“Сірий носоріг” — очікуваний і давно передбачуваний зрив, який усе ще шокує, коли він відбувається, врізався в американську зовнішню політику: республіканець Дональд Трамп виграв другий термін на посаді президента США. Попри опитування, які пророкували запеклу боротьбу, остаточні результати виявилися досить переконливими, і хоча точно невідомо, яким буде “новий порядок”, можна з упевненістю припустити, що "на його вершині" буде Трамп, пише Foreign Affairs.
Перемога Трампа у 2016 році була значно більшою несподіванкою, і велика частина дебатів протягом кількох тижнів після дня виборів розгорталася навколо питань про те, як він буде керувати країною і наскільки кардинально намагатиметься змінити роль Штатів у світі. Через непередбачуваність Трампа, його нестабільний стиль і не зовсім послідовне мислення деякі з цих питань залишаються відкритими й сьогодні. Але тепер, після чотирьох років спостереження за його керівництвом, ще чотирьох років аналізу після його перебування на посаді та року спостереження за його третьою виборчою кампанією, є значно більше інформації. Маючи ці дані, можна зробити деякі прогнози стосовно того, що Трамп намагатиметься зробити під час свого другого президентського терміну. Невідомим залишається те, як відреагує решта світу і яким буде кінцевий результат.
Очевидними є дві основні речі. По-перше, як і під час першого терміну Трампа (і як у всіх президентських адміністраціях), політику формуватимуть кадри, а різні “фракції” боротимуться за вплив - одні з радикальними ідеями щодо трансформацій, інші - з більш традиційними поглядами. Цього разу, однак, більш екстремістські фракції матимуть перевагу, і вони будуть використовувати це, щоб витіснити помірковані голоси, “вичистити” ряди професіоналів, яких вони вважають “глибинною державою”, і, можливо, використовувати важелі уряду, щоб переслідувати опонентів і критиків Трампа.
По-друге, суть підходу Трампа до зовнішньої політики — “чистий трансакціоналізм”, залишається незмінною. Але контекст, у якому він намагатиметься здійснювати свою форму “укладання угод”, кардинально змінився: світ сьогодні є значно небезпечнішим місцем, ніж під час його першого терміну. Передвиборча риторика Трампа змальовувала світ в апокаліптичних термінах, зображуючи себе і свою команду як жорстких реалістів, які розуміють небезпеку. Але те, що вони пропонували, було не стільки реалізмом, скільки магічним реалізмом: набір химерних вихвалянь і непродуманих “чудодійних методів”, які не відображали справжнього розуміння загроз, із якими зіштовхуються Сполучені Штати.
Чи зможе Трамп насправді захистити американські інтереси в цьому складному середовищі, ймовірно, залежатиме від того, наскільки швидко він і його команда відкинуть карикатуру передвиборчої кампанії, яка змогла переконати дещо більше половини електорату, і натомість подивляться на світ таким, яким він є насправді.
Перехід влади
Першим завданням, яке чекає на Трампа, буде формальний перехід влади. Навіть за найкращих обставин це складний бюрократичний маневр, і сумнівно, що цього разу він пройде плавно. Трамп уже продемонстрував зневагу до цього процесу і, щоб уникнути суворих етичних обмежень, поки відмовляється співпрацювати з Адміністрацією загальних служб, що допомагає уряду, який приходить до влади, зібрати інформацію, необхідну для того, щоб бути готовим до роботи у перший же день.
Перехід буде ще менш традиційним, якщо команда Трампа реалізує свої плани відмовитися від перевірок ФБР і натомість доручити президенту надавати допуски до роботи виключно на основі внутрішньої перевірки передвиборчої кампанії, — це дозволить Трампу не допустити, щоб обрані ним кадри були заблоковані будь-якими “скелетами в їхній шафі”. Такий радикальний крок, ймовірно, був би законним, але тільки після інавгурації Трампа. Тим часом адміністрація демократа Джо Байдена буде обмежена у можливостях координувати дії з новою командою Трампа у традиційний спосіб, оскільки співробітники республіканця не матимуть допуску до державної таємниці.
Це отримає ще більше значення, якщо Трамп вирішить призначити на керівні посади деяких “неконвенційних персонажів”, які зараз домінують у його найближчому оточенні.
Навіть якщо Трамп не втілить у життя найсміливіші ідеї, які озвучував під час передвиборчої кампанії, наприклад, колишній футболіст і кандидат у сенатори 2022 року Гершель Вокер не відповідатиме за протиракетну оборону, республіканець може призначити на посади у сфері національної безпеки таких людей, як відставний генерал Майкл Флінн або Стів Беннон, чиї проблеми з законом заважатимуть перебуванню на посадах, відповідальних за нацбезпеку. У будь-якому випадку, він прийде з командою, налаштованою реалізувати багато з тих самих схем, від яких менш радикально налаштованим діячам вдалося відговорити Трампа під час його першого терміну. Наприклад, після програшу на виборах 2020 року Трамп хотів нав'язати поспішне виведення військ з Афганістану в останні тижні свого перебування на посаді: такий самий катастрофічний відступ, який згодом санкціонував президент Джо Байден. Але коли дехто з команди національної безпеки Трампа вказав на ризики цього маневру, республіканець поступився.
