UA / RU
Підтримати ZN.ua

"Я не хотіла це приймати, не хотіла жити": 19-річна боєць ЗСУ поділилася, як вдалося знайти сили після втрати ноги

Нині у воячки велика аудиторія в соцмережах, тому вона відчуває відповідальність і потребу ділитися конструктивним прикладом як не впадати у відчай.

Днями фото 19-річної воячки з Одеси Руслани Данілкіної, яка втратила під час боїв ногу,  облетіли мережу. Дівчина, яка деякий  час перебувала у пригніченому стані, поділилася спогадами того дня і тим, як вдалося вийти на конструктив: 

Читайте також: Війна і кохання

"Коли мене переклали в машину, яка була на ходу, мою ногу вже поклали з боку. Тоді я усвідомила, що це вже кінець, і моє життя більше не буде таким, як раніше! Вся машина була в моєму м'ясі, було страшно. Але ж я не заплакала! Я розуміла що це безглуздо, весь час я кричала і матюкалися від цього болю. Біль нестерпний", – згадує вона день, коли потрапила під  мінометний обстріл на херсонському напрямку. 

Важливо. Тепер Руслана збирає 2 мільйони гривень на протез Genium X3.

"Три доби нестерпних мук, щоранку починалося зі сліз, я намагалася не плакати, але обезболи та наркотики які кололи мені зовсім не допомагали! Мене намагалися підтримувати і підбадьорити батьки, брат, і мій хлопець. Але мені не хотілося нічого! Я не могла дивитись на себе. Я не хотіла це приймати, я не хотіла жити!"

Читайте також: Військовий лікар Юрік Мкртчян про 206 днів російського полону: «Б'ють — ти тримаєш удар. Головне — не зганьбитися перед собою»

Нині у воячки велика аудиторія в соцмережах, тому вона відчуває відповідальність і потребу ділитися конструктивним прикладом як не впадати у відчай: 

"Я хочу пройти цей шлях і показати всім, що можливо все! Хочу бути підтримкою для наших людей, хто цього потребує. Люблю це життя, вірю в людей і ситуація, яка зі мною сталася, допомогла мені багато чого переосмислити. Тепер не можна втрачати жодної хвилини свого дорогоцінного часу і відкладати щось на потім.

Читайте також: «Я живий. І що я хочу тобі сказати — я тебе люблю…»

Піднімаю голову, не упускаю сльози, а живу тепер на повну! Рідні дуже плакали, мені було боляче дивитись на їхні сльози. Тоді я зрозуміла, що треба взяти себе в руки і йти далі, як символічно це не звучало б!"

Під інстаграм-постом вже з'явились сотні коментарів, ось деякі з них: