Телефон тенькнув і показав знайомий номер.
— Привіт.
Я не одразу впізнала «чужий» голос по інший бік слухавки.
— Костя загинув…
…Зв’язку з братом моєї доброї знайомої не було кілька місяців. І лише недавно побратимам вдалося витягнути його тіло. Загибель Кості стала важким ударом для його дружини та сина-підлітка. Знайома взяла на себе спочатку організацію похорону, а потім і допомогу з усіма юридичними питаннями та виплатами.
Вона стала для родини загиблого брата янголом-охоронцем. Але що ж робити родинам загиблих, поранених чи зниклих безвісти захисників, у яких немає свого янгола-охоронця? Для них такими мають стати патронатні служби, які зараз створюються в лавах Збройних сил України.
Про запуск системи супроводу військовослужбовців і членів їхніх сімей представники Генерального штабу ЗСУ та низки бригад розповіли на брифінгу в прес-центрі «Укрінформу» 6 серпня.
Патронатні служби опікуватимуться широким колом питань щодо підтримки членів сімей військових на всіх етапах служби, а також тих, чиї рідні загинули, захищаючи Україну, супроводом поранених у лікарнях. Наразі вирішення цих питань розпорошене між різними відомствами, а почасти «закривається» волонтерами. Створення патронатної служби має стати майданчиком, який об’єднає всі ці структури.
За словами начальника Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ Олександра Куткова, до 30 вересня 2024 року в складі чинних штатних підрозділів Цивільно-військового співробітництва (ЦВС) мають бути створені відповідні посади. Повноцінний запуск нової структури з власною вертикаллю «від Генштабу до шпиталів і ТЦК» очікується 1 жовтня.
Комплектуватимуть нові підрозділи насамперед військовослужбовцями, звільненими з полону, й тими, хто через поранення чи за станом здоров’я не може брати участь у бойових діях. Кількість «патронатних» посад у бойових бригадах збільшать із трьох до десяти.
«На почату квітня-травня робоча група, до складу якої входили й представники позаштатних служб бойових бригад, напрацювала орієнтовний функціонал і завдання патронатних служб супроводу. Ми встановили, що таку ініціативу підтримують бойові командири, — розповів Олександр Кутков. — Про результати роботи доповіли Головнокомандувачу ЗСУ (Олександру Сирському. — О.Ч.), і він ухвалив рішення щодо введення штатних посад у структурі ЦВС для тих, хто займатиметься безпосереднім супроводом військовослужбовців та їхніх родин.
Станом на сьогодні Головнокомандувач підписав концепцію впровадження системи супроводу, а також дорожню карту, що розкриває всі етапи впровадження цієї системи: проведення інформаційної кампанії, внесення змін до організаційної структури та розроблення нормативних керівних документів, опрацювання автоматизованих систем, що дасть змогу оперативніше реагувати на всі зміни й контролювати етапи проходження інформації. Основним у процесі роботи є підготовка особового складу».
Старший лейтенант 3-ї окремої штурмової бригади Олена Толкачова розповіла, що орієнтиром у створенні патронатної служби в лавах ЗСУ є патронатна служба «Янголи Азову», яка почала формуватися ще 2014 року.
Молодший лейтенант 5-ї окремої штурмової бригади Сергій Лихоманенко наголосив: у формуванні служби дуже допомагає досвід мобілізованих, які привнесли до війська навички з цивільного життя, зокрема щодо роботи соціальних сервісів.
На думку Толкачової, створення штатних посад істотно спростить роботу тим, хто допомагає військовим та їхнім родинам. «Наприклад, зараз покласти пораненого за волонтерською програмою до Харківського шпиталю неможливо, там серйозна пропускна система», — зауважила вона. І додала, що у своїй роботі такі служби часто натрапляють на важливу інформацію, якою обмінюються з військкоматами й командуванням Медичних сил, тож цілком логічно, що вона не має потрапляти за межі ЗСУ.
