Майже чотири десятки вчених, які працюють у закордонних наукових центрах та університетах, недавно з'їхалися до столиці України, щоб віч-на-віч із українськими колегами обговорити нагальні проблеми науки і вищої школи в Україні та напрями розширення співпраці. У роботі форуму взяли участь представники Національної академії наук, Міністерства освіти і науки України, академічних та освітніх установ.
Докладніше про роботу форуму, про погляд здалеку на ситуацію в нашій науково-освітній сфері та пропозиції науковців діаспори - у розмові з професором Медичного центру Канзаського університету (США) Олексієм Ладохіним.
- Пане Олексію, хто був застрільником форуму? Кому належить ідея зустрічі з науковою діаспорою?
- Головна ініціатива проведення форуму, наскільки мені відомо, належить нашій діаспорі в Німеччині, де є потужне Українсько-німецьке академічне товариство. З українського боку теж було багато зацікавлених у такій зустрічі, і особливо активно переймалася її організацією пані Олександра Антонюк, очільниця Гумбольдт-клубу в Україні. Дізнавшись, що планується такий форум, я не роздумував, їхати чи ні.
Тим більше що з багатьма діаспорянами часто спілкувався, коли ми писали відкритий лист редакторові журналу "Сайєнс" (Science) у 2016 році. Це була наша реакція на репортаж із Криму, надрукований у цьому авторитетному науковому часопису після російської анексії. Цей репортаж містив низку упереджених та деформаційних заяв і був опублікований у розділі "Новини з Росії". На той час багато американців і європейців просто не розуміли, що відбувається. Ще перш ніж на Заході усвідомили, що ведеться гібридна війна не лише проти України, а проти всього Заходу, ми намагалися донести це до тамтешнього читача. Під листом поставили свої підписи понад 140 учених із країн Західної Європи, США та Канади. Ми таки домоглися, щоб Science опублікував цей лист разом із вибаченням редакції журналу ("Crimea report leaves readers in the cold" Science. 2016 May 13;352(6287):780-1. doi: 10.1126/science.aaf9663).
Що теж важливо, ми вибороли право опублікувати розширений онлайн-додаток, у якому продемонстрували механізми інформаційної війни (читачі можуть ознайомитися з цим додатком на вебсайті Science.
Це нас згуртувало, ми стали підтримувати тісніші контакти.
- Хто вони - науковці діаспори, які приїхали на форум?
- Це переважно люди молодого і зрілого віку, які змогли реалізуватися за кордоном і прагнуть бути корисними для своєї Батьківщини. Загалом, у форумі взяли участь 37 дослідників, у тому числі - професори з університетів Німеччини, Австрії, Голландії та США. Це вже нова діаспора, яка сформувалася з тих, хто емігрував за останні два-три десятиліття і не пориває зв'язків - родинних і наукових - із Україною. І цей пласт діаспори відрізняється від традиційної діаспори ХХ століття, яка зазвичай переймається збереженням української ідентичності, культурних звичаїв. Свого часу я зустрічався з Михайлом (Майклом) Кашею, видатним американським фізико-хіміком українського походження, який щиро вболівав за Україну. Він представляв ту когорту діаспори, яка народилася й навчалася за океаном і, як і багато інших людей старшого покоління, була віддалена від реалій в Україні. А нова діаспора - це вже інше покоління, яке бачило життя, так би мовити, по обидва боки й добре розуміється на подіях на Батьківщині, зокрема у сфері науки й освіти. Нам, на відміну від іноземних експертів, не просто вішати локшину на вуха. І нас не влаштовував захід "для галочки". Люди приїхали з доброї волі і за власні кошти, щоб поділитися своїм баченням стану справ у науковій сфері та запропонувати свою допомогу. Адже в нас є інший досвід, інші можливості і бажання сприяти розвиткові науково-освітньої сфери України, її міжнародній інтеграції.
- Чим реально можуть допомогти науковці діаспори?
- У тому, що науковці, які емігрували на Захід, активно співпрацюють з колегами в Україні, мають спільні наукові дослідження, публікації, переконувати не треба. Я так само підтримую наукові контакти з кількома науковими установами і окремими вченими. Звісно ж, форум став чудовою нагодою для обговорення спільних із вітчизняними вченими наукових проектів. Але наразі йшлося передусім про речі, які мають вирішальне значення для подальшої долі науки.
Так, науковці діаспори заявили, що готові надавати консультаційну підтримку та експертні поради для визначення пріоритетних напрямів розвитку науки та інноваційної діяльності України, проводити незалежне експертне оцінювання наукових установ і проектів. Незалежна експертиза й істотна грантова підтримка наукових досліджень - це основа основ.
Учасники форуму звернули особливу увагу на два моменти. Перший - це необхідність збільшення державного фінансування наукових досліджень. Другий - левова частка цього фінансування має проходити через Національний фонд досліджень на конкурентних засадах. І, що особливо важливо, - фонд має бути незалежним розпорядником бюджетних коштів. Без цього будь-які реформи - косметичні. Тоді як потрібні структурні реформи, яких не здійснити без радикальної зміни системи фінансування наукових досліджень. Тобто все залежить від того, хто буде розпорядником коштів і як вони розподілятимуться. Гранти мають розподілятися на конкурсних засадах. Новий Фонд наукових досліджень уже створений, але він жодним чином не повинен бути пов'язаний із МОН. Крім того, має бути створена система незалежної експертизи проектів із залученням міжнародних експертів.
- До міжнародної експертизи в наших очільників наукової галузі ставлення неоднозначне. Мовляв, це дорого, до того ж суми грантових коштів невеликі.
- Українські вчені, які працюють за кордоном, готові проводити експертизу безкоштовно. Загалом, у світі плата за рецензування невисока. Але навіть про оплату за проїзд не йдеться. Гранти можна обговорювати в режимі онлайн, що інколи роблять навіть у США. Потрібне лише принципове рішення - щоб це були незалежний фонд і система незалежного рецензування. Якщо будуть незалежні експертні комісії, тоді гранти справді отримуватимуть ті, хто їх заслуговує. Ми пропонували, щоб у конкурсних комісіях співвідношення західних і українських експертів становило принаймні 50 на 50. Вважаю, що це цілком реально. Я розповів про практику незалежної експертизи у США, професор Ольга Гаращук - про досвід Німеччини, інші науковці - про те, як це роблять в інших європейських країнах, коли серед експертів іноземців часом буває навіть утричі-вп'ятеро більше.
Звісно, український уряд має підвищити фінансування наукових досліджень. А для цього науковці та суспільство мають лобіювати інтереси науки, пояснювати, навіщо вона нам потрібна.
Кажуть, що ані влада, ані суспільство не розуміють значення науки. Але науковці й самі в цьому винні. Чув нарікання, що немає контактів із прем'єр-міністром, який є очільником Національної ради з питань розвитку науки і технологій. А що заважає налагодити такі контакти? Записатися на прийом. Якщо з першого разу не вийде потрапити, то спробувати знову і таки добитися зустрічі. Це звичайна практика, скрізь так роблять. До речі, в Америці члени біофізичного товариства постійно контактують із конгресменами й сенаторами, причетними до науки та охорони здоров'я, працюють із ними. Наукова спільнота має наполегливіше лобіювати інтереси науки. Кажуть, що на часі чергові вибори, тому, мовляв, нічого не можна зробити. Але ж науковці, і серед них чимало молодих, - електоральна сила, тому саме період виборчих кампаній є доброю нагодою для того, щоби привернути увагу до необхідності проведення структурної реформи у сфері науки.
- У виступі на форумі ви провели вдалу аналогію з молекулярними шаперонами….
- Справді, ситуація зі станом науки в Україні викликає аналогію з таким процесом як нгл.г (від нгл.. ProteinFolding - згортання) білків. Неправильне згортання білків є причиною багатьох тяжких хвороб, зокрема кістозного фіброзу, синдромів Альцгеймера і Паркінсона, а також впливає на перебіг та розвиток раку. Відновлювати структуру білків допомагають шаперони. Своєрідні шаперони, разом із підвищенням державного фінансування, потрібні й для реструктуризації української науки, щоб у неї було світле майбутнє. Цією аналогією я й намагався привернути увагу до проблем фінансування та експертизи на форумі.
