Яку наукову продукцію - у кількісному та якісному вираженні - дає наука нашої держави?
За обома показниками українській науці далеко до міжнародних стандартів. За кількісними показниками (кількість наукових публікацій на 100 тис. населення) Україна значно поступається не лише країнам Західної Європи, а й усім сусіднім державам, у т.ч. Румунії, Болгарії, Литві, Латвії, Естонії, а також Росії. Більше того, на відміну від країн-сусідів, в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості наукових публікацій.
Ще гірші у нас справи з якістю наукової продукції, оскільки переважна частина праць публікується у вітчизняних журналах або ж у різних нерецензованих збірниках. Більшість таких публікацій не відстежується міжнародними базами даних, а навіть якщо й відстежується, то відповідні видання не мають імпакт-фактору. За такий стан речей мав би хтось відповідати, але реально не відповідає ніхто. Керівництво НАН України цілком задоволене ситуацією з кількістю та якістю наукових публікацій, оскільки в численних інтерв'ю переважно перелічує успіхи, а незадоволене в основному обсягом державного фінансування науки. Я теж цим незадоволений, однак дуже прикро мені за низький рівень робіт у більшості осередків НАН України. Фінансування на загал безпосередньо впливає на рівень наукових досліджень, хоча цей вплив не є прямим. Знаю наукові підрозділи, котрі практично без жодного вітчизняного й міжнародного гранту примудряються публікуватися у провідних закордонних часописах. Це їм вдається завдяки добре налагодженій міжнародній співпраці. Однак це все ж таки винятки, бо зазвичай підрозділи, які мають серйозні наукові здобутки, мають і відповідне фінансування.
Якось я запитав одного з очільників НАН України: чи можна за українські гроші виконати наукове дослідження на міжнародному рівні? Мій співрозмовник засміявся й відповів: звісно, що ні. Я: але ж так не повинно бути, всі праці наших науковців мають виконуватися на міжнародному рівні, а коли не так - то вони нікому не потрібні. Мій співрозмовник лише розвів руками - мовляв, це неможливо. Але такий стан речей слід кардинально змінювати! Нехай базове фінансування забезпечує лише скромну зарплатню, проте конкурсний грант повинен забезпечувати науковців достатніми коштами, аби вони виконували дослідження на міжнародному рівні. Таких грантів зі зрозумілих причин буде мало, однак це будуть гранти на значні суми. Їх рецензування слід проводити виключно з участю міжнародних експертів, оскільки те, що ми маємо нині при розподілі конкурсних коштів на гранти, - пародія, а не конкурс. Усе вирішують керівники програм, як правило впливові академіки, які до того ж самі беруть участь у конкурсних проектах, що ніде в світі не допускається.
Як слід фінансувати науку? Державну підтримку потрібно надавати переважно науковим групам, які працюють на міжнародному рівні. Винятки впродовж певного періоду можуть становити тематичні дослідження, важливі для життєздатності та безпеки держави. Однак із часом ці напрями мали б бути доукомплектовані кадрами, здатними проводити дослідження на міжнародному рівні. Колективи, неспроможні працювати на міжнародному рівні, мають бути позбавлені державного фінансування.
Фінансування НАН України істотно зменшилося впродовж останніх років, що й не дивно, з огляду на економічну кризу та війну, яку доводиться вести на Сході країни. Однак у поточному році фінансування зменшили особливо істотно - так, що довелося скорочувати чисельність працівників. Причому зменшення фінансування не стосувалося вищих навчальних закладів - лише установ НАН і галузевих академій наук. Начебто ініціатором такого скорочення був сам колишній прем'єр А.Яценюк, оскільки, мовляв, лауреатів Нобелівської премії не видно серед наших науковців. Як можна серйозно говорити про Нобелівську премію, якщо базове фінансування взагалі не забезпечує коштів на проведення наукових досліджень?
А тепер подивімося на цю проблему під іншим кутом зору: навіщо нам у НАН України близько 40 тис. працівників (і ще приблизно стільки ж у державних галузевих академіях наук)? Наприклад, Польська академія наук (а в Польщі живе приблизно стільки ж людей, скільки й в Україні) налічує лише 6 тис. співробітників, а галузевих академій там немає взагалі. Ми теж почали скорочення штатів у вітчизняних академіях, але в нас усе виходить ні в тин ні в ворота. Грошей мало, і президія НАН України вирішила всім установам зменшити фінансування однаково, тобто пропорційно чисельності працівників установи. Хоча зрозуміло, що в такій ситуації одні установи мали б бути ліквідовані взагалі, а для інших - котрі працюють на міжнародному рівні - фінансування мало б, навпаки, зрости.
Час нарешті провести оцінювання нашої науки. Зрозуміло, що для цього слід застосувати міжнародно визнані критерії. За чверть століття НАН України так і не спромоглася створити такі критерії оцінювання науковців та наукових підрозділів . Але це лише на перший погляд може видатися дивним. Насправді ж усе пояснюється банально просто: якщо такі критерії розробити й застосувати, то може виявитися, що багато хто з керівництва НАН України є посереднім чи навіть слабким науковцем, відтак він втратить своє становище, посаду, а то й ще залишиться безробітним.