Вказала військова й на ще одну комунікаційну проблему, яку має допомогти вирішити запуск патронатних служб: «Іноді буває так, що інформація про те, куди боєць іде далі по етапу евакуації, не передається вчасно, й інколи поранених бійців просто подають у СЗЧ (самовільне залишення частини. — О.Ч.)».
За словами Толкачової, ці випадки були поширені на початку широкомасштабної війни, а зараз уже не фіксуються. Однак Сергій Лихоманенко стверджує, що на гарячу лінію бригади, створену навесні цього року, надходять повідомлення від поранених військових, які питають, як їм діяти, щоб раптом не потрапити у СЗЧ.
«Увага до військового з боку його підрозділу значно підвищує мотивацію повертатися в стрій, — додає військова. — Ми приділяємо чимало уваги хлопцям із ампутацією, бо вже маючи бойовий досвід, вони можуть повернутися в стрій. Наприклад, не маючи нижньої кінцівки, — операторами БПЛА або в штаб. Просто потрібно правильно підібрати протез. Звісно, в шпиталі, де величезна кількість поранених, або в реабілітаційному центрі просто немає ресурсу, щоб обрати нормальний функціональний протез. Тому ми є тим допоміжним механізмом, який дає змогу індивідуально підходити до кожного бійця.
Коли ми побачили, що дуже багато поранених, які зараз вважатимуться непридатними до військової служби, хочуть повернутися в стрій, у нас виникла законодавча ініціатива — розширити перелік посад для військовослужбовців, які мають цей статус.
У нашій бригаді 85% поранених повертаються в стрій, зокрема бійців із ампутаціями. У деяких бригадах — 12%. І це колосальна різниця. Це свідчить про те, що наша робота не лише важлива для моральної та соціальної підтримки військових, для нормальної людиноцентричної армії, а ще й сильно впливає на кількісний та якісний склад бригади й розвантажує мобілізацію».
Іншим важливим складником роботи патронатних служб Олена Толкачова називає комунікацію з родинами зниклих безвісти: «Якщо родичі не знають, куди звернутися, вони насамперед починають шукати телефони командирів, побратимів. Починають телефонувати, й цим відволікають від бойової роботи.
ТЦК та СП не можуть надати повноцінну інформацію відразу. І якщо в бійців складатиметься враження, що з їхніми родинами ніхто не спілкуватиметься, це негативно впливатиме на мотивацію. Коли бійці знають, що в разі, якщо з ними щось станеться, їхні родини повідомлять, допоможуть оформити одноразову виплату, це мотивує більше», — каже Толкачова.
Наразі в низці бригад працюють гарячі лінії для родичів військовослужбовців. За словами Сергія Лихоманенка, це особливо актуально для бригад на передовій, які часто опиняються в ізоляції. Є своя гаряча лінія й у 5-ї штурмової, яка не лише фіксує звернення, а й спрямовує людину до того, хто може допомогти в її питанні.
«Якщо на початку квітня-травня звернень було 30–40 на день, то зараз щодня наші оператори гарячої лінії опрацьовують близько 150, і тенденція — до збільшення, — розповів військовий. — Перший запит, звісно, — «не виходить на зв’язок». Другий — «отримали сповіщення від ТЦК (про зникнення безвісти за особливих обставин. — О.Ч.), що робити?». Суспільство та родичі не розуміють, до кого звертатися. Роз’яснюємо весь алгоритм дій.
Третій — від військових, які опинилися в лікувальних закладах, — «як сповістити військову частину про місцезнаходження, щоб не опинитися в СЗЧ?». Бо СЗЧ — це позбавлення грошового забезпечення та кримінальна відповідальність.
Четверте — повернення в стрій після самовільного залишення частини. Потім ідуть поранення та звернення від державних структур. Звісно, працює гаряча лінія Міноборони, Генштабу, але поки це спуститься до військових частин, минає дуже багато часу. А буває так, що підтримати військових потрібно тут і зараз».
