Совковість і популізм як гальмо реформи у науково-технічній сфері
Відтоді, як ВРУ прийняла оновлений Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність", невдовзі спливає рік.
Як записано у його преамбулі, Закон "визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності, створює умови для провадження наукової і науково-технічної діяльності, задоволення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку шляхом взаємодії освіти, науки, бізнесу та влади". Попередній закон було прийнято на світанку незалежності України ще в 1991 р., тому він безнадійно застарів. Новий Закон покликаний кардинально змінити становище у науково-технічній сфері, щоб забезпечити "використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб".
Загалом, для необізнаного з реальним станом науки в Україні Закон видається солідно підготовленим документом, у якому низка важливих положень докладно прописана, тому залишається лише впроваджувати його в життя. Власне, впровадження найважливішого нововведення (ст.20) - створення Національної ради України з питань розвитку науки і технологій (далі - Національна рада), яка стане найголовнішим органом у науково-технічній сфері країни, - вже розпочалося. Як повідомляло DT.UA, у червні було обрано Ідентифікаційний комітет (ІК), якому належить обрати Науковий комітет. Останній, згідно із Законом, матиме дуже широкі повноваження.
Національна рада - головний координатор і спрямовувач R&D в Україні, але тільки для "правильних" наук ?
Національна рада, згідно із Законом, стане спеціальним органом при Кабміні у питанні "… реалізації єдиної державної політики в сфері наукової та науково-технічної діяльності", і її очолюватиме прем'єр-міністр України. Новий орган складатиметься з двох частин - Адміністративного комітету і Наукового комітету. Оскільки перший комплектуватиметься просто за посадами, і його очолить міністр освіти і науки, то абсолютна більшість членів Адміністративного комітету становитимуть політики, господарники та керівники найбільших наукових організацій. До складу Наукового комітету входитимуть провідні (не за посадами !) вчені, яких обиратиме згаданий вище ІК.
Хоча формально процедури обрання Ідентифікаційного комітету було дотримано, але з 9-ти членів ІК 8 є фахівцями з фізики та астрономії (боронь Боже, автор цих рядків не сумнівається у їхній високій кваліфікації!) і лише один - фізіолог Ґюнтер Шток (Gunter Stock) - репрезентує решту галузей науки. Тепер ІК, з високою ймовірністю, обере Науковий комітет, в якому також буде засилля фізиків. Отже, фізика стане пріоритетом №1 серед усіх наук в Україні, що не відповідає загальносвітовим тенденціям (у всіх розвинених країнах тон задають науки про життя).
Звісно, наші фізики роблять найбільший (порівняно з іншими галузями науки) внесок у створення конкурентної на міжнародному ринку наукової продукції. Наприклад, найавторитетніша наукометрична база Web of Science при пошуку Research Areas вказує, що у 2013 р. понад третина всіх опублікованих українськими науковцями праць - із галузі "фізика". Проте постає природне запитання: чому всі інші науки, які продукують решту, дві третини індексованих цією базою праць, не мають у ІК гідного представництва? Наприклад, та ж база Web of Science при згаданому вище пошуку вказує, що математика є п'ятою в рейтингу галузей наук в Україні. Серед 63 кандидатів до ІК (список можна знайти на офіційній сторінці МОН) був відомий американський математик українського походження Р. Григорчук, проте дивним чином його не виявилося серед членів ІК. Невже тільки тому, що він закінчив головний університет країни-агресора і колись у ньому працював? Справжня причина в іншому, - розробники Закону некоректно внесли норму до ст. 22, що ІК "формується спеціальною конкурсною комісією, до складу якої вводяться перші 25 осіб рейтингу науковців України, за індексом Гірша, згідно з однією з найчастіше використовуваних міжнародних наукометричних баз даних". Річ у тому, що індекс Гірша - прямий результат індексу цитування науковця, а цитування в різних галузях науки різняться в рази. Наприклад, якщо h=15 (за Web of Science ) для математика є високим показником, і в Україні мало хто може похвалитися таким індексом, то для фізиків і біологів - це дуже низький показник. Некоректність порівняння індексу цитування науковців із різних галузей науки - добре відомий факт, і на це вказувалося ще багато років тому. Отже, визначені Законом 25 осіб завжди репрезентуватимуть лише дві-чотири галузі науки, а це означає, що ці галузі будуть завідомо у кращому становищі.
Не можна оминути увагою ще один прикрий факт, - третина членів новообраного ІК були висунуті однією науковою установою. Так, ця установа добре відома серед фізиків у світовій науковій спільноті, але монополізація ще ніколи не вела до успіху, особливо в науці. Очевидно, що до ст. 22 Закону слід терміново вносити правки. На жаль, зміни треба терміново вносити і до низки інших статей Закону.
