«Реформи назріли і в дечому, я б сказав, уже перезріли»
— Анатолію Глібовичу, яких змін потребує Академія, і які з них ви вважаєте першочерговими?
— Реформи назріли і де в чому, я б сказав, уже перезріли. Академії потрібно змінюватися відповідно до вимог часу. Але найголовніше — варто пам’ятати, що всі зміни мають сприяти розвиткові Академії і в жодному разі не зруйнувати все краще, що вона має.
Як людині, в якої все життя після закінчення університету пов’язане з Академією, мені не байдужа її подальша доля. І якби я не розумів цих викликів, проблем, складності, необхідності змін, я б не брав участі у виборах на таку високу посаду. Сьогодні моя головна мета — домогтися, щоби роль науки й Академії була усвідомлена і суспільством, і керівництвом держави. Цього можна досягти лише напруженою працею.
Першочергових завдань — надбагато. Відкладати їх нікуди. Всі вони потребують виваженого підходу та координації зусиль. І доводиться братися за вирішення багатьох одночасно.
— Вас обрали очільником НАНУ не так давно, чи відчувається вже вітер змін?
— Реформування і вдосконалення основних напрямів діяльності Академії триває не лише останні місяці, а вже кілька років. За цей час, наприклад, вдалося посилити демократичні засади академічного устрою, запровадити оцінювання ефективності діяльності наукових установ, нову форму фінансування пріоритетних наукових напрямів, вдосконалити структуру управління Академією. Зараз ми розпочали повну інвентаризацію матеріально-технічної бази та земельних ділянок, новий етап оптимізації мережі наукових установ.
Визначили стратегічні напрями реформування та заходи з їх реалізації, зокрема внесення змін до Статуту НАН України, проєкт нової редакції якого вже, до речі, винесено на громадське обговорення. Процес контролює новостворена Координаційна рада з питань реформування НАН України. Про плани та результати реформування регулярно інформуємо уряд, Міністерство освіти і науки України, парламент, зокрема Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, Національну раду України з питань науки і технологій, а також, звісно, громадськість — через офіційний вебсайт та інші доступні ресурси.
Для Академії зараз життєво важливо на всіх можливих інформаційних майданчиках розповідати про свої здобутки та ставати більш видимою і впізнаваною серед українців. Отож для налагодження ефективної взаємодії наших науковців із громадськістю та ЗМІ запрацювала новостворена Комісія НАН України з питань комунікацій із суспільством і популяризації наукової діяльності. Тішить, що нашої експертної думки запитують із найрізноманітніших питань, нашими прогнозами розвитку пандемії в Україні користуються не лише у високих владних кабінетах — їх поширюють медіа та лідери громадської думки. До того ж успіх справи залежить не тільки від якоїсь однієї комісії чи підрозділу — до цього мають докластися, і вже доклалися, спасибі їм, багато наших учених, заслуживши репутацію вправних комунікаторів і популяризаторів. Я певен, що спільними зусиллями ми можемо зробити Академію більш публічною й прозорою. У суспільстві існує величезний запит на конструктивні дискусії та наукові знання, і ми просто зобов’язані його задовольнити.
Тобто на даний момент зроблено вже чимало. І, сподіваюся, це стане фундаментом для майбутніх позитивних змін.
— Як здійснюватиметься оптимізація та інвентаризація структури НАН України? Що буде з установами, колективами і будівлями інститутів? Адже охочі забрати собі власність Академії знаходяться швидко…
— Нам треба чітко розуміти, які об’єкти нерухомості та земельні ділянки тривалий час не використовуються або використовуються неефективно. Тоді ми зможемо або перепрофілювати окремі з них, або передати іншим науковим установам Академії чи створити на їхній базі академічні інноваційні структури.
І цей процес уже розпочато. Створено Комісію з питань діяльності підприємств дослідно-виробничої сфери та інших суб’єктів господарювання НАН України. Вона проводить аналіз діяльності підприємств дослідно-виробничої бази. На його основі визначатиметься їхня подальша доля.
Щодо оптимізації структури. Дуже часто це поняття в нашій країні використовується в поєднанні з такими словами як «скорочення», «закриття», «об’єднання», «економія»... Від того, напевно, одразу викликає занепокоєння та супротив. Проте я стою на позиції, що метою оптимізації має бути передусім виокремлення наших найкращих резервів за рахунок певних змін у структурі та організації внутрішнього життя Академії.
Дуже виважено, але все ж таки ми маємо переглянути структуру Академії. Безумовно, все відбуватиметься прозоро і з широким обговоренням. Маючи управлінський досвід, знаю, що ліквідувати якусь недосконалу структуру можна досить легко. Проте, прибираючи неефективне, важливо не втратити корисне та перспективне, яке інколи й не лежить на поверхні.
Головними критеріями оптимізації мережі та внутрішньої структури установ є насамперед показники їхньої діяльності, оцінка їх ефективності. Для цього в Академії діє Офіс оцінювання, висновки експертів розглядають комісії з відповідних наукових напрямів при секціях Академії й остаточно — постійна комісія, яка, до речі, незалежна від його Президії. За останні два роки було ліквідовано вісім наукових установ та скорочено або реорганізовано 220 структурних підрозділів. Проведено оптимізацію і структури апарату Президії НАН України. Припинено діяльність 12 госпрозрахункових організацій. Нині ще 12 організацій перебувають у стані припинення. До Міністерства економіки ми подали перелік із понад 50 підприємств, які можуть бути запропоновані для подальшої приватизації. 17 установ із цього переліку вже передано до сфери управління Фонду державного майна України.
А щодо охочих забрати власність Академії — просто так ми, звісно, нічого не віддамо. Якщо стане зрозуміло, що якісь активи не можуть бути використані ефективно, можна порушувати питання їх приватизації або передачі державі. Але вкрай важливо, щоб кошти, отримані від цього, залишалися в Академії та використовувалися для її розвитку.
Крім внутрішньоакадемічного оцінювання, є ще державне. Його результати теж мають бути зважені нами і враховані. Кожна установа з найнижчими показниками державної атестації розглядатиметься окремо. І в кожному випадку шукатимемо оптимальний варіант рішення. Можливо, це буде об’єднання структур, можливо — входження окремих наукових груп до підрозділів інших інститутів, близьких за тематикою, можливо ще якісь шляхи. Універсального рішення тут немає.
Таку оптимізацію мережі наукових установ із урахуванням результатів їх оцінювання та державної атестації буде продовжено й нинішнього року. Тому слова «оптимізація» не потрібно боятися. Махати шаблями ми не збираємося. Лише поступові виважені кроки в напрямі вдосконалення структури. На цьому я наполягатиму.
— Як визначається ефективність роботи установи, і наскільки об’єктивно оцінка експертної комісії відображає її діяльність?
— Методику, за якою здійснюється оцінювання ефективності діяльності наукових установ НАН України, було запроваджено з 2017 року. Над нею працювали дві робочі групи Академії. Вони докладно вивчили всі наявні методики в різних країнах Європи. Було зроблено порівняльний аналіз, опрацьовано результати і, нарешті, визначено, що нам підходить, а що в наших умовах буде недоречним. Ми зупинили свій вибір на методиці, яку використовує самоврядна наукова організація Асоціація Лейбніца.
З урахуванням усіх порад і зауважень німецьких колег, а також після широкого обговорення у відділеннях та наукових установах Академії ми її доопрацювали, вона пройшла апробацію і вже після цього була остаточно затверджена Президією НАН України.
Оцінювання ефективності діяльності наукових установ проводять експертні комісії трьох рівнів. Ефективність — означає відповідність критеріям. А критерії чітко викладені в методиці. Вони включають як суто науковий доробок, який полягає в підготовці наукових публікацій, розробленні або вдосконаленні технологій, рівні комерційної реалізації результатів досліджень, так і, так би мовити, відкритість наукової установи. Це означає надання консультативних послуг, експертних оцінок та висновків, рівень і якість співпраці з позаакадемічною науковою спільнотою, освітніми закладами, міжнародну співпрацю, взаємодію з суспільством та діяльність із популяризації відповідної наукової галузі.
Не в останню чергу при визначенні ефективності діяльності установи враховується наявність стратегії розвитку та дотримання цієї стратегії впродовж періоду оцінювання, в тому числі робота адміністрації над кадровим забезпеченням, професійним та кар’єрним зростанням молодих фахівців і науковців, дотриманням контролю та стимулюванням якісного виконання службових обов’язків.
Деякі з цих критеріїв можуть бути оцінені кількісними показниками, що й закладено в таблицях методики, але експертний висновок ґрунтується також на живому спілкуванні з працівниками, візитом до окремих підрозділів наукової установи, ознайомленні з доробком установи та її працівників.
Склад експертної комісії Офіс оцінювання формує з незалежних і не пов’язаних із діяльністю установи експертів. Незалежність такої комісії досягається також включенням до неї експертів з-поза Академії та навіть України. Все це забезпечує максимальну об’єктивність і неупередженість оцінювання.
Загалом, впродовж останніх чотирьох років було оцінено 150 наукових установ Академії. Результати цього оцінювання для 75% установ були тотожні результатам державної атестації, яку торік проводило Міністерство освіти і науки України за новим порядком, визначеним Кабінетом міністрів України. Це також свідчить про досить високий рівень об’єктивності нашої методики. При цьому перевагою нашої методики є те, що оцінювання здійснюється не лише на рівні установи, а й на рівні її наукових підрозділів. Це, на наш погляд, дозволяє не тільки розробляти й реалізовувати заходи з оптимізації мережі наших установ, а й удосконалювати їхню внутрішню структуру.
«Аби забезпечити НАНУ не животіння, а розвиток, потрібно просто виконувати чинне законодавство»
— Дражливе питання — фінансування НАН України. Який обсяг бюджетного фінансування Академії зараз, і яким воно має бути, щоб забезпечити не тільки всі нагальні потреби, а й розвиток? Як розподіляється фінансування між установами?
— Становище наше досі непросте, хоча, на мою думку, є певні проблиски надії. Обсяг фінансування Академії з держбюджету на 2021 рік становить сумарно близько 5,24 мільярда гривень. Це майже на третину більше, ніж торік. Тим часом таке збільшення пов’язане із започаткуванням нинішнього року двох нових бюджетних програм. Одна з них призначається на створення сучасної спеціалізованої лабораторії для роботи з інфекційними матеріалами, а друга спрямована на забезпечення наших учених житлом. Обсяги фінансування цих програм — 58,6 мільйона і 60 мільйонів гривень, відповідно. Що ж стосується коштів за основною статтею видатків, тобто на статутну діяльність НАН України, то вони зросли трохи більше, ніж на чверть, порівняно з минулим роком. Ми також раді, що було продовжено й на 30% збільшено фінансування за бюджетною програмою з підтримання розвитку пріоритетних напрямів наукових досліджень. Але в бочці меду є й ложка дьогтю: цих коштів, на жаль, менше, ніж було у 2018-му і 2019 роках.
Аби забезпечити Академії не животіння, а розвиток, потрібно просто виконувати чинне законодавство, передусім частину другу статті 48 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Вона містить, на мій погляд, три надзвичайно важливих меседжі. По-перше, мінімальний — підкреслюю: мінімальний — рівень фінансування всієї національної наукової сфери вже зараз мав би становити 1,7% ВВП. Натомість багато років поспіль, включно з поточним, цей показник не сягає 0,2% ВВП. По-друге, частка грантового фінансування науки через Національний фонд досліджень України не має збільшуватися за рахунок базового. І по-третє: державні видатки на наукову і науково-технічну діяльність — захищені статті бюджету.
Академія чудово розуміє, що сьогодні наша країна зіштовхується з важкими викликами й переживає великі потрясіння і що не може йтися про такі ж фантастичні обсяги фінансування нашої науки, як, скажімо, у США, Великій Британії, Японії чи Ізраїлі, де і ВВП на порядки більший, ніж у нас, і традиції поваги до наукового фаху та розуміння його значення для суспільства і держави — усталені й давні. Але є інші приклади, на які можна було б орієнтуватися. Взяти хоча б наших найближчих сусідів, які ще 30 років тому починали, практично, в тих самих умовах, що й ми. Нічого нового винаходити не треба, все вже давно придумане й налагоджене. Треба цікавитися успішними підходами і, за можливості, пристосовувати й застосовувати їх до української специфіки.
А тепер — про розподіл фінансування між науковими установами НАН України. Нинішнього року, відповідно до рішення Президії нашої Академії, започатковано стимулюючі підходи до розподілу бюджетних коштів, а саме — на основі рейтингування установ. При визначенні рейтингу кожної установи враховуються, по-перше, результати її державної атестації та внутрішньоакадемічного оцінювання, а по-друге — якісний і кількісний склад її працівників. На мою думку, це хоч і не ідеальний підхід, але найкращий із можливих, якщо ми прагнемо побачити об’єктивну картину і, так би мовити, воздати всім за заслугами. Це, з одного боку, підтримає колективи з уже помітними здобутками, а з іншого — мотивує всіх продовжувати працювати якісно й на результат.
Наразі відділення готують пропозиції щодо вдосконалення підходів до рейтингування установ. Обговорення і надання рекомендацій стосовно впровадження запропонованих підходів є одним із найважливіших завдань науково-координаційних рад секцій Академії. Вкрай бажано, щоб запропоновані критерії було використано під час розподілу фінансування 2022 року.
Говорячи про розподіл фінансування, варто також зауважити, що Академія дедалі більше використовує конкурсний підхід. Зокрема розподіл коштів за розділом бюджетної програми розвитку пріоритетних наукових досліджень здійснювався виключно на конкурсній основі. Цю практику використовуватимемо й надалі. До речі, науковці Академії беруть активну участь і в позаакадемічних конкурсах, у тому числі міжнародних. Зокрема в конкурсах Національного фонду досліджень України. У першому конкурсі «Наука для безпеки людини та суспільства» було 35 проєктів-переможців наших науковців (це 45% від загальної кількості). У другому конкурсі «Підтримка досліджень провідних та молодих учених» — 74 проєкти (це 52% від загальної кількості).
— Досить поширена думка, що «науковці проїдають багато коштів», «кошти йдуть на комуналку», розробки вчених не мають практичного втілення… Яких зусиль Академія докладає до комерціалізації результатів своїх досліджень?
— Про те, чи багато коштів «проїдають» науковці, ми вже сказали. В абсолютних цифрах ці гроші можуть видаватися ледь не астрономічними, але все пізнається в порівнянні. В Академії понад півтораста установ, переважна більшість яких працює на високому рівні, про їхні досягнення не соромно розповідати за кордоном. Тож для найвищої наукової організації держави, якою, за законом, є НАН України, навіть нинішнє забезпечення залишається мізерним. Скажімо, цього року левову частку збільшення нашого бюджетного фінансування буде витрачено на забезпечення зростання фонду оплати праці, спричиненого зростанням мінімальної заробітної плати та ставки першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки.
Справді, часто можна почути закиди, що в Академії завелика частка витрат припадає на зарплату і комунальні послуги. Це так, але вирішальне значення мають нюанси, про які зазвичай не згадується. По-перше, частка цих витрат «завелика» тільки для нашого замалого фінансування. По-друге, головний наш капітал — інтелектуальний, тобто люди. Фахівці, які витрачають свої сили і здоров’я на висококваліфіковану й суспільно корисну працю, мають отримувати гідну зарплатню.
Чимало співробітників Академії вже не перший рік працюють, грубо кажучи, на голому ентузіазмі, підживленому великою любов’ю до своєї справи. Але так не повинно бути, це неправильно. Не дивно, що багато українських учених не витримують роботи на неповній ставці й у режимі неповного робочого тижня. Така практика виштовхує з науки цінні кадри, і ми, на жаль, не можемо їх утримати. Бо, певна річ, ніхто не повинен класти своє єдине життя на вівтар професії, не отримуючи очікуваної віддачі.
Ось тут ми підходимо до ще одного, на позір — логічного закиду, який латентно пролунав у запитанні: чому ви такі бідні, якщо такі розумні, і чи не час науці переходити на самозабезпечення? За Статутом, основним завданням діяльності нашої Академії є фундаментальні та прикладні дослідження, а ще — науково-експертна і просвітницька діяльність. Учені зазвичай не мають необхідних навичок, та й не мусять займатися комерціалізацією результатів своєї наукової роботи. Програма максимум для них — створити прототип, який на тому чи іншому підприємстві доведуть до стану готового продукту. Цього цілком достатньо. На жаль, саме на етапі між прототипом і готовим продуктом «застрягає» величезна кількість наших розробок. Чимало їх приречені нескоро або й узагалі ніколи не дійти до споживача. Просто тому, що в Україні немає сприятливого інноваційного клімату. Підприємці не зацікавлені інвестувати у продукцію, період окупності якої може розтягнутися на роки, а миттєвого прибутку наукоємна продукція зазвичай не дає. В українських реаліях, узагалі, дуже ризиковано планувати щось на роки вперед. Змінити ситуацію Академії не до снаги — над цим повинен попрацювати законодавець. Потрібні податкові пільги, зокрема податкові канікули для інноваційних підприємств, та інші різноманітні стимули, а також відновлення технопарків, які добре себе зарекомендували у 2000-х роках. Науковці неодноразово подавали свої пропозиції парламентаріям. Вочевидь, черга до нас іще не дійшла. Зауважу, що український бізнес і українська наука вже багато втратили через змарнований час. Якщо не почати прямо зараз, негайно — в найближчій перспективі ми будемо все ще ходити замкненим колом і бідкатися з приводу тих самих проблеми. Щоб відбувся прогрес, має бути політична воля. Ми дуже розраховуємо на неї і робимо все, що від нас залежить, аби донести свою позицію до влади.
Звісно, це зовсім не означає, що Академія не займається комерціалізацією розробок. Попри постійний біг із перешкодами, нам вдається, принаймні поки що, підтримувати вже наявні зв’язки з виробничим сектором і налагоджувати нові. Щоб не бути голослівним, наведу буквально кілька найсвіжіших прикладів. Торік наші інформатики розробили надсучасну й дуже зручну в домашньому використанні технологію оцінювання адаптаційних можливостей організму людини, яка реалізується на смартфоні. Хімікам належить ефективний комплексний модифікатор на основі відходів поліетиленів та шинної гуми для модифікації щебенево-мастикового асфальтобетону для дорожнього покриття зі збільшеним ресурсом експлуатації в умовах підвищених температур. Дослідну партію модифікованого асфальтобетону успішно випробувано під час ремонтних робіт у столиці. Тривають перемовини з ДП «Антонов» щодо впровадження розробленого фізиками Академії інноваційного підходу до створення надміцних клейових з’єднань з допомогою просторово впорядкованих графенових нанокомпозитів. Ця розробка перспективна для авіакосмічної галузі. Традиційно ми тісно співпрацюємо з багатьма іншими українськими промисловими гігантами, зокрема державними підприємствами «Конструкторське бюро «Південне» імені М. Янгеля», «Івченко-Прогрес», «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. Морозова», акціонерними товариствами «Турбоатом», «Мотор Січ», підприємствами концерну «Укроборонпром». Не всі наші розробки знаходять своє перше застосування вдома, тому шукаємо партнерів і за кордоном. Скажімо, наші фахівці-машинобудівники з Харкова спільно з АТ «Турбоатом» розробили новітній циліндр низького тиску парової турбіни потужністю 220 МВт для атомних електростанцій. Унікальні якості цієї розробки забезпечать їй найкращі серед наявних аналогів ефективність і надійність. Впровадять її спочатку в Угорщині.
Не можу не сказати і про великий пласт робіт практичного спрямування, що їх науковці НАН України виконали і продовжують виконувати від початку пандемії COVID-19. Нагадаю: саме в Академії — в Інституті молекулярної біології і генетики — було створено першу вітчизняну тест-систему (так звані ПЛР-тести) для виявлення вірусу SARS-CoV-2. Наші фахівці посприяли також створенню імуноферментної експрес-системи для виявлення COVID-19, яку нині виробляє одне з українських підприємств. В Інституті біохімії імені О. Палладіна в Києві й Інституті біології клітини у Львові тривають дослідження зі створення української вакцини проти нової коронавірусної інфекції. І це тільки головні штрихи.
