UA / RU
Підтримати ZN.ua

Як зменшити нестачу людей на фронті?

Автор: Ігор Луценко

Сьогодні на фронті в України три біди: російські керовані авіабомби, дефіцит озброєнь з боєприпасами і нестача бійців.

Читайте також: Верховна Рада закінчила розгляд усіх відхилених правок до законопроєкту про мобілізацію

Найголовніша, звісно, — це брак солдатів. Про знелюднення української армії вже чимало написали іноземні ЗМІ, цитували банальні фрази про те, що добровольці 2022 року закінчилися, тощо. Але мало хто з них звернув увагу на те, що в тилу неважко побачити достатню кількість цілком придатних до служби людей.

Я як військовий, що за наказом командування шукає людей для комплектації підрозділу, можу категорично підтвердити: люди, котрі хочуть і можуть служити, у нас ще є, і при цьому у значній кількості. Українці зовсім не «закінчуються».

Нам просто потрібні реформи, які методом кнута і, що важливо, методом пряника залучать до війська більше людей.

Фокус уваги зараз зосереджено на нових законах, що розширяють базу для мобілізації та посилюють повноваження держави у цій сфері. Автори цих ініціатив вважають, що коли в діряве відро заливати більше води, то її там і залишиться більше. Але починати треба з латання дірок.

Отже, про кнут. Основна причина відпливу солдат із війська — це фактична відсутність у країні практики покарання за дезертирство і самовільне залишення частини (СЗЧ).

Так, за січень—березень поточного року зареєстровано в сумі 12 776 кримінальних проваджень за статтями Кримінального кодексу «Самовільне залишення військової частини або місця служби» (стаття 407) і «Дезертирство» (стаття 408). При цьому за той же період повідомлено про підозру лише 125 особам. Тобто якщо припускати, що надалі все так і йтиме, то ймовірність бути притягнутим до відповідальності за такі злочини становитиме не більш як 1%.

Та насправді цей показник іще менший! По-перше, нині правоохоронці нерідко відмовляють безпідставно у реєстрації кримінальних проваджень за заявами командирів. По-друге, до суду доходить лише частина справ з обвинувальними актами.

Читайте також: В Міноборони пояснили, чому демобілізацію військових виключили із закону про мобілізацію

Ці цифри — пряме запрошення до СЗЧ, і, на жаль, таким запрошенням багато хто не нехтує. Тому більш активні відлови ухилянтів на вулицях боєздатності мого підрозділу (а також усіх інших) не посилять, якщо немає відповідальності тих, хто накивав п’ятами.

Як вирішити цю правову проблему, тема окремої аналітичної довідки. Головне, щоб знайшлися державні діячі, котрі здатні такі довідки осягнути і втілити. Можна лише загалом сказати, що без докорінної реформи військової юстиції, без створення дисциплінарних підрозділів (приміром, для будівництва інженерних споруд) як методу покарання СЗЧшників діла не буде.

А тепер до пряника.

Я як представник війська, зацікавлений у наборі людей до свого підрозділу, відчуваю докори сумління, коли ми вдаємося до драконівських заходів примусу до служби, але при цьому не зробили двох речей.

Перша не використали ефективно той людський ресурс, який уже є у війську. Другане створили належні умови для добровольців, тобто для тих, хто хоче і може служити та приносити користь.

Використати наявний ресурс ефективно — це означає розподілити наявних воїнів за військовими підрозділами так, щоб вони приносили максимальну користь. Ми маємо виходити із припущення, що командири частин на місцях краще знають, хто їм потрібен, а хто ні.

Читайте також: В Україні пропонують мобілізувати жінок в умовах скорочення кількості призовників — радник з гендерних питань

Зараз система інша. Сьогодні все замкнено на керівництво, на начальників, вони нібито краще знають (насправді ні). У рамках військової частини повноваження покладено виключно на її командира, в рамках, приміром, сухопутних військ — на керівника цих військ. А якщо треба перевести маленького солдата, приміром, із Нацгвардії в ЗСУ, то тут без особисто Головкома не обійдешся.

У результаті середній час переводу особи в рамках ЗСУ становить, за анекдотичними даними, близько пів року.

Про яку ефективність армії можна говорити, коли швидкість адаптації її шляхом перерозподілу кадрів дорівнює пів року? Це заявка на програш у війні.

