Знаменитий вираз булгаковського Воланда про те, що "москвичів зіпсувало квартирне питання", виявився універсальним, таким, що діє поза часом і простором. Це питання від часів класика псувало жителів не тільки тодішньої радянської столиці, а й провінції. І зіпсувало настільки, що й після розпаду СРСР і переходу на ринкові відносини чиновники пострадянської України в "найкращих" традиціях совкового адмінресурсу шукають і знаходять лазівки для одержання дармового житла.
Серед майнових проблем квартирне питання залишається гострим і болючим. Навколо нього будуються хитрі схеми, плетуться багатоходові інтриги та виникають гучні скандали. За чиновників і силовиків, які одержують "пільгове" житло, як правило, розплачуються місцеві громади. Чи змінить ситуацію постанова Кабміну про призупинення фінансування з бюджету держреєстру тих, хто потребує поліпшення житлових умов?
Конституція України підтверджує відмову держави від патерналістських підходів. Право на житло гарантується створенням умов, за яких кожен громадянин повинен мати можливість його побудувати, придбати у власність або орендувати. При цьому в Основному Законі є положення, відповідно до якого громадянину, який потребує соцзахисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них ціну.
Здається, все ясно: українцям дається можливість вирішувати житлові питання своїм коштом, і тільки ті, хто потребує соцзахисту, зберігають право на безплатне житло. У Конституції немає навіть натяку на те, що на нього можуть претендувати чиновники або діячі, які чимось відзначилися. Але в Житловому кодексі це положення "уточнюється": право на одержання житла мають громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.
Як бачимо, за Конституцією право на безплатне або пільгове житло мають ті, кому потрібен соцзахист, а в кодексі - "громадяни, які потребують поліпшення житлових умов". У першому випадку це незаможні - інваліди, багатодітні, інші представники пільгових категорій, а в другому - хто завгодно, хто вважає, що його житлові умови потребують поліпшення. Адже положення широке, виписане ніби спеціально для чиновників. Кожен їхній крок кар'єрною спіраллю може супроводжуватися "поліпшенням житлових умов". А житла як не вистачало за часів Булгакова, так і не вистачає нині. На чию користь закінчиться змагання чиновників, які претендують на житло, і незаможних, можна не загадувати. Спритним чинушам навіть невеликої щілини достатньо, аби пролізти в "нужденні", а кодекс залишає діри для зловживань.
Існуюча система розподілу безплатного житла дає простір для маніпуляцій. Насправді черги на одержання такого житла або просуваються дуже повільно, або стоять на місці, а трапляється, що рухаються... у зворотний бік. У їхньому числі виявляються саме представники тих категорій, які, за Конституцією, єдині, хто має право на безплатне житло, тобто незаможні. Річ у тім, що видача безплатного житла регулюється за різними списками: загальним, першочерговим, позачерговим. І який "сорт" черговиків одержує перевагу, очевидно. Більшість співгромадян звикли до того, що безплатних квартир не дають. Але це, виявляється, не так.
З нормативних актів радянських часів залишилося серед діючих небагато, але в питаннях розподілу безплатного житла для чиновників майже все, як і раніше. Способи, як оперативно заволодіти квадратними метрами, є. Існує стара практика ротації кадрів (причому не єдина), коли чиновник переїжджає з місця на місце, попередня квартира залишається дітям чи іншим родичам, а призначенець, який прибув до столичного регіону, знову претендує на житло. Його дають у вигляді винятку, позачергово або в першу чергу. Житло можна одержати "у користування" і перевести в постійне. Службову квартиру можна перетворити на приватну, а ще - "вибити" безплатно землю для відомчого будівництва або відрізати вагому частку вже побудованого коштом інвесторів житла, знову-таки, за рахунок інших.
Кількість силовиків, чиновників та інших першочерговиків, яким ніколи стояти в "загальних" чергах, така велика, що їм хоча б між собою - в "пільгових" розібратися. Наприклад, на безплатне житло претендують судді. Але ще є співробітники Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, прокурорські працівники. Не відстають і місцеві чиновники. Хто ж відмовиться від одержання безплатної квартири, так ще в столичному регіоні? От і виходить, що на міста Київської області припадає ну дуже велике "квартирне" навантаження. Адже не всім столичним чиновникам та їхнім домочадцям вдається одержати дармове житло безпосередньо в Києві. Квартири в Броварах, Ірпені, Вишневому теж вважаються непоганим варіантом.