Для активнішого залучення Академії до вирішення науково-технічних проблем галузей економіки та соціальної сфери наприкінці минулого року було створено Науково-технічну раду НАН України та науково-координаційні ради секцій НАН України. Крім того, з ініціативи Київського академічного університету, який теж входить до структури Академії (його кафедри працюють на базі наших наукових установ), спільно з берлінським Науково-технологічним парком «Адлерсхоф» реалізується проєкт Academ.City. Його суть — створення наукового парку як відкритої інноваційної екосистеми, інноваційного середовища на базі кластеру інститутів НАН України, розташованих у київському мікрорайоні Академмістечко. Планується, що до складу цього парку входитимуть малі компанії (стартапи, спінофи), підрозділи наукових установ. Він організаційно й матеріально підтримуватиме просування наукових розробок на ринок. Наразі зроблено ще тільки перші кроки.
«Ми не нахлібники й не дармоїди. На плечах українських учених лежить супровід усіх без винятку стратегічних галузей національної економіки»
— Мені прикро, що Академії, аби аргументувати свою потрібність, постійно доводиться виправдовуватись і раз у раз повторювати перелік своїх заслуг, великих і малих, давніх і нових. Вочевидь, у низькій обізнаності суспільства з нашими успіхами є й наша власна вина, бо ми звикли просто чесно виконувати свою роботу і не кричати про це на кожному розі. В сучасних умовах це хибна практика, тож зараз намагаємося заповнити інформаційні прогалини.
Щоб закрити це питання, я хотів би наголосити на двох важливих аспектах. Перший: ніде у світі, в жодній із країн, які себе поважають і дбають про свій добробут, фундаментальна наука не фінансується приватним сектором. Так, у прикладних дослідженнях співпраця науки з бізнесом можлива, потрібна і взаємовигідна. Але може бути вкрай ненадійною й епізодичною, точковою. Постійна підтримка науки, як фундаментальної, так і прикладної, на пристойному рівні — це, скажімо так, почесний тягар, місія держави. Від цього залежать, зокрема, і рівень освіти — середньої та вищої, — і громадянська культура загалом. Що вкрай важливо для України — країни з тисячолітньою історією, але нетривалими ще традиціями державотворення.
Друге: Національна академія наук України — не бездонна бочка, в якій безповоротно і безслідно щезають гроші платників податків, як це комусь може здатися. Ми не нахлібники й не дармоїди. На плечах українських учених лежить супровід усіх без винятку стратегічних галузей національної економіки. Тому кожну копійку, спрямовану на науку, слід розглядати не як витрати, а як інвестиції у краще майбутнє. В економічне зростання, енергетичну незалежність, національну безпеку та оборону. Зрештою, у свободу і демократію. Наука як невід’ємна частина культури концентрує все найкраще, на що спромоглося людство. Тож якщо Україна справді прагне долучитися до когорти цивілізованих націй, то розвиток науки є обов’язковою опцією. Це навіть не дискутується. Щойно такого консенсусу буде досягнуто в українському суспільстві й політикумі — я впевнений, гроші на науку знайдуться.
— Яких заходів вживає НАН України, щоб омолодити свій склад і поповнити лави науковою молоддю?
— Ситуація з молодими кадрами у нас справді дуже сумна. На кінець минулого року в наукових установах Академії працювало трохи більше двох тисяч молодих учених, що на 9% менше, ніж у 2019-му. Майже половина їх мають ступінь кандидата наук. І процес зменшення чисельності академічної молоді, на жаль, триває.
Щоб привабити талановитих молодих людей у науку, потрібна передусім добра зарплата. Уже згаданий Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» встановлює вченим зарплату, щонайменше, не нижчу, ніж одинадцять прожиткових мінімумів. В ідеалі, бо ця норма, на жаль, теж не виконується. По-друге, потрібні належні умови праці, які забезпечують професійний розвиток фахівця. Фізики-теоретики, як раніше жартували, можуть обійтись і ручкою та папером. Правда, життя не стоїть на місці, і вже навіть їм потрібні бодай персональний комп’ютер та доступ до наукових публікацій. А що вже казати про експериментаторів. Якщо ми не хочемо пасти задніх у провідних напрямах досліджень, мусимо оновлювати парк наукових приладів, закуповувати витратні матеріали тощо. Належні умови праці передбачають також співпрацю та обмін досвідом із іноземними колегами, участь у престижних конференціях, змагання за міжнародні гранти, стажування за кордоном. І, звісно, найелементарніше, але не менш важливе: кваліфіковані кадри повинні працювати у приміщеннях, забезпечених усіма умовами та комунікаціями. І, по-третє, молодих науковців (певна річ, не тільки молодих) потрібно забезпечити службовим житлом.