…Та ще й читають лекції студентам
Закон не створює правових умов для швидкого омолодження керівного складу наукових установ країни, і перш за все НАН України та інших п'яти державних академій. Розробники Закону - МОН і профільний комітет ВРУ - чомусь не помітили (невже не знають ?), що абсолютну більшість наукових установ очолюють особи глибокого пенсійного віку, тому їхнє головне завдання - збереження status quo, а не вивчення світового досвіду і проведення на його основі давно перезрілих реформ. Замість того, аби чітко записати в законі, що особи пенсійного віку (або, скажімо, після 65-річного, як це є в більшості країн ЄС) не можуть обіймати керівних посад, Закон дозволяє кожному з них ще раз обратися на п'ятирічний термін. Тобто всі без винятку 70-90-річні керівники (президенти, віце-президенти, академіки-секретарі, директори тощо) мають право ще п'ять років посидіти на теплих місцях. Наївні (некомпетентні?) автори Закону вважають, що керівники, під менеджментом яких за 25 років сталася справжня катастрофа в розвитку наукових досліджень в Україні (це автор аргументовано показав у своїй попередній статті в DT.UA, почнуть працювати по-новому. Насправді більшість їх спокійно досиджуватимуть на посадах, а решта - наполегливо лобіюватимуть зміни до згаданого вище Закону, аби прибрати часове обмеження для перебування на посадах. Важливо наголосити на слові "посада" у множині в попередньому реченні, оскільки ст.6 Закону дозволяє обіймати керівні посади і за сумісництвом. У НАНУ легко можна знайти десятки керівників, які одночасно керують двома і більше (!) установами та структурними одиницями, та ще й читають лекції студентам.
Власне, лише ці два недоліки - відсутність вікового обмеження на обіймання адміністративних позад та обмеження на кількість посад - "гарантують", що найближчими роками жодних якісних змін у науково-технічній сфері очікувати не доводиться.
Більше того, Закон консервує низку інших атавізмів у науково-технічній сфері України, яких годі шукати в тих розвинених країнах, де є аналоги наших державних академій. Це стосується перш за все ст.17 та 18.
Ст. 17 починається тим, що узаконюється лише за НАНУ право називатися "вищою науковою самоврядною організацією України". Це відсилає до ст. 6 конституції СССР про керівну і спрямовуючу роль КПСС. Наші буцімто проєвропейські законодавці досі не розуміють, що в сучасному світі право називатися найкращим здобувається у конкуренції,а не оголошується by definition. Цікаво- в якій ще країні ЄС таке узаконено?
У цій-таки статті законодавчо встановлюється, що академіків має бути не більше 200, а членкорів - не більше 400 . Знову природне запитання - французький і британський уряди також встановлюють, скільки саме академіків має бути, відповідно, у Французькій академії наук та Royal Society в Лондоні? Звичайно, ні ! Причина цього обмеження суто фінансова, - закон консервує совєтську систему доплати за звання академіка та членкора, якої немає в жодній розвиненій країні, включно з Польщею.
Закон консервує і совєтську систему наукових посад (ст.31), придуману свого часу для того, аби впродовж усієї наукової кар'єри науковець максимально залежав від начальства. В ньому узаконили аж 18 (!) наукових посад. Замість того, щоб розділити поняття "посада" та "функція", як це зроблено в цивілізованих країнах, у нас запроваджено армійську систему. В одній із найбідніших країн Європи придумали аж 11 рівнів (!) різноманітних керівних посад у науковій сфері. Очевидно, за глибинним задумом наших законотворців, це сприятиме швидкому науково-технічному прогресу України. Кількість наукових посад для рядових науковців також вражає - аж 7 (у цьому ми перегнали навіть СССР!). У тій-таки Польській АН є лише три наукові посади, а всі керівні посади - відповідні наукові функції, які виконує конкретний науковець.
Як науковець із понад 30-річним стажем відповідально стверджую, що чітку різницю між багатьма посадами (наприклад, між науковим і старшим науковим чи провідним і головним співробітниками) окреслити неможливо. Посади штучно створені, аби науковець залежав від начальників, тобто добре служив (наукові досягнення - вторинне). Один науковець може, скажімо, 5 років перебувати на кожній посаді перед підвищенням, а інший за ці 5 років може двічі-тричі отримати підвищення, хоча кількість і рівень їхніх публікацій, практично, не різнитимуться.
