6 червня російські війська, які окупували лівий берег Херсонської області, підірвали дамбу на Каховській гідроелектростанції. Дамбу зруйновано, ГЕС більше немає, а вода з Дніпра розлилась областю та затопила села по обидва боки річки. Рятуючись, люди залишили у своїх домівках усе, забрали лише документи й тварин.
Рятувальники Державної служби з надзвичайних ситуацій, поліція, військові та волонтери на звільненій Херсонщині взялися одразу евакуювати людей із підтоплених районів Херсону та прилеглих до міста сіл. Почасти їм вдається вивезти людей із окупованих Олешків по той бік Дніпра.
У воді знаходять потопельників. За даними голови Херсонської обласної військової адміністрації Олександра Прокудіна, сьогодні в одному з районів міста виявили утопленими невідому жінку та 50-річного чоловіка. Загалом нині відомо про 10 загиблих, іще 20 людей поранені, серед них п’ятеро поліцейських і двоє рятувальників. Безвісти зниклими вважаються 35 людей, серед них семеро дітей.
Розливаючись, вода дісталася й до сіл у Миколаївській області, які межують із річкою Інгулець. Деякі з них узагалі відрізані від сухопутного сполучення, й добратися до них можна хіба що вплав.
Нині влада обох областей намагається оцінити збитки, яких завдало підтоплення будинків, а також забезпечити людей житлом. Адже ці завдання постали відразу після евакуації людей із підтоплених районів.
Поля Херсонщини вкриті квітами. Червоні маки, сині будяки та жовтий рапс. Пил, що летить із ґрунтових доріг, засліплює очі й осідає десь у горлі. Дорога веде просто до сусіднього з Херсоном селища Комишани, яке входить до однієї громади з іншими селищами — Приозерне та Благовіщенське. Його голова — Катерина Рогова. І в її кабінеті зчиняється суперечка.
— Ніхто не хоче їхати в евакуацію, — каже Рогова. — Досі не хочуть. Ось прийшли жінки, я так розумію, їх затопило, в них горе.
У кабінеті, поруч із сусіднім столом, стоїть черга: дві жінки, в однієї із сумки визирає пес, за ними — чоловік у мокрому одязі. Вони зібралися тут, аби повідомити селищну раду про номер їхнього будинку, який затопило. Для них це важливо, бо потім цей будинок має оглянути місцева комісія, щоб зафіксувати суму збитків. За словами речника Херсонської ОВА Олександра Толоконнікова, зараз у Херсонській області таких будинків уже 3800. Процес і механізм їх оцінки ще не визначено, а бюджет не сформовано. Одне відомо напевно — кожну квартиру чи будинок оцінюватимуть окремо в межах закону про компенсації за зруйноване житло, який набрав чинності в травні.
— Але ж нам не сказали, що буде підтоплено, — каже жінка, котра стоїть у черзі.
— Сказали. Ніхто ж не слухав, — продовжує Катерина Рогова.
— Нам сказали: до 11:00 вода відходитиме.
— Хто вам таке сказав?
— По телевізору.
За словами старости селища, у громаді офіційно евакуювалися семеро місцевих жителів. Ще 50 виїхали власними силами, хтось сам, старших людей забрали їхні діти, інші переїхали до будинків у селищах, розташованих вище підтоплених вулиць.
У Херсонській ОВА кажуть, що в області створили дев’ять шелтерів, де люди, у яких затоплено оселі, можуть замешкати. Якщо хтось хоче виїхати за межі Херсонщини, їх перевозять до сусіднього Миколаєва чи Кривого Рогу й там готують місця для проживання. Але виїздять не всі.
Подружжя Наталі та Віктора Ковальових, яке пережило російську окупацію Херсона, залишилось у місті, хоча їхній будинок у Корабельному районі затоплений під саму стріху.
— Я тут народилася, ходила до школи й нікуди звідси не поїду, — каже жінка.
Тікаючи від води, вона залишила у дворі свого будинку дві машини та все, що нажила. Забрала двох собак і документи й оселилася в будинку знайомих. Наталя розповідає, що ще намагалася з чоловіком присипати двері піском, але вода просочувалася крізь шпарини. Тепер жінка декілька разів на добу ходить подивитися, чи не зійшла в її дворі вода.
— Вже на метр відійшла. Будинки затоплено. Мій ось, — показує в бік свого дому жінка. — Маленький фрагмент.
Поки у Херсоні триває евакуація, росіяни не припиняють його обстрілювати. Поранення дістають як ті, хто евакуюється, так і ті, хто під вогнем витягає з води людей. Під час одного з обстрілів я зустрічаю жінку, якій вдалося виїхати зі свого підтопленого дому в Корабельному районі міста.
