У Київській області за підозрою у зґвалтуванні та побитті жінки, яка проходила свідком у справі, затримали двох поліцейських. Злочини, скоєні з участю працівників правоохоронних органів, стаючи публічними, викликають великий резонанс у суспільстві, оскільки виявляють нашу громадянську незахищеність. Але скільки винуватців злочинів залишаються без покарання, а жертв - без шансів на відшкодування збитків, якщо у справі правоохоронці та інші причетні професіонали стають у позицію обвинувачів? Залишається тільки здогадуватися.
Кілька років тому, йдучи нічною вулицею, ми почули дивні звуки. Зупинилися, щоб прислухатися, і зрозуміли - це не скрип дерев на вітрі. Ми ввімкнули ліхтарики на телефонах і стали шукати. Буквально за кілька метрів від нас, на газоні під плакучою вербою, через дорогу від РВВС, практично в центрі міста, лежала напівгола дівчина й протяжно стогнала. Її обличчя дуже розпухнуло, рештки одягу на тілі були порвані й брудні, трава навколо - зім'ята. Загальна картина не залишала сумнівів: її жорстоко побили і зґвалтували.
Один із моїх супутників став набирати телефон швидкої допомоги, другий рушив у РВВС, а я, сяк-так прикривши дівчину рештками одягу, взяла її кисть у свої руки й повідомила, що "швидка" вже в дорозі. Дівчина була притомною. Перше, що вона сказала: "Я так утомилася кликати… Ніхто-ніхто не підійшов…" Я запитала, чи можу зробити для неї ще щось, поки ми чекаємо медиків. "Дайте мені води! Жахливо пити хочеться, і обличчя палає". Я не була впевнена, чи можна їй пити (дівчину били в живіт), але пообіцяла вмити її.
У цей момент підійшли правоохоронці. Двоє почали світити в обличчя постраждалій телефонами, голосно коментуючи побачене, спілкуючись виключно між собою, ігноруючи дівчину й не звертаючи уваги на нашу присутність. Третій розглядав особисті речі постраждалої, розкидані навколо, підважуючи їх великим залізним ключем і носком власного черевика. Четвертого заледве вдалося послати по воду. Я поцікавилася, хто з них запише наші свідчення й особисті дані для зв'язку. Чоловік, котрий бридливо перебирав речі постраждалої, підійшов до мене й видихнув в обличчя: "Дівчино! Ви з Місяця, чи що?" Я була не з Місяця, а з досвідом роботи в РВВС. Минуло більше години з моменту виклику бригади швидкої допомоги…
Основних подробиць того, що відбувалося, я зумисне не торкаюся, остерігаючись травмувати читачів. Скажу тільки, що майже всю фізичну шкоду, яку через жахливе невігластво намагалися заподіяти стражі порядку, вдалося мінімізувати. І невідкладну медичну допомогу лікарі "швидкої" надали. Щодо медичних інтервенцій - професійно. Але з таким ставленням, ніби постраждала була прокаженою, після контакту з якою слід спалити одяг і нікому не розповідати про пригоду. Не беруся оцінити масштаб вторинної психологічної травматизації дівчини за ці кілька годин після нападу. Лише сподіваюся, що наша участь у цій історії було для неї корисною.
Через пару годин, зателефонувавши у приймальне відділення лікарні, куди в тяжкому стані було доправлено дівчину, я дізналася, що вона з власного бажання написала заяву про відмову від госпіталізації і в тому вигляді, в якому ми її знайшли, сіла в таксі й поїхала, як сказав черговий лікар. Чи треба казати, що мене це не здивувало. Але я й зараз не можу зрозуміти, як, з урахуванням характеру та множинності травм, вона змогла стати на ноги й самостійно вийти на вулицю. Телефонний номер був недоступний. Через кілька днів з її номера надійшло СМС із єдиним словом: "Дякую", після чого телефон зразу ж відключився...
Понад 90% клієнтів ГО "Форпост", які пережили насильство (сімейне насильство, катування, напад) не вибирають для себе шлях відстоювання справедливості в суді. Існує очевидний взаємозв'язок: чим більшої шкоди завдано гідності людини, тим більше вона схильна приховати те, що сталося,обмежившись лише психосоціальними й медичними послугами. Медичними - тільки за умови, що їх нададуть перевірені та надійні фахівці.
Згідно зі статистикою Правозахисної групи "СІЧ", лише кожен другий із потерпілих від катувань, насильства та жорстокого поводження, які звернулися по допомогу, готовий пройти довгий шлях відновлення справедливості. А якщо взяти до уваги, що чимало клієнтів з-поміж колишніх полонених мають можливість звернутися в ЄСПЛ за спрощеною процедурою, уникаючи тривалих судових розглядів у національних інстанціях, ситуація видається зовсім гнітючою.
В Україні немає статистики реальної кількості злочинів, коли до потерпілих застосовувалися катування, поводження, що принижує гідність, або покарання.
Також немає достовірної статистики випадків сімейного насильства: жертвам, які опинилися між ґвалтівником і системою правового нігілізму з її кричущо професійною неетичністю причетних до розслідування, простіше вийти за межі цієї патової ситуації, щоб не бути роздушеними нездоланною силою, схожою на непорушну скелю.
Україні дуже потрібен Стамбульський протокол, який містить рекомендації для ефективної медичної, правової, психологічної та психіатричної фіксації наслідків катувань, жорстокого або принизливого поводження. Цей протокол також дає докладний опис етичних кодексів у відповідних сферах. Парадокс всемогутності союзу ґвалтівника і системи полягає в тому, що вони не всесильні, за умови правильної фіксації злочинів, етичності професіоналів та неминучості покарання.