Ст.48 Закону повторює абсолютно популістську обіцянку з попередньої редакції про "бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7 відсотка" від ВВП України. За весь період дії попередньої редакції закону ніколи цих 1,7% не було досягнуто (навіть у 2000-2007 рр., коли щороку спостерігався вагомий ріст ВВП, зазначений показник не сягав 1%). Нині у країні ситуація набагато складніша, тому закладення законодавцями цієї захмарної цифри в Закон є або свідомим обманом науковців, або зайвим підтвердженням того, що вони (зокрема, члени профільного комітету) - невігласи. Ба більше, серед розвинених країн не знайти таких, у чиїх державних бюджетах закладається така висока цифра на розвиток науково-технічної сфери. Попри це, у ЗМІ регулярно гуляють цитати академіків та "прогресивних" науковців-реформаторів про 3-4 % від ВВП у розвинених країнах. При цьому ці маніпулятори інформацією забувають уточнити, що, по-перше, таких країн дуже мало (в ЄС - це лише багаті північні країни Данія, Швеція та Фінляндія), а по-друге - більшість фінансування в усіх розвинених країнах припадає на недержавний сектор (докладні дані можна знайти на сторінках Євростату чи OECD). Наприклад, у Німеччині 2.85 % ВВП було виділено на цю сферу в 2013р., але з них понад дві третини (тобто 2% ВВП !) - фінансування підприємницького сектора (англійською - BERD), схожа ситуація у Франції, Великобританії та багатьох інших розвинених країнах. Тут доречно зазначити, що ці країни мають значну частку високотехнологічного виробництва (досить згадати концерни BMW, VW чи Bosch у Німеччині), якого в Україні немає, і їхнім урядам логічно було би вкладати більше державних коштів у науково-технічну сферу, але вони цього не роблять. І зрозуміло, чому, - за бюджетні кошти, як правило, здійснюється лише blue sky research, який на виході зовсім не гарантує практичного застосування. Зазначу, що нереалістична цифра 1,7 % від ВВП на науку в Україні дуже вигідна теперішнім науковим генералам, адже в них завжди було, є і далі буде пояснення для ганебно низьких показників: недостатнє державне фінансування. Більше того, їм дуже вигідно, що їхні підлеглі (на відміну від начальства!) отримуватимуть сміхотворні зарплати, адже вченими-жебраками легко керувати й маніпулювати, зокрема періодично організовувати мітинги під стінами ВРУ та Кабміну із жебрацькими вимогами.
Ознаки спроб декомунізації науки в Україні
У Законі містяться деякі нові положення, які теоретично могли б істотно демократизувати НАНУ та інші державні академії. Зокрема, Закон дає право делегатам від наукових установ (не менше половини від кількості академіків та членів-кореспондентів) брати участь у загальних зборах НАНУ, які є найвищим органом академії. Проте вже цьогорічні загальні збори засвідчили, що наявність третини делегатів від наукових установ абсолютно нічого не змінює. Зокрема, президія НАНУ, згідно з вимогою Закону, підготувала нову редакцію статуту НАНУ, що, фактично, нічого не змінила у попередньому статуті, хоча Закон дозволяє внести істотні зміни. Наприклад, норму про те, що обраних делегатів має бути не менше, ніж членів академії; передбачити віковий ценз на обіймання керівних посад у НАНУ; передбачити обрання до складу президії НАНУ не тільки академіків тощо. Проте на загальних зборах виявилося, що практично всі делегати від наукових установ підтримують новий-старий статут НАНУ (було менше десятка голосів "проти"!). Спроба відомого науковця-фізика (але не академіка) О. Габовича висловити критичні зауваги наштовхнулася на агресивні репліки маститих академіків (що було прогнозовано) і не знайшла підтримки делегатів від трудових установ. Цей факт ще раз яскраво підтвердив відому тезу про те, що НАНУ не здатна сама себе реформувати, і керуватимуть нею переважно ті ж самі "видатні вчені", значна частина яких у совєтську епоху була партійними активістами. Мабуть, саме через це у третій частині ст.9 Закону немає пунктів 6), 7) про застосування Закону "Про очищення влади", хоча ці пункти є у ст.21 -22 щодо вимог до членів Наукового та Ідентифікаційного комітетів.