У Ніни Романівни є лише її одяг. Решту приносять волонтери.
— Ніколи не думали, що в старості переживатимемо таке горе. Всім дісталося. Як людям виживати? — каже жінка, і я чую, як на вулиці лунає вибух. — У нас там старі будівлі. У мене — 1952 року. Я думаю, не буде його. Мій батько розповідав, що його будували з глини, самі місили. Потім обклали силікатною цеглою. Куди нам іти жити?
Підтоплення сягнуло й Миколаївської області. Що таке, коли немає води, або вона погана, тут знають уже рік. Від початку великої війни люди тут мали постійні перебої з водопостачанням. І тепер у області підтоплено 31 село, розташоване вище Херсону по річці Інгулець. За словами голови обласної військової адміністрації Віталія Кіма, в області було евакуйовано 982 людини. У Снігурівській та Горохівській громадах людей так само переселяють до шелтерів — шкіл та лікарень. Також приїздять ті, хто виїхав із Херсону.
— Всім їм виплачується допомога. Ця допомога буде не тільки внутрішньо переміщеним особам, а й тим, хто постраждав від повені та зруйнування Каховської ГЕС. Щодо компенсацій, на Миколаївщині вже працює 30 комісій, які ухвалюють рішення щодо вартості відновлення та шкоди, яку потрібно компенсувати, — додає Кім.
До деяких сіл біля Інгульця важко потрапити. Одне з них — Афанасіївка, яка до розливу води омивалася озерами. Дістатися до неї можна було через міст, якого зараз не видно. Село практично стало островом. І обидва береги сполучає човен. Місцеві в Афанасіївці, які виїхали одразу після підриву ГЕС, їздять подивитися, що сталося з їхніми будинками. Серед них — Олександр Шапір. Він — фермер, і врятувати йому вдалося лише розсаду для своїх полів. Чоловік дивиться на підтоплене село на протилежному березі й помітно нервує.
— Юрійовичу, скільки разів ви були на тому боці? — питає Олександр у старости села Василя Хамка, який стоїть поруч.
— Я там працюю, — відказує Хамко.
— А після підтоплення?
— А що таке?
— Та люди питають: «А староста там був?»
— Я ледве встиг звідти виїхати.
— Ви виїхали, коли почало топити. А потім? Човни ж ходять. Ви були там хоч раз?
— Ні.
— А чого? У людей же можна запитати: «Люди, а що вам треба?» Всі чекали на вас там. Питали: «Де наш староста?»
Фермер закурює сигарету й сідає в човен, аби подивитися ще раз на свій будинок, у якому плавають шафа та холодильник. Нині він ночує вдома у своїх батьків, котрі живуть вище підтоплених будинків.
Нижче Афанасіївки — Михайлівка. Село було в окупації, людей тут небагато, але всі тримаються за свої господарства, здебільшого мають корів.
Вода в Михайлівці дуже близько. Будинок Оксани Ульшан вода підтопила ще 6 червня. Вночі того дня вони почали швидко збиратися. Майже тиждень сім’я з шести людей, у якій четверо дітей, жила на автобусній зупинці в наметах. Збоку зупинки вони прив’язали свого пса. 11 червня родина переїхала до будинку сусідів, які виїхали із села.
— Мені пропонували евакуюватися, але я не можу залишити своїх корів.
Оксана похапцем збирає з причепу машини речі, які намочив дощ. Виносить із наметів посуд. Поруч гуляють діти Оксани та її чоловіка. Один із них, Женя, зробив коробку для морозива.
— Ну, ти бачиш, яка погода, — відказує сину жінка. — Зараз дощ, морозиво їдять, коли сонячно.
Підрив росіянами Каховської ГЕС — це трагедія. Трагедія для тих, хто пережив місяці в окупації, а потім опинився під щоденним артилерійським обстрілом росіян. Це трагедія, бо в людей нічого не залишилося, хоча все, що вони мають, — на місці, у воді та мулі Дніпра.
А ще це — випробування для влади, її інституцій і механізму закону про компенсації. Зараз людям треба дати змогу десь пережити трагедію (якщо вони виїхали), а потім — почати жити наново, якщо в них не виявиться більше будинків. Як реально працюватиме закон — питання. Підзаконні акти Кабміну, видані на виконання закону про компенсації, не опубліковано. Суми, закладені під закон, невідомі. Поки створюються і працюють комісії, що оцінюють збитки на місцях, уряд повинен максимально швидко включатися.