Оскільки уряд вимагає від НАН України провести оцінку наукових установ та їх реорганізацію, керівництво Академії нарешті було змушене розпочати підготовку критеріїв оцінювання наукових установ. І ось світ побачив документ на чимало сторінок. У ньому містяться посилання на досвід багатьох передових країн, у т.ч. Польщі та Німеччини. Але, фактично, з цього досвіду мало що використано. Головне, чого намагалися досягти автори зазначеного документа, - виключити будь-які кількісні показники. Мета цього очевидна: унеможливити порівняння досягнень чи доробку різних установ та окремих науковців. Але без цього об'єктивно оцінити, які установи й підрозділи - кращі, а які слід взагалі ліквідувати, неможливо. Як у такому разі буде проведено оптимізацію мережі установ? Швидше за все, замість об'єктивних критеріїв будуть задіяні суб'єктивні. А може, вирішать залишити усе без змін. Добре помітно, що укладачі системи оцінювання зробили все, аби жодним словом не згадати про такі загальновідомі кількісні параметри оцінювання наукової активності, як імпакт-фактор часописів, у яких публікуються науковці тієї чи іншої установи, та про індекс цитування (без самоцитування). Згадується лише індекс Гірша, хоча краще б про нього теж не писали, оскільки зразу стає очевидною некомпетентність упорядників системи оцінювання. Вони пишуть про індекс Гірша (h індекс) публікацій, хоча публікації чи журнали такого індексу не мають. Його мають лише люди (або ж підрозділи чи установи), залежно від кількості посилань на кожну публікацію науковця (підрозділу, установи). А ось у сусідній Польщі ці кількісні показники (імпакт-фактори журналів, у яких публікується автор, чи наукова група, чи ціла установа, після перерахунку, що враховує галузь знань, а також загальна кількість цитувань без самоцитувань та індекс Гірша) є основою для оцінювання роботи установ, а також фінансування їх статутної діяльності. Крім того, бали можна отримати за патенти (особливо цінуються міжнародні), продаж ліцензій, гранти, виступи з усними доповідями на міжнародних конференціях тощо. Багато балів може набрати установа чи її підрозділ, які займаються фундаментальними роботами (публікації в журналах з високим імпакт-фактором, виграні конкурсні гранти), і водночас стільки ж або й більше може отримати установа чи науковий підрозділ, що має міжнародні патенти, впровадження, продані ліцензії тощо. Таким чином, оцінюються різні види наукової діяльності.
Тепер президія НАН України вимагає терміново провести оцінювання роботи підрозділів установ згідно з опрацьованою і затвердженою методикою. Це потребує чимало часу та зусиль, оскільки результати оцінювання забирають до кількох сотень сторінок тексту з таблицями. Заангажованими в цю роботу протягом майже двох місяців були всі керівні (і не тільки) кадри інституту - це замість того, щоб займатися науковою роботою, тобто дослідженнями. Результати нашого оцінювання виявилися досить об'ємними, - документ тягне аж на 350 стор.! На запитання, як дані оцінювання дозволять порівняти наші досягнення з досягнення інших установ, ми відповіді не отримали. Вважаю, що це велика й водночас нікому не потрібна робота.
Тим часом зазначу, що наш Інститут біології клітини НАН України вже близько 10 років тому розробив і впровадив у життя інституту бальну (кількісну або параметричну) систему оцінювання результатів роботи наукових підрозділів та індивідуальних науковців. За основу було взято параметричну систему оцінювання наукових підрозділів у польській науці, яка є обов'язковою для застосування у всіх польських наукових установах, незалежно від підпорядкування, і затверджується міністром науки та вищої школи, включно з переліком балів за публікації в часописах з природничих та гуманітарних наук. Ми щороку звертаємося в НАН України з листами з пропозицією розглянути і впровадити нашу систему. Але навіть відповіді жодного разу не отримали.
Тоді як НАН України змушена проводити скорочення штатів, наша відомча профспілка організовує систематичні акції протесту, на які влада майже не реагує. Однак вимоги профспілки переважно зводяться до збільшення фінансового забезпечення НАН України. Безперечно, це питання дуже важливе, проте профспілку менше цікавить, яким чином мали б розподілятися кошти, виділені на фінансування НАН України та галузевих академій наук. Аксіомою має стати вимога такого забезпечення коштами наукових досліджень, аби їх можна було виконати на міжнародному рівні. Сюди ж входить і вимога забезпечити достойну зарплатню науковцям. Якщо цього не буде, то найкращі кадри полишатимуть науку і або йтимуть у бізнес, або виїжджатимуть за кордон. Так, власне, й відбувається.
* * *
Це вже не перша моя стаття на схожу тематику в "Дзеркалі тижня" та інших виданнях. Мої колеги (наприклад, академіки Ганна Єльська та Олег Кришталь) теж неодноразово висвітлювали ці питання з корисними реформаторськими пропозиціями. Але, на жаль, основний висновок, який я виношу з публікації своїх статей та статей моїх колег на тему реформування науки в Україні, сумний: керівництву держави реформа науки не потрібна, бо держава до цього питання байдужа, а керівництву наших академій наук реформа не потрібна, бо вона для нього просто небезпечна. Хоча на загал наука в Україні дуже слабка, все ж найкращі роботи поки що переважно виконуються саме в установах НАН України. Тому якщо ми не реформуємо академічну науку сьогодні, завтра вже нічого буде реформувати.