На це все Академія й орієнтується, підтримуючи вже наявні та започатковуючи нові механізми сприяння молодим ученим. Хотів би відзначити окремі новації останнього часу.
Ще 2018 року за підтримки уряду ми започаткували гранти дослідницьким лабораторіям і групам молодих вчених Академії — на проведення досліджень із пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки. Фінансування кожної лабораторії становило один мільйон гривень, а групи — пів мільйона гривень. Торік на ці гранти виконувалося 36 найкращих наукових проєктів уже другого конкурсу. Їх фінансування триватиме й нинішнього року. Причому обсяг фінансування проєктів зріс удвічі — до 44,5 мільйона гривень, що дозволило нам оголосити третій конкурс на отримання таких грантів на поточний і наступний роки. Загалом, грантові виплати отримали понад 130 молодих учених із близько сорока установ НАН України. І ця практика, як ми вважаємо, дає позитивний результат.
Ще одна новація, запроваджена в Академії наприкінці минулого року, — програма постдокторальних досліджень, за якою у 2021 році в установах НАН України планується створити 30 посад старшого наукового співробітника для заміщення їх постдоками, відібраними на конкурсних засадах. Практика запровадження тимчасових позицій (ставок) для молодих учених зі ступенем PhD (доктора філософії, або ж кандидата наук) поширена в науково-дослідних установах за кордоном. Сподіваємось, у нас вона теж спрацює і кадровий склад вдасться омолодити бодай частково. Передбачається, що постдокторальні дослідження триватимуть до двох років.
Торік перші гранти нарешті розподілив Національний фонд досліджень України, і молоді вчені Академії взяли активну участь у конкурсах на їх здобуття. У підсумку, наша молодь виконує більше половини проєктів за результатами конкурсу «Підтримка досліджень провідних та молодих учених».
Упродовж 2019–2020 років молоді працівники НАН України виконували понад 100 найкращих проєктів науково-дослідних робіт. Проєкт, керований доктором наук, отримував фінансування в обсязі 210 тисяч гривень, проєкт, керований кандидатом наук, — 150 тисяч гривень. На початку нинішнього року було визначено переможців нового схожого конкурсу, фінансування проєктів за яким Академія має намір збільшити.
Крім додаткових фінансових стимулів, намагаємося створювати молоді умови для кар’єрного зростання, зокрема і шляхом призначення на науково-керівні посади. Адже за останні вісім років кількість молодих учених на таких посадах зменшилася на чверть.
Незважаючи на всі ці та багато інших заходів, ситуація не тільки не поліпшується, а й демонструє посилення негативних тенденцій. Проблему залучення і закріплення талановитих молодих дослідників у науці потрібно вирішувати на найвищому, державному рівні. Самотужки Академія не зможе цього зробити.
— Скільки, на ваш погляд, потрібно часу, аби стали відчутними реальні зміни, щоб відбулися якісні реформи, а не просто «перестановка доданків»? І чи є «турборежим» та «прості рішення» варіантом розв’язання академічних проблем?
— Для будь-яких помітних змін потрібні зусилля, час і гроші. Десь менше, десь більше. Чого точно не було в моїй виборчій програмі і не буде в житті Академії — то це «шокової терапії». НАН України — велика, складна, розгалужена організація з історією, традиціями, науковими школами, яких ми не маємо права втратити. Тому реформувати її потрібно дуже обережно, виважено і зі знанням справи, залишивши все найцінніше й найжиттєздатніше. Ми намагаємося чинити саме так.
Скільки часу на це знадобиться — залежить не тільки від самої Академії. В цій формулі багато змінних, значення яких буває важко передбачити заздалегідь. Єдине, що можна сказати напевно: ми рухатимемо реформи з такою швидкістю, на яку тільки будемо здатні, бо відкладати їх нікуди.