Звісно, в Законі є ще низка позитивних нововведень, але через розмите формулювання останніх важко сподіватися на їхню швидку віддачу або ефективність . Наприклад, ст.11 запроваджує державну атестацію наукових установ. За формою - дуже правильно, однак відповідні положення в Законі надто обтічні, і, фактично, все віддається на відкуп Кабміну, який має розробити відповідне положення. А чому б прямо в Законі було не ввести певні норми прямої дії? Наприклад, передбачити рейтингування наукових установ за результатами кожної атестації. Чітко встановити, що наукові установи поділяються на певні групи (за галузями науки, типом досліджень - фундаментальні, прикладні, конструкторські розробки тощо), і передбачити, що установи-аутсайдери у кожній із груп ліквідовуються як окремі юридичні одиниці або позбавляються базового фінансування від держави на певний період. Залишається абсолютно неврегульованим питання про період першої державної атестації (через рік? через 5 років ?), і який саме орган її проводитиме ( у переліку повноважень Національної ради є лише "підготовка пропозицій щодо… державної атестації").
Доречно зазначити, що за роки незалежності в Україні створено чимало не лише псевдоуніверситетів, а й псевдонаукових установ. Наприклад, попри понад дворазове скорочення кількості працівників у НАНУ (з понад 89 тис. у 1990р. до менш ніж 40 тис. у 2013р.), кількість наукових установ у НАНУ зросла більш ніж удвічі - з 83 до 168 (за даними самої ж НАНУ). Поза всяким сумнівом, більшість нових установ було створено не на реальну потребу, а під певних персон. Якщо ж поцікавитися досягненнями цих нових установ (що непросто, бо вони часто не мають інтернет-сторінок або на цих сторінках - інформації по суті), то виявиться, що більшість їх нагадують "министерство свободного времени" з відомого фільму Е. Рязанова. Наприклад, у 2003 р. було спеціально створено Інститут відновлюваної енергетики НАНУ для видатного ("видатного"?) вченого і багаторічного нардепа Партії регіонів Н.Мхітаряна. Формально з назви інституту випливає його актуальність. Проте на інтернет-сторінці установи немає жодної конструктивної інформації про здобутки. Немає навіть переліку його наукових співробітників (є лише в.о. завідувачів шести відділів), у розділі "Публікації" не знайти списку наукових праць. Незрозуміло, що саме винайшов і запровадив у життя цей інститут прикладного профілю за 13 років свого існування. Очевидно, що всі дослідження фінансувалися з бюджету і кваліфікувалися як фундаментальні, хоча розділу чи галузі науки "відновлювана енергетика" взагалі не існує! Або візьмімо створений також після здобуття незалежності Інститут транспортних систем і технологій . На інтернет-сторінці НАН України інформація мінімальна (з неї випливає, що в інституті аж 6 працівників!) Якщо уважно прочитати етапи головної бюджетної теми інституту, то це суто прикладні дослідження з великою частиною прикладної математики, але фінансуються як фундаментальні. Навіщо було створювати цей інститут у 1995 р., незрозуміло. Аналогічні приклади можна наводити далі.
Вже не кажучи про те, що в НАНУ досі є інститути, саме існування яких абсолютно незрозуміле після тотальної приватизації державних підприємств. Наприклад, усі металургійні підприємства в Україні давно приватизовані добре відомими олігархами. Який сенс утримувати коштами платників податків Інститут чорної металургії ім. З. Некрасова ?! І зайве запитувати, чи існує розділ (галузь) науки "чорна металургія"!
Фактично, є лише одна велика сфера державного виробництва, яка нині активно відроджується, - це державні підприємства ВПК. Якщо якісь академічні установи прикладного характеру здатні запропонувати нові конкурентноздатні розробки для нашого ВПК, котрі в розумні терміни можна впровадити у виробництво, то ці установи мають не людей на мітинги під ВР України виводити, а підписувати договори з Міноборони.
Може, варто запросити провідних наших олігархів і наполягти, щоб вони уважно придивилися до низки інститутів НАНУ, на кшталт Інституту чорної металургії ім. З. Некрасова та Інституту відновлюваної енергетики, і взяли їх на утримання ? Може, наші новоспечені мультимільйонери агропромислового комплексу візьмуть на утримання НААН України? Можливо, утримання окремої академії для розвитку педагогічних наук (НАПНУ) - це занадто велика розкіш для однієї з найбідніших країн Європи?..
***
Трохи оптимізму додає факт створення групи з 10-ти провідних європейських експертів для зовнішнього незалежного аудиту нашої науково-технічної сфери, про роботу якої оптимістично рапортував заступник міністра М. Стріха. Проте постає резонне запитання: чому МОН не організував цей аудит ще у 2014 р.? Маючи звіт провідних європейських експертів, можна було відразу імплементувати його основні ідеї в Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність". Чи не виявиться тепер, що висновки цієї групи не узгоджуватимуться з відповідними положеннями вже прийнятого Закону? І навіть якщо Закон швидко поправлять, то бюджет на 2017 р. на той час уже буде сформований, отож ще один рік піде коту під хвіст…