії фронту вздовж цих кордонів, оскільки Росія майже напевно намагатиметься уникнути розширення війни шляхом нападу на європейських солдатів.
Європейські війська також могли б допомогти захистити три чорноморські порти України, які є життєво важливими як для української економіки, так і для глобальної продовольчої безпеки, знявши частину навантаження з українських солдатів. Будь-яка європейська операція в Україні мала б також емоційний вплив. Присутність європейських військ підніме моральний дух українського народу і запевнить його в тому, що майбутнє України - в Європі.
Нарешті, Європа повинна розглянути можливість прямої бойової місії, яка допоможе захистити українську територію на захід від Дніпра. На додаток до зменшення навантаження на українських військових у цих регіонах, присутність європейських військ зробить малоймовірним просування російських окупантів за річку, захистивши більшу частину України від окупації. Однією з потенційних цілей Росії є Одеса, де знаходиться головний порт України, через який відвантажується більша частина експорту країни. Якщо російські війська наблизяться до міста, європейські сили, що знаходяться поблизу, матимуть право захищатися, відкриваючи вогонь по солдатах, що наступають. Вони могли б допомогти зірвати російський наступ, який, враховуючи стратегічне положення Одеси, міг би задушити українську економіку й відкрити російським військам територію для потенційного вторгнення в Молдову.
Москва намагатиметься представити будь-яку летальну відповідь на російський наступ як європейську агресію, але відповідальність за будь-яку ескалацію буде нести Росія.
Путін не зупиниться на Україні
Ризик того, що розгортання європейських солдатів в Україні в будь-якій формі призведе до ескалації війни, перебільшений. У Росії дуже мало можливостей для збільшення масштабів своїх звичайних атак, за винятком застосування біологічної або хімічної зброї. Вона вже втратила понад 90% своєї довоєнної армії, сотні тисяч людей загинули, десятки тисяч бойових машин знищені, а переважна більшість найсучасніших систем озброєнь вже використані під час нападів на Україну. Санкції ускладнили та зробили дорожчим виробництво зброї в РФ, а розгортання військ в Україні призвело до того, що у Росії залишилося ледь достатньо сил для охорони решти свого довгого кордону, не кажучи вже про проведення значних операцій проти інших європейських держав. Але якщо європейські лідери дозволять Росії перемогти в Україні, Путін у такому разі зробив би висновок, що ядерні погрози дозволять йому завоювати більше країн, не провокуючи європейську військову реакцію.
Справжнє питання полягає в тому, чи застосує Росія ядерну зброю, якщо європейські війська увійдуть в Україну. Можливо, це спірне питання, враховуючи, що сили спеціальних операцій західних країн вже перебувають на території України. Москва регулярно вдається до агресивної риторики проти членів НАТО, але поки що вона лише “гавкає і не кусається”, уникаючи контактів з силами Альянсу та зосереджуючись на сусідніх країнах, що не входять до НАТО, таких як Грузія й Україна, яким вона може завдавати удари. Путін погрожував напасти на Польщу, Румунію та країни Балтії ще в 2014 році, а протягом наступних кількох років він погрожував вторгненням Фінляндії та Швеції за вступ до НАТО, Норвегії за розміщення додаткових американських військ, Польщі й Румунії за розміщення об'єктів протиракетної оборони, а також "будь-якій європейській країні", яка дозволила розмістити американські ракети на своїй території. За останні півтора десятиліття Кремль погрожував або проводив військові ігри, які імітують застосування ядерної зброї проти Данії, Польщі, Швеції, України, Великої Британії, країн Балтії, ЄС загалом, та звичайно ж, НАТО й США. У якийсь момент європейські лідери повинні проігнорувати погрози Путіна, які є лише пропагандою, заснованою на безпідставному уявленні про те, що НАТО хоче напасти на Росію або вторгнутися в РФ.
Зрештою, Росія не може дозволити собі воювати з кількома європейськими країнами одночасно, а тим більше розпочати ядерну війну.
Показово, що країни, які, найімовірніше, стануть мішенню ядерної атаки, ті, що межують з Росією, зокрема, Польща й країни Балтії - найменше стурбовані такою перспективою, але справедливо побоюються звичайних російських збройних сил, підбадьорених успіхом у війні проти України. Європа значно багатша, більш технологічно розвинена і має більше населення, ніж Росія. Москва знає, що не зможе перемогти, провокуючи весь континент, і прагне уникнути військового втручання з боку США, яке, найімовірніше, відбудеться, якщо російські війська нападуть на країну НАТО і спрацює стаття 5 статуту Альянсу.
Замість цього РФ покладає свої надії на перемогу майже повністю на Європу, розглядаючи Україну окремо від решти континенту. Поки що її надії виправдовуються. Лідери країн Європи толерували напади на Україну, які викликали б об'єднану реакцію, якби атаки сталися в будь-якій країні-члені НАТО чи ЄС. Таке ставлення дозволило Росії посилювати війну проти України, будучи впевненою, що решта Європи триматиме дистанцію.
Прихід європейських сил в Україну змінив би цей розрахунок. Москві доведеться зіштовхнутися з можливістю того, що європейське втручання може зробити перемогу РФ неможливою.
Більше того, європейська відповідь підірвала б російську пропаганду про те, що втручання країн НАТО в Україну є лише американською витівкою, спрямованою на підрив Росії. Наратив про те, що НАТО є агресором у цій війні, популярний у багатьох частинах світу, і протидія йому може допомогти Європі ще більше ізолювати Москву як дипломатично, так і економічно. А оскільки європейські сили діятимуть поза межами території Альянсу, будь-які жертви не спричинять реакції за статтею 5 і не втягнуть Сполучені Штати. Опонентом Росії буде не НАТО, а коаліція європейських країн, які намагатимуться збалансувати протистояння з імперіалізмом РФ.
Україна робить усе можливе, але їй потрібна допомога - допомога, яку європейські країни здатні і дедалі частіше готові надати. Присутність європейських військ замість того, щоб стимулювати російську ескалацію, скоріше за все, запобігатиме розширенню війни та не допустить подальшої шкоди економіці й інфраструктурі України.
Європейські лідери не повинні слідувати диктату все більш ненадійних Сполучених Штатів щодо того, як вести битву в Україні; вони можуть і повинні самі вирішувати, як найкраще гарантувати свободу й безпеку континенту. Європа повинна зробити все можливе, щоб захистити своє майбутнє, і це починається із забезпечення перемоги України.
Два роки. Приблизно стільки часу мало пройти, щоби тема направлення в Україну підрозділів збройних сил країн Заходу стала предметом серйозного обговорення з боку політиків і ЗМІ. Для цього знадобився електрошок у вигляді заяв президента Франції. Така еволюція позиції політика не є випадковою. Про те, що сталося з Макроном і чого тепер чекати Україні, розповідав експосол Києва у Франції Олег Шамшур.