Уся діяльність нинішньої влади проходить під гаслами реформ, та якщо рік тому обіцяли «покращення життя вже сьогодні», то нині міністри дедалі більше говорять про непопулярні заходи і результати, які дадуть позитив лише через кілька років. Хоча окремі з них видно вже сьогодні (результати, а не позитиви).
Для того щоб побачити, що зроблено «для людей» у сфері житлово-комунального господарства (а вона стосується всіх без винятку, оскільки навіть у найглухіших селах є газ хоча б у балонах і електрика), звернімося до відповідних положень Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Багате суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», проголошених торік президентом Віктором Януковичем.
Що було обіцяно для ЖКГ
У програмі було чітко намічено потрібні кроки, етапи реформи й індикатори успіху. Відразу скажу, що ці три розділи не узгоджуються і не накладаються один на одного. Кроки не повністю вкладаються в етапи та далеко не всі фіксуються індикаторами.
Так, на першому етапі, до кінця 2010-го, повинні були: 1) розробити методику регулювання тарифів; 2) розпочати їх планомірне приведення до економічно обгрунтованого рівня; 3) розробити та ухвалити закон про незалежного регулятора на ринку ЖК послуг. Що з цього зроблено?
Закон ухвалили. Щоправда, незрозуміло, як буде забезпечено незалежність нового органу-регулятора від волюнтаристського впливу Кабінету міністрів та адміністрації президента, але головне, сам регулятор - Національна комісія регулювання ринку комунальних послуг (НКРРКП) - так і не був створений. Його функції нині виконує Нацкомісія регулювання електроенергетики (НКРЕ), точніше, невеличке управління цієї комісії в складі 19 фахівців. Саме вони перевіряли інформацію й готували рішення НКРЕ по 52 водоканалах, 160 теплокомуненерго тощо. Запитання - чи в змозі вони виконати повний і детальний аналіз кожної статті витрат комунальних підприємств країни? Чи виїжджали вони на місця, перевіряли стан котлів і насосів, оцінювали їх ККД, заміряли втрати в мережах, залучали незалежних оцінювачів і експертів? Не впевнений, швидше, гадаю, навпаки - все звелося до вичитування паперів за столом.
Та й що вони, власне, могли перевіряти? Валові витрати підприємств, незалежно від того, йдуть вони безпосередньо на виробництво послуг чи ні? Адже запропонованої в Програмі реформ методики регулювання тарифів - алгоритму розрахунку або, якщо зовсім просто, формули тарифу - так і не розроблено. Міністри від ЖКГ не вперше поставили віз попереду коня, точніше, віз сколотили, а тягу до нього не приставили.
Тепер 19 співробітників НКРЕ і штовхають вручну «тарифний віз» до «економічно обгрунтованого» рівня, хоча що це таке, в Україні не скаже ніхто.
Як бачимо, влада почала з найпростішого - підвищення тарифів, які невідомо з чого складаються (це комерційна таємниця комунальних підприємств) і невідомо до якого рівня (економічне обгрунтування якого ніким не зроблено і не зафіксовано у вигляді закону чи постанови КМ України).
Що одержали на виході у 2010-му
Вирішуйте самі - млинці це чи ластівки?
P.S. Одне тішить - голоси волаючих в Україні почуто. На одному з останніх засідань Кабміну Микола Азаров заявив про те, що потрібно «завершити роботу з аналізу обгрунтованості визначення тарифів на послуги ЖКГ» і що тарифи на комунальні послуги дуже високі і не співвідносяться з рівнем заробітної плати населення. Саме про це писало DT.UA («Уряду - кредити! Народу - тарифи!», №9 від 11 березня 2011 року). «Нехай перед урядом постануть відповідні керівники, наприклад, Закарпаття, де за гігакалорію тепла люди сплачують удвічі дорожче, ніж в інших областях», - сказав прем’єр.
Ми теж хочемо почути, що вони скажуть.