Якщо ви думаєте, що наука жодним чином не впливає на ваше життя, просто зараз легенько натисніть і перезавантажте екран вашого смартфона. Ну або роззирніться довкола. Бачите світильник, а чи, може, телевізор чи комп’ютерний монітор? Усі речі, з якими ви щойно контактували чи які споглядали — то плід наукових розробок. У цьому сенсі, справжнім їх клондайком є кухня: мікрохвильова піч, холодильник, газова плита, мультиварка, блендер… Ці та багато інших пристосувань для покращення вашого життя було винайдено саме в наукових лабораторіях.
Так, у їх переліку майже нема лабораторій українських. Хоча серед українців було чимало відомих винахідників. Однак у сучасному списку вчених зі світовим ім'ям зрідка натрапляєш на українців. А ті вихідці з України, що прославили її науковими відкриттями, зробили це здебільшого за кордоном. Воно й не дивно. Фінансування науки за залишковим принципом, відплив науковців, різке падіння престижу наукових професій (адже останніми десятиліттями рядовий науковець в Україні — практично жебрак) — зробили свою справу. Україна стрімко втрачала свій колись потужний науковий потенціал.
Утім, останніми роками зажевріло світло й на українській науковій кухні. Сприяло тому прийняття у 2016 році Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», одна з новацій якого — створення Національного фонду досліджень України (НФДУ). Фонд мав стати незалежною науковою установою, яка через конкурс розподілятиме гранти на наукові дослідження. Ключове тут — незалежність Фонду. За таким принципом працюють науковці всього світу. Але тепер ця незалежність під загрозою. Скориставшись зручною нагодою, Міносвіти внесло законопроєкт, який допоможе чиновникам впливати на рішення фонду. Втім, про все по черзі.
Як це часто буває з прогресивними та новими ініціативами, коли запрацював Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», унаочнились і прогалини в ньому. Наприклад, виявилося, що з-поміж багатьох напрямів наукової діяльності, яка передбачає грантову підтримку вчених, Фонд може фінансувати лише гранти на виконання самих наукових досліджень та розробок. Але кошти потрібні і на розвиток матеріально-технічної бази та розробок високого рівня, наукову співпрацю та наукову мобільність, на наукові конференції та спільні дослідження, стажування наукових працівників, зокрема за кордоном, підтримку проєктів молодих вчених і залучення учнівської молоді до науки, популяризацію науки тощо. Для розвитку й фінансування цих напрямів потрібно змінити і закон.
Є ще одна важлива для роботи НФДУ ділянка, яку треба вдосконалити змінами до закону. Це розподіл повноважень між головою Фонду та його виконавчим директором. Зараз він прописаний нечітко.
І ось під виглядом добрих намірів ще півтора року тому Кабмін ініціював створення проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» щодо Національного фонду досліджень України».
На веб-сторінці громадського обговорення законопроєкту було зазначено, що його мета — усунення законодавчих неузгодженостей у положеннях Закону, які стосуються діяльності Фонду; розмежування повноважень органів управління Фондом, зокрема наукової та наглядової рад; визначення повноважень виконавчого директора Фонду; визначення особливостей статусу Фонду.
Наче все правильно, але диявол, як завжди, ховається в деталях. Тепер, коли, нібито обговорений громадськістю й узгоджений із нею законопроєкт МОН надіслало в зацікавлені міністерства та відомства, з’ясувалося, що, зокрема, зміст ключової 53 статті у ньому кардинально відрізняється від змісту тієї ж статті, винесеної перед тим на обговорення. І стосується він Наглядової ради фонду.
У тексті порівняльної таблиці та змін до Закону, які було розіслано до міністерств і відомств на узгодження, а саме в п. 1 статті 53, написано, що наглядова рада Національного фонду досліджень України — це колегіальний орган управління Національним фондом досліджень України, персональний склад якого у кількості 15 осіб затверджується Кабінетом міністрів України.
Члени наглядової ради Національного фонду досліджень України представляють науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, центральні органи виконавчої влади (не нижче заступників керівників), заклади вищої освіти, Національну академію наук та національні галузеві академії наук. Пропозиції щодо персонального складу наглядової ради Національного фонду досліджень України готує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізовує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності, — читай МОН.
А у «Звіті про громадське обговорення…» текст того ж самого пункту був зовсім інакший: «Наглядова рада Національного фонду досліджень України складається з 24 осіб та включає пропорційно членів наукового та адміністративного комітетів Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.
Персональний склад наглядової ради Національного фонду досліджень України погоджується головою Національної ради України з питань розвитку науки і технологій за пропозицією адміністративного комітету та затверджується Кабінетом міністрів України, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності».
Тобто вже після громадського обговорення МОН змінило ключову статтю, ввівши до керівництва Фонду чиновників і представників міністерств. І це докорінно міняє принцип управління діяльністю Фонду, бо тепер він не буде незалежним, а фактично перетвориться на філію Міносвіти.
