Жорстока боротьба за Покровськ вказує на кінцеві цілі російського диктатора Владіміра Путіна у війні проти України й пояснює, чому мирна кампанія президента США Дональда Трампа досі не дала результатів, пише WSJ.
Трамп закликав обидві сторони припинити вбивства і намагався використати переговори щодо території для завершення війни. Однак для Путіна війна — це значно більше, ніж регіон на сході України, де відбувається більшість бойових дій.
Росія готова терпіти величезні людські втрати в надії, що це позбавить Україну ресурсів і волі до продовження боротьби. Зрештою, глава Кремля хоче відновити політичний вплив на Київ, повернути Росії статус “великої держави” й забезпечити собі місце в історії, вважають аналітики.
“Трамп намагається вирішити проблему, але Путін, як нам кажуть, рівняється на Петра I, Івана Грозного й Катерину Велику щодо свого бачення. Він мислить категоріями імперії”, — зазначає старший науковий співробітник аналітичного центру RAND і колишній посол США Вільям Кортні.
Під час останнього раунду переговорів США зосередилися на Донбасі як одному з елементів можливої мирної угоди, сподіваючись, що Путін погодиться припинити кровопролиття, якщо Київ поступиться територіями на сході України.
Однак вузька орієнтація на територіальні питання недооцінює значення, яке Путін надає домінуванню Росії над Україною. За кілька місяців до початку повномасштабного вторгнення російський диктатор написав есе, в якому стверджував, що росіяни та українці є “одним народом”. Він поставив під сумнів державність України, заявивши, що ця країна була створена радянським більшовицьким лідером Владіміром Лєніним.
Російський диктатор, який спостерігав за розпадом СРСР зі Східної Німеччини, коли був офіцером КДБ, назвав крах Радянського Союзу “найбільшою геополітичною катастрофою XX століття” — подією, що має для нинішнього глави Кремля більше значення, ніж дві світові війни й Голокост.
Для Путіна та його покоління розпад Радянського Союзу перетворив країну, яка вважала себе рівною Америці, на таку, що занурилася в бідність і приниження. Американські бізнесмени приїжджали в країну, щоб заробити статки на розпродажу державних активів, а західні політики читали лекції молодій Росії про права людини та демократію. Москва спостерігала, як її колишні сателіти дрейфували на Захід, приєднуючись до Європейського Союзу й НАТО.
“Путін веде цю війну з принципу, щоб скасувати результати холодної війни й повернути Росії її визнане становище великої держави”, — каже засновник російського Центру аналізу стратегій і технологій Руслан Пухов.
Не дивно, що за Путіна знову з'явився культ особистості Йосипа Сталіна, що прославляє радянського диктатора, який зустрівся із західними лідерами в Ялті та Потсдамі наприкінці Другої світової війни, щоб розділити територію, окуповану нацистською Німеччиною. Там Сталін зумів перетворити військові успіхи Москви у війні на більші територіальні претензії та визнання Заходом сфери впливу, що простягалася далеко за межі власних кордонів країни з безліччю комуністичних сателітів у Східній Європі.
Коли Трамп і Путін зустрілися на Алясці на початку цього року, російські ЗМІ подали цей саміт як нові переговори великих держав. Путін зумів переконати Трампа, що припинення вогню має бути другорядним порівняно з довгостроковим політичним рішенням, саме таким, яке задовольнить претензії Росії.
“Аляска сама по собі була великим успіхом зовнішньої політики для Путіна, тим більше з огляду на привидів Ялти”, — додав Пухов.
Для Росії великі держави мають ресурси та військову міць, щоб диктувати умови меншим країнам. Саме таку позицію Москва зайняла на початку повномасштабної війни, коли зустрілися російські й українські переговорники. Кремль був готовий погодитися лише на обмеження чисельності українських збройних сил і їхнього арсеналу. Переговори незабаром зірвалися.
Президент України Володимир Зеленський попередив Трампа, що амбіції Путіна не обмежуються лише завоюванням і освоєнням нових територій. Анексії Путіним у 2014 році Криму було недостатньо, і Донбасу, якого Путін вимагає зараз, ймовірно, також буде недостатньо.
“Йому взагалі байдуже до Донбасу. Але ось у чому справа: хто може гарантувати, що через кілька років він не піде далі? Хто може це гарантувати? Це обов'язково станеться — така система в Росії, яка постійно повертається до війни. Ось чому гарантії безпеки завжди були нашим пріоритетом номер один”, — заявляв Зеленський.
Бажання Трампа укласти угоду з Росією не залишилося непоміченим у Москві. Хоча Путін, можливо, не готовий йти на поступки щодо України, РФ намагається спонукати адміністрацію США скасувати санкції. Не випадково Кремль доручив голові Російського фонду прямих інвестицій Кірілу Дмітрієву привернути увагу спецпредставника Трампа Стіва Віткоффа — магната у сфері нерухомості.
На одній із перших зустрічей між американськими та російськими чиновниками в Ер-Ріяді Дмітрієв продемонстрував список проєктів, які американські компанії втратили, та суми, які це їм коштувало.
Дійсно, будь-які серйозні дипломатичні переговори повинні враховувати деякі занепокоєння Кремля щодо майбутнього України та кордону з НАТО, каже старший політичний аналітик RAND Семюел Чарап.
“Проблеми не полягають в основному в захопленні території. Необхідно досягти якоїсь принципової згоди з цих глобальних питань”, — додав він.
Але останніми тижнями темп мирних переговорів дедалі більше розчаровує Трампа. Під час зустрічі з Зеленським минулого місяця глава Білого дому відмовився дивитися на карти, які приніс із собою український президент. Тим часом зростання розколу з Путіним спричинив публічний обмін прихованими погрозами щодо ядерного арсеналу між США та РФ.
Foreign Affairs писало, що сьогодні Росія бачить своє стратегічне завдання — підкорення України, як процес із трьох етапів, і лише перший із них передбачає бойові дії. Спершу Москва прагне окупувати або зруйнувати достатню частину української території, щоб решта країни могла виживати лише з її згоди.У цих умовах Кремль може домовитися про припинення вогню, після чого розпочне другий етап — використання економічного тиску й політичних маніпуляцій (із погрозами нового вторгнення) для встановлення контролю над Києвом. Третім етапом мало б стати поглинання України за білоруським сценарієм.
Найгірше, що може зробити Захід сьогодні, — це чекати, як зазначають аналітики, Росію потрібно зупиняти тоді, коли вона наступає, а не тоді, коли вже святкує чергову перемогу. Для Європи, наприклад, це питання не лише солідарності, а й самозбереження. Якщо Росія досягне значного успіху в Україні, то НАТО доведеться будувати нову лінію оборони вже на кордонах Польщі, Румунії та країн Балтії. І тоді ціна бездіяльності буде значно вищою.