Треба терміново спростити і пришвидшити процедуру переміщення за обопільною згодою командирів. Інакше в самій армії матимемо ще одну армію — величезну армію невмотивованих людей, які знаходяться не на своїх місцях.

Далі, у нас у ЗСУ біда з офіцерськими званнями.

20 років тому людина навчалася на інженера, була зобов’язана пройти військову кафедру та отримати первинне офіцерське звання. Ніколи після цього людина не думала про військову службу, давно забула геть усе, чого вчили, але тепер цю людину неможливо мобілізувати та призначити на іншу посаду, ніж офіцерська.

Толку від такого офіцера жодного, командувати він не може, військових знань у нього немає, направити на якусь перепідготовку нереально. При цьому він міг би бути чудовим сержантом із матеріального забезпечення, техніком роти і сапером, але через наявність офіцерського звання, отриманого 20 років тому, призначити його на ці посади неможливо. Людина і рада відмовитися від звання офіцера, а не може.

Таких — тисячі.

Я не бачу іншого вирішення питання, окрім як запровадити механізм добровільної відмови від офіцерського звання. Бо інакше охочим реально приносити користь фронту доводиться брехати. Я знаю чимало випадків, коли приховували наявність офіцерського звання (по деяких навіть проводять уже службові розслідування).

Читайте також: Працевлаштування ветеранів: Що потрібно знати працедавцям про роботу для демобілізованих військових

Тож треба не знущатися над людьми, а дати можливість добровільно відмовитися від звання.

Далі йдемо і думаємо, як задіяти максимально повно ресурс добровольців.

Ви думаєте, у нас де-юре існує рекрутинг? Насправді ні!

Немає у відкритому доступі жодного нормативно-правового акта, що передбачав би такий порядок. Тобто якщо людина за домовленістю з командиром підрозділу добровільно мобілізується на певну посаду.

Такі норми лише було подано у вигляді поправок у один із законопроєктів щодо мобілізації.

Нині можна іти на контракт (але і там не все ідеально). Утім, на контракт чомусь багато хто не хоче іти. Дивимося соціологію і бачимо, що чимала частина людей сподівається на завершення війни протягом року, що значно менше від мінімального строку контракту. Тож слід або зменшити ці терміни, або вирішувати з мобілізацією на конкретну посаду.

Маємо станом на зараз ці проблеми, що їх військові вирішують методами, скажімо так, дуже неформальними. Хто з командирів дуже зайнятий війною і не має змоги торгуватися з штабами, у того є проблеми з комплектуванням, попри наявність добровольців.

Ще один приклад кричущої несправедливості у законодавствінеможливість добровільно мобілізувати осіб віком понад 60 років.

Так, аргументують досить правильно, що у цій віковій категорії придатних за станом здоров’я дуже мало. Але, по-перше, законодавство дозволяє служити, вже є норма, яка і передбачає службу у такому віці!

Якщо військовослужбовцю виповнилося 60 років, але він має високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній посаді, визнаний військово-лікарською комісією придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, то на його прохання він може бути залишений на військовій службі понад граничний вік.

Проте закон не передбачає можливості брати фізично здорових чоловіків віком понад 60 років у військо, навіть якщо у них бойовий досвід або унікальні професійні навички. Це не має жодного логічного пояснення.

Скільки ми втрачаємо?

Нехай у категорії 60–65 років у нас 200 тисяч чоловіків. Якщо один із ста хоче і може служити, то, виходить, ми маємо дві тисячі бійців із великим життєвим досвідом. Це половина повнокровної бригади. І вони можуть на невеликий відсоток замінити собою тих, кому зараз 25, 26, 27 років.

Я вважаю, не слід відмовлятися від такої можливості.

Читайте також: Мобілізація: ляльки й ляльководи

Утім, я також вважаю, що нинішня армія з її старими статутами і практиками тоталітарних армій нежиттєздатна (тим більше що воюють давно вже не за статутами). І наше, і російське військо у своїх регламентах відстали від реалій постіндустріального, інформаційного суспільства, яким ми є. Понад те, від цих реалій, за твердженнями американських експертів, відстала і армія США з її стандартами. Тож наше військо мусить пройти трансформації набагато більшого масштабу, і нам цього не уникнути.