Адже, за версією Міністерства освіти та науки, наглядова рада Фонду має майже повністю складатися з адміністраторів — заступників міністрів, високопосадовців із шести національних академій наук та університетів. А замість 24, як пропонувалося, членів наглядової ради має стати 15. Таким чином прибирається принцип керування діяльністю Фонду науковцями, а їх список формує МОН. Та й розподіл грошей на науку відповідно з незалежного і конкурсного може легко перетворитися на керований та «ручний». Адже, за задумом МОН, тон у наглядовій раді мають задавати керівники відомств, установи яких є основними отримувачами грантових коштів. І ці керівники зможуть, за новою редакцією закону, прямо впливати на тематику і умови конкурсів НФДУ. Важко собі уявити, щоб в українських реаліях така можливість ручного втручання залишилася невикористаною.
Юристи, які вивчали це питання, вже звернули увагу на порушення МОНом процедури підготовки документів після їх громадського обговорення. Та й прописані зміни не збігаються з тими цілями, для яких і зініціювали законопроєкт. Адже серед них немає переорієнтування, переформатування органів управління і, фактично, виведення їх з-під тих демократичних засад, на яких базується нинішня діяльність Фонду. Початкову версію цього законопроєкту розробляла робоча група Національної ради з питань розвитку науки і технологій. І, як неважко переконатися (документ доступний на веб-сайті Нацради), жодних пропозицій такого ґатунку він не містив.
МОН же було доручено на основі пропозицій робочої групи Нацради підготувати проєкт для внесення на розгляд уряду. Тобто МОН узагалі не мало повноважень на зміни схеми управління Фондом, навіть у тій редакції, котра була до громадського обговорення. Є також висока ймовірність, що нова, пропонована МОНом схема просто заблокує або значно пригальмує діяльність НФДУ.
Це видно на прикладі роботи тієї ж Національної ради України з питань розвитку науки і технологій. Її було задумано як орган, що просуватиме науку, але за три з половиною роки повним складом вона збиралася тільки чотири рази. Тоді як, відповідно до закону, мала б збиратися не менше чотирьох разів на рік. А все тому, що до її адміністративного комітету входять високопосадовці, завантажені важливішими справами, ніж участь у засіданні всіляких рад. Зрештою, є ризик, що й нову наглядову раду НФДУ збирати на засідання буде важко. Та й навряд чи ці вельми зайняті люди особисто вникатимуть у деталі документів, які вони, згідно із законом, мають погоджувати (порядок проведення експертизи тощо). Тож можна очікувати, що реально всі проєкти рішень наглядової ради готуватиме МОН.
Є й інші вади проєкту, які примушують наукову спільноту бити на сполох. Наприклад, зараз, відповідно до закону, основне завдання Фонду — грантова підтримка фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних, суспільних та гуманітарних наук, а також — прикладних наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки. За задумом же МОН, Фонд повинен фінансувати виключно ті дослідження, в тому числі фундаментальні, що підпадають під законодавчо визначені пріоритетні напрями. Тобто конкурсів за так званим «ініціативним» (bottom-up) принципом, коли обираються проєкти найвищої наукової якості, незалежно від їхньої тематики, проводити більше не вийде. До речі, саме за принципом bottom-up розподіляється левова частка коштів у аналогічних західних фондах. Тим часом МОН уже другий рік поспіль не може розробити нового переліку пріоритетних напрямів, — це справді важко, бо держава має вельми приблизне уявлення про те, навіщо їй потрібна наука. Тому намагання підігнати конкурси під неіснуючу систему пріоритетів видається нереалістичним.
Хоча Фонд, за законом, має бути головним розпорядником бюджетних коштів і не підпорядковуватися МОН, ця норма всі роки роботи НФДУ існує тільки на папері. Останні ж дії МОН наводять на думку про бажання Міносвіти реально підпорядкувати Фонд міністерству.
Ще один нюанс нового законопроєкту від МОН полягає у спробі знівелювати визначення так званого «особливого статусу» НФДУ. Необхідність визначити такий особливий статус і зафіксувати його у Бюджетному кодексі було передбачено Законом «Про наукову і науково-технічну діяльність». Вона обумовлена особливою структурою органів управління Фондом й водночас дає можливість зробити роботу НФДУ зручнішою для науковців. МОН же з часу прийняття закону у 2016 році наполегливо намагається ці положення обійти. Спочатку висувалися пропозиції вилучити з Закону згадку про особливий статус НФДУ взагалі, а тепер МОН пробує звести цей статус до банальних речей, як-от можливість тримати кошти НФДУ в державних банках (таке право має будь-яка юридична особа).
Отже, ми опинилися перед загрозою згортання наукових реформ, які наблизили нас до Європейської наукової спільноти, та повернення до принципів фінансування науки з одних, МОНівських, рук, і не завжди у прозорому режимі.
Ця загроза може реалізуватися, якщо під куполом ВР буде ухвалено проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» щодо Національного фонду досліджень України» в сучасній редакції МОН.