На думку Лихоманенка, проблеми, у вирішенні яких беруть участь оператори гарячої лінії бригади, базуються на відсутності швидкої та якісної комунікації. Розгорнути гарячу лінію в бригаді, з огляду на підготовку методології, навчання операторів та автоматизацію, на його думку, можна впродовж трьох-чотирьох місяців.
«Питання патронації та супроводу військовослужбовців — мультидисциплінарне. Це й психологічна допомога, і юридичний відділ, і медична служба, і фінансово-економічний відділ. Це фахівці з різних галузей знань», — наголошує військовий.
Із Лихоманенком згодна керівниця патронатної служби 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» і вдова загиблого героя цієї бригади Аліна Карнаухова: «В роботі патронатної служби основним питанням є питання комунікації. Так сталося, що я одночасно і керівниця патронатної служби 93-ї бригади, і вдова загиблого героя цієї бригади. Тому цей шлях проходження крізь певні бюрократичні процеси знаю ізсередини.
Для родин наших хлопців, які загинули, зникли безвісти, а також для наших поранених дуже важливо мати конект безпосередньо з представником військової частини. Родини в горі, поранені в лікарнях не завжди можуть розібратися, куди спрямувати своє запитання, й часто спрямовують не туди, куди потрібно.
Потім у них складається враження, що на їхні запитання не відповідають. Коли ми підхоплюємо людину й ведемо крізь усі бюрократичні процеси, ми самі визначаємо, до кого її потрібно спрямувати. Тому служба патронації дуже сильно впливає на психоемоційну реабілітацію, на ставлення до військової частини, до ЗСУ».
У бригаді також працює гаряча лінія. І, за словами представниці бригади, більшість звернень, які надходять туди, стосуються соціальних гарантій, передбачених державою, які людина не може отримати.
«Комунікація в ТЦК дуже повільна й неповоротка. Коли ми підхоплюємо людину, то не відправляємо її до фінчастини, чи на стройову, чи до ТЦК, — це робимо ми. І це — й про вирішення питань, і про дуже важливу психоемоційну реабілітацію, коли родина бачить, що ми їх ведемо», — наголошує військовослужбовиця.
Нагадаємо, що страх залишити дітей чи інших родичів без годувальника як основну мотивацію небажання служити зазначили 36,1% опитуваних, які взяли участь у дослідженні, проведеному на замовлення ZN.UA Центром Разумкова.
Ветеранка ЗСУ, волонтерка Леся Литвинова, аналізуючи результати дослідження, зауважує: якби виплати у зв’язку з пораненням або загибеллю досі не доводилося вибивати через суд, питання вирішувалися оперативно і без скандалів, цього страху можна було б позбутися.
Іншим важливим складником роботи патронатної служби Карнаухова називає супровід родин загиблих військових після похорону й отримання соціальних гарантій, а також військових, які дістали важкі поранення. Це демонструє рідним захисника, що про нього та його подвиг не забули.
Так, до Дня захисту дітей патронатна служба бригади залучила волонтерів і благодійні організації, щоб разом розробити проєкт відпочинку дружин і дітей загиблих героїв, який став більше ніж відпочинком.
«Це історія про об’єднання, підтримку, реабілітацію. Ці родини не шукали сторонніх осіб, а знайшли підтримку серед своїх. Нам важливо показати їм, що вони не самі. Так, є державні програми реабілітації та відпочинку, але було надзвичайно важливо показати, що бригада, в якій віддав своє життя воїн, пам’ятає про цей подвиг», — пояснює керівниця служби.
Наразі служба готує проєкт із реабілітації поранених. І тут, за словами Карнаухової, служба так само виступає містком між пораненим воїном, який потребує реабілітації, та благодійною організацією. Тому що фахівці служби вже перевірили й обрали ту, яка справді може її надати.
На думку представників бригад, робота патронатних служб важлива й для українського суспільства, оскільки війна триває й загиблих і важкопоранених буде більше. Але обмін досвідом і його масштабування на якомога більшу кількість бригад дадуть змогу впоратися з цими викликами.