Візьмімо, наприклад, Бровари. Наявність добре розвинених транспортних розв'язок і безперебійне курсування "маршруток" роблять квартири в цьому місті досить престижними та бажаними. У Броварській міськраді створили спеціальну комісію із забезпечення реалізації житлових проблем. Як вона працює, які в неї пріоритети? Як удалося з'ясувати тутешнім активістам, торік і позаторік понад 50% від загальної кількості розподілених квартир у цьому місті безплатно одержали представники МВС, СБУ, Міноборони, суду та прокуратури. Трохи менше квартир дісталося працівникам місцевих комунальних служб. Для решти залишилися крихти.
Слід сказати, що Київщину квартирні скандали трясуть із завидною сталістю. Один із недавніх стався в Бучі. Нинішньої зими тутешній виконком виділив безплатне житло кільком чиновникам. Ясна річ, що бучацькі черговики-пільговики, які тривалий час очікують на належні їм квадратні метри, обурилися та стали вимагати пояснень, які, природно, звучали невиразно і непереконливо. Втім, "обходити" черговиків - звична річ. Для будь-кого не секрет, що чиновники й раніше одержували квартири, причому для цього не потрібно було навіть проживати в Бучі. Утім, така практика поширена й активно, особливо останнім часом, використовується не тільки в Київській області. Є інформація про те, що "свої" місця в черзі за безплатними квартирами, не проживши в Києві призначеного строку, активно освоювали чиновники ряду столичних районів.
Звідки беруться квартири (тим паче безплатні), якщо зазвичай місцеві виконавчі комітети самостійно житла будують мало? Левову частку квартир, які надходять у розпорядження місцевих рад, ті одержують за рахунок забудовників, і столична область - не виняток. Усі ті, хто зводить житло на Київщині, мають відраховувати так звані внески до фонду розвитку тих населених пунктів, у яких ведеться будівництво, у такий спосіб немов купуючи собі право на будівельні роботи. "Внески" визначаються у квадратних метрах побудованих квартир. Слід сказати, що місцева влада досить швидко звикла до "пайок", що становлять 10% від побудованого. І посилено їх освоювала (та все одно не вистачало для армії чиновників, яка дедалі збільшувалася). Та й пільговикам, хоча б для годиться, треба було щось виділяти.
Хто знає, яких би масштабів досягла корупція в житловому питанні, якби в процес не втрутилася економічна криза, що завдала відчутного удару по будівельній галузі. Тягти відступну "десятину" забудовникам та їхнім інвесторам стало надто витратно. Уряду, який зіштовхнувся з обвалом у будівництві житла, нічого не залишалося, як зменшити апетити місцевої влади в одержанні і розподілі безплатного житла. Замість 10% наказали віддавати 2% (але ряд місцевих органів влади й досі воліють претендувати на всі 10%).
Після того, як частка виділеного безплатного житла зменшилася вп'ятеро, ділити його між пільговиками і своїми людьми стало складніше, кількість скандалів зросла. Так, у Василькові, попри зниження частки виділених забудовниками квадратних метрів, вирішили продовжити квартирний рай для чиновників, суддів, прокурорських і міліцейських працівників. Оскільки виділених забудовниками квартир не вистачило, то ініціативне в таких питаннях міське начальство пішло на безпрецедентні заходи, залишивши без житла при здаванні будинку не тільки пільговиків, а й... інвесторів, тобто громадян, які виділили кошти на будівництво будинку і, звісно, готувалися заселитися у викуплені ними квартири. Та не всі з них могли це зробити, тому що в їхні квартири вже поселили суддю, працівника прокуратури та ін. І якщо інвестори після такого могли хоча б спробувати захистити себе в судах і ЗМІ, то прості пільговики і цієї можливості позбавлені. Адже положення про черги виписане настільки нечітко й неконкретно, що залишає практично необмежені можливості для зловживань.
Після зменшення частки житла, яке забудовники віддають громадам, серед найбільш постраждалих опинилися ті ж фігуранти загальних черг, які і раніше не особливо рухалися, а останнім часом "задкують", бо комусь із "незамінних" обов'язково і терміново потрібне було житло. У міськраді одного з найактивніше забудовуваних пристоличних міст - Вишневого коридори обвішані списками черговиків. Мовляв, все прозоро і справедливо. Насправді, як стверджує депутат місцевої міськради Володимир Тищенко, це не більш ніж ширма для невтаємничених. Адже загальна черга застигла на місці, а реальні квартири потихеньку одержують зовсім інші люди. Їм для цього не треба ні виставляти своїх прізвищ на загальний огляд, ні навіть проживати у Вишневому.
Виходить, що де-юре забудовники розраховуються квадратними метрами, але значна їх частина потрапляє до рук людей, які не мають до міста жодного стосунку. Робота комісії з розподілу житла закрита, у тому числі й для депутатів. Таке грубе порушення законності можливе лише в тому разі, якщо розподільників безплатних метрів житлоплощі в їхньому прагненні обдарувати чиновників та обділити незаможних підтримують представники вищих ешелонів влади. У ланцюжку "виділення землі під забудову - будівництво багатоповерхівок у престижних місцях - розподіл житла" корупційна складова зашкалює.
Можливо, гучні скандали разом із п'ятиразовим зменшенням безплатного житла змінять співвідношення у виділених квадратних метрах для чиновників та справді нужденних на користь останніх? На жаль, останні тілорухи влади вселяють ще більші, ніж раніше, сумніви з цього приводу. У першій декаді лютого Кабмін переглянув Порядок використання коштів, передбачених у держбюджеті для надання державної підтримки для будівництва (придбання) доступного житла. При цьому з нього було виключено норму, відповідно до якої бюджетні кошти можна було спрямувати, крім будівництва (придбання) доступного житла, ще й на формування Єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Начебто все логічно і правильно - відтепер казенні кошти відповідно до вищезгаданого порядку будуть використовуватися тільки за їхнім основним цільовим призначенням.
Однак підступ може полягати в тому, що про створення вищезгаданого Єдиного держреєстру тих, хто потребує поліпшення житлових умов, як такого поки що ніхто так і не відзвітував. Цей раніше широко розпіарений проект влади начебто й ініціювався з метою навести лад, щоб зробити прозорим і справедливим процес виділення пільгового житла черговикам, першочерговикам і позачерговикам. З цією метою всім претендентам на допомогу держави було запропоновано пройти перереєстрацію для занесення оновленої інформації до нового електронного держреєстру, реєстрацію в якому було визначено начебто обов'язковою умовою (принаймні для простих смертних) для претендентства на участь у різних житлових держпрограмах.
Однак будучи фактично ініційованим майже п'ятирічку тому (див. довідку), проект так і не був доведений до логічного завершення. Останній раз строки здавання реєстру було перенесено з 1 січня на кінець першого кварталу поточного року. І от - припинення фінансування "майже в останній момент", без зазначення альтернативного джерела (принаймні про це ніде офіційно не повідомлялося).
Чи не стане це формальним приводом для того, щоб поховати як сам задум, так і останні надії фігурантів загальних черг на квартири, щоб ті "не плуталися під ногами" у першочерговиків і позачерговиків? А останні, треба думати, свого не втратять. Якщо в уряду руки не доходять до реального вирішення питання, може, треба місцевим органам влади піднапружитися і скинутися на створення окремого УКБ (управління капбудівництва) для особливо привілейованих? І нехай будують житло. Але - за свої гроші. Місцевим громадам це обійдеться значно дешевше, ніж постійні "пожертви" житла на користь обраних.
Довідка DT.UA
Формування "Єдиного державного реєстру громадян, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до законодавства і перебувають на квартирному обліку, як автоматизованої системи збору, накопичення і надання інформації про таких громадян" було доручено уряду Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі і житлового будівництва" №800 від 25 грудня 2008 р.
Перші заходи щодо формування Держреєстру були передбачені затвердженою КМУ в листопаді 2011-го Державною цільовою програмою будівництва (придбання) доступного житла на 2010–2017 рр.
"Нове життя" у цей процес вдихнуло прийняття Кабміном постанови "Про єдиний державний реєстр громадян, які потребують поліпшення житлових умов" (№238 від 11 березня 2011 р.). Як повідомлялося при цьому, обсяги фінансування на створення реєстру було визначено відповідно до цільової держпрограми у розмірі 11,6 млн дол.
Датою завершення формування реєстру було спочатку визначено 1 січня 2012-го, потім - 1 січня 2013-го. Наприкінці грудня 2012 р. у Державному фонді сприяння молодіжному житловому будівництву, якому було делеговане створення держреєстру, повідомили, що остаточна дата знову переноситься - цього разу на кінець першого кварталу 2013 р.
Останню актуальну інформацію про перебіг формування держреєстру було опубліковано на сайті Мінрегіонбудівництва та ЖКГ станом на 25 січня ц.р.