Під час першого терміну політичні призначення Трампа у сфері національної безпеки можна було віднести до однієї з трьох категорій. Перша і, мабуть, найбільша складалася з людей зі справжнім досвідом, які могли б отримати посади в нормальній республіканській адміністрації, хоча, ймовірно, на кілька рівнів нижче тих, які вони зайняли в “світі Трампа”.
Менша, але значно впливовіша група складалася з ветеранів-високопосадовців, які мали чіткі уявлення про те, куди має рухатися політика національної безпеки. Прикладами можуть слугувати Г. Р. Макмастер і Джон Болтон, яку були радниками Трампа з питань національної безпеки. У своїх мемуарах вони вказують на те, що вважали справжніми політичними досягненнями: Болтон, наприклад, на вихід Трампа з ядерної угоди з Іраном у 2018 році. Але Макмастер, Болтон та всі інші високопосадовці, які дотримувалися такого підходу, врешті-решт залишили адміністрацію після того, як зрозуміли, що Трамп завжди знайде спосіб вислизнути з-під контролю, підриваючи будь-яке політичне благо, якого, на їхню думку, можна було б досягти.
Навіть деякі з тих, хто “дожив” до інавгурації Байдена у 2021 році, не звільнившись, у приватних розмовах дають напрочуд відверті оцінки, які підтверджують образ Трампа як нерозважливої людини, а не як натхненника національної безпеки, попри те, що вони говорять публічно.
Третя категорія - це невелика, але впливова група вірних прихильників MAGA та агентів хаосу, які готові виконувати забаганки Трампа без жодних пояснень і не зважаючи на наслідки. У них було звужене уявлення про лояльність, вони вважали, що бос повинен отримувати те, про що просить, і не чути про непередбачувані наслідки цих кроків, щоб він не змінив свою думку, коли буде повністю обізнаний з фактами. Наприклад, ризиковані спроби відступити від Афганістану та інших зобов'язань перед НАТО в останні дні першого терміну були розроблені молодшими співробітниками, які залишилися керувати після того, як старші лідери пішли, і які намагалися не допустити, щоб Трамп отримав повну інформацію про те, до чого насправді призведуть його директиви.
У майбутній адміністрації Трампа все ще будуть традиційні республіканці, які шукають можливість кар'єрного росту, що випадає раз у житті, і готові ризикувати.
Все ще будуть ідеологи, які вважають, що знають правильну стратегію і вірять, що зможуть спрямувати Трампа на те, що вони вважають правильним - наприклад, залишити Україну на поталу російському диктатору Владіміру Путіну та посилити стримування Китаю - підхід, який може здатися розумним на академічному семінарі або в газетній статті, але, швидше за все, не спрацює в реальному житті. І завдяки близьким до Трампа “мозковим центрам” Heritage Foundation та America First Institute з'явиться чимало агентів хаосу, для яких руйнування наявної системи формування політики національної безпеки, що захищала американські інтереси протягом 80 років, стане особливістю Трампа 2.0, а не помилкою. Різниця в тому, що цього разу третя група буде більшою і впливовішою, ніж минулого разу.
Це кидає серйозний виклик охоронцям наявної системи формування політики національної безпеки: військовим і державним службовцям, що складають переважну більшість людей, на яких покладено завдання контролювати порядок денний будь-якого президента. Трамп і його команда чітко дали зрозуміти: лояльність для них понад усе. І вони можуть провести найпростішу перевірку на лояльність: запитати будь-яку особу з владними повноваженнями про те, чи були вибори 2020 року вкрадені або чи був напад на Капітолій 6 січня актом повстання. Як продемонстрував кандидат у віцепрезиденти від республіканців Джей Ді Венс, є лише один прийнятний для Трампа спосіб відповісти на ці запитання.
Такий лакмусовий папірець може дозволити Трампу політизувати вищі військові чини і спецслужби, просуваючи лише тих, хто, на його думку, “в команді”. Державні службовці матимуть більше гарантій зайнятості та захисту від політичного тиску, якщо тільки команда Трампа не реалізує свій план перекваліфікувати тисячі професійних державних службовців на політичних призначенців, які служать за бажанням президента, що зробить їх відносно легкими цілями для звільнення з політичних мотивів.
Військові та державні службовці навряд чи вдадуться до будь-яких дій, які могли б спровокувати, а тим більше виправдати таку чистку.
Але Трамп може вирішити, що здатен отримати потрібну йому співпрацю або капітуляцію, просто залишивши загрозу чистки в повітрі - і він буде правий. Як мінімум, Трамп, імовірно, звільнить деяких високопосадовців, щоб вселити страх у серця інших.
Питання полягає в тому, чи будуть високопоставлені чиновники давати свої відверті поради Трампу і його політичним призначенцям навіть тоді, коли ці поради будуть небажаними.
Союзники й супротивники
Американці зробили свій вибір, і тепер державна машина у Вашингтоні так чи інакше підлаштовуватиметься під Трампа. Але як щодо решти світу? Більшість союзників США сприйняли його перемогу з острахом, вважаючи, що це стане вирішальним “цвяхом у труну” традиційного глобального лідерства Америки. Зовнішню політику США з часів Другої світової війни є за що критикувати, і союзники Штатів не втомлювалися висловлювати свої претензії. Але вони також розуміли, що повоєнна епоха була для них значно кращою, ніж та, що передувала їй, коли Вашингтон ухилявся від виконання своїх обов'язків і в результаті мільйони людей заплатили за це найвищу ціну.
Коли американський електорат вперше обрав Трампа, американські союзники відреагували різноманітними стратегіями зменшення ризиків. Цього разу вони перебувають у слабшій позиції через власні внутрішні виклики й загрози з боку Путіна та китайського лідера Сі Цзіньпіна.
Союзники США намагатимуться “задобрити” Трампа, що виявилися найкращим способом сформувати сприятливі умови за часів Трампа 1.0. Трансакціоналізм і короткостроковий підхід республіканця, ймовірно, викличе дзеркальну реакцію серед союзників Штатів, які намагатимуться отримати все, що можуть, і не даватимуть нічого натомість — форма дипломатії, яка в кращому випадку породжує фальшиву співпрацю, а в гіршому - дозволяє проблемам розвиватися.
Тим часом для супротивників США повернення Трампа відкриє безліч нових можливостей. Республіканець натякав, що готовий спробувати змусити Україну поступитися територією Росії, закріпивши здобутки вторгнення Путіна. На відміну від багатьох передвиборчих обіцянок Трампа, саме цій можна вірити, оскільки він оточив себе антиукраїнськими та пропутінськими радниками. Його план щодо України також, швидше за все, буде реалізований, оскільки повністю належить до сфери президентської прерогативи. Питання лише в тому, чи погодиться Путін на часткову капітуляцію з розумінням того, що він завжди зможе спробувати захопити решту території України після того, як Трамп успішно нав'яже Києву “нейтралітет”, або ж російський диктатор розкусить тактику Трампа й вимагатиме повної капітуляції негайно. Вигоди для Китаю менш очевидні, оскільки деякі з ключових радників Трампа віддані магічному реалізму, вважаючи, що Штати можуть пожертвувати своїми інтересами в Європі, водночас посилюючи стримування проти китайських зазіхань у Східній Азії. Перші кроки нової адміністрації Трампа в Азії на перший погляд можуть здатися яструбиними. Наприклад, якщо він зможе запровадити великі тарифи на китайські товари, якими погрожував, економіка Китаю ризикує зазнати певного болю, хоча біль для американських споживачів буде більшим. І Трамп, швидше за все, шукатиме способу, як гнучко використовувати військову міць США в Азії, аби продемонструвати розрив з тим, що він зобразив як слабкість Байдена.
Але сумнівно, що тарифи суттєво змінять політику Пекіна або що жорстка публічна риторика перетвориться на стійке нарощування військової потужності в Азії. З одного боку, Трамп висунув певні умови щодо захисту Тайваню, вимагаючи, щоб Тайбей збільшив власні оборонні витрати, аби претендувати на сильнішу американську підтримку. Ця химерна стратегія цілком може розвалитися від власних суперечностей, і не виключено, що на китайсько-російське партнерство може чекати перспектива американського відходу на обох напрямках.
Під час передвиборчої кампанії Трамп і Венс позиціонували себе як “люди миру”, висміюючи демократичну опонентку Камалу Гарріс та її союзників як “розпалювачів війни”.
Такий “портрет” Трампа мав би здивувати будь-кого, хто пам'ятає його погрози під час першого терміну спрямувати небачені “вогонь і лють” на Північну Корею або ж його наказ про ліквідацію високопоставленого іранського генерала. Нерозбавлений ізоляціонізм передвиборчих меседжів Трампа може виявитися стримувальним фактором, який паралізує зовнішню політику його адміністрації в критичний момент. Але Трамп, як відомо, викручується з таких “пасток” і намагається не підлаштовуватися під когось.“Спритніші” помічники республіканця використовували це на свою користь, маніпулюючи його рішеннями. Деякий час такий підхід обмежено працював би, але в якийсь момент Трамп неминуче рухався б у зовсім іншому напрямку. Цього разу така імпульсивність може скоріше зашкодити, ніж допомогти більш екстремістським фракціям у його команді.
Трамп отримав шанс визначати політику національної безпеки США й матиме потужну владу, втілену в людях, які готові працювати на нього. Команда Трампа має більш ніж достатньо впевненості. Світ незабаром дізнається, чи вистачить цій команді мудрості.
З поверненням Трампа до Білого дому рівень тривожності в багатьох столицях світу зашкалює. Але є й такі, де перемогу республіканця розглядають як певний шанс у хаосі, що лише набирає обертів. “Чому переміг Трамп і чим тепер ризикує Україна” аналізував експосол України в США Олег Шамшур.