- Минулого місяця Кабмін затвердив план заходів з реформування вітчизняної наукової сфери. Планом передбачено, зокрема, підготувати пропозиції щодо "засад функціонування в Україні системи незалежної експертизи…"
- Планів і концепцій реформи за всі роки незалежності вже й не злічити, а реальних позитивних змін бачимо мало. Зроблено лише перші кроки структурних реформ - створено Національну раду з питань розвитку науки і технологій та Національний фонд досліджень, прийнято нові закони про науку та освіту. А де їх імплементація?
Потрібно будувати нову структуру науки. В нас є сильні інститути і сильні науковці, але бюрократична система президії НАН не дасть щось змінити в контексті Академії наук. Наше Міністерство освіти, будемо відвертими, не дуже тямить у науці. Наразі ситуація збоку виглядає так: є НАН і МОН, і кожна з них тягне на себе фінансову ковдру. МОН видає себе за реформаторів, але це можна втюхувати Заходу, а ми добре знаємо, що ховається за гарними словами, і бачимо, що реальних реформаторських змін немає.
- У плані з реформування науки записано пункт про "стимулювання повернення талановитої наукової молоді в Україну".
- Головною проблемою є не те, що науковці виїжджають. Тема стосовно brain drain мусується постійно. Щоб молоді люди не виїжджали, а ті, котрі виїхали, - хотіли повернутися, треба створювати умови для їх реалізації тут. Бо жити за кордоном і в своїй країні - це різні речі.
Якщо люди побачать, що в науковій сфері відбуваються реальні зміни, а не косметичні, тоді, перш ніж пакувати валізи, задумаються, а то й взагалі передумають виїжджати.
- Відомий молекулярний біолог Михайло Тукало, один із небагатьох, хто повернувся на Батьківщину, в інтерв'ю нашому тижневику сказав, що єдиним шансом зберегти кращі наукові сили і талановиту молодь є Сenter of Excellece (або ключові лабораторії) на зразок тих, які діють за кордоном.
- Дві ключові лабораторії в Україні були створені й успішно працювали. Тепер термін "ключові лабораторії" залишився тільки в тексті закону про науку. Жаль, що втрачено можливості для розвитку перспективних наукових напрямів, що обдаровані молоді люди виїхали. Ті, хто сьогодні керує наукою, мали б зробити з цього висновки. Якщо ми піднесемо науку в Україні на належний рівень, то зможемо з науки (а не з продажу сировини) потім жити. А якщо змарнуємо її, то з неї житиме хтось інший. Тому ми мусимо використати наявний потенціал, але треба його реорганізовувати. І робити це слід виважено, з розумом. Бо втратимо навіть те, що маємо. У нас дуже нерівномірна наука - і університетська, й академічна. І якщо різати по живому, то немає жодної гарантії, що виживуть кращі, - виживуть ті, які бюрократично краще пов'язані. Потрібні нові фонди, і нові кошти треба спрямовувати через ці структури.
- І, очевидно, має активніше розвиватися міжнародна наукова співпраця. Останніми роками вона пожвавішала, але переважно завдяки безпосереднім контактам самих науковців.
- Ми готові в цьому допомагати. З ініціативи Українсько-німецького академічного товариства, створено Українську міжнародну академічну мережу The UKRAINE Network. Створюються бази даних, де можна знайти інформацію про сумісні наукові проекти, різні можливості щодо фінансування etc. Досить сильна німецька база даних, яка вже відкрита і скоро буде повністю готова, щоб можна було зайти й подивитися, хто чим займається, які є конкретні проекти з Україною.
Є різні можливості співпрацювати з Європою, їх значно більше, ніж таких можливостей для Америки. Вже є приклад створення колаборацій західних наукових центрів з українськими університетами. Зараз є багато інформації в Інтернеті, і вона відкрита. Потрібна лише ініціатива від науковців.
- Чим завершився форум?
-Учасники форуму прийняли резолюцію зі зверненням до голови Верховної Ради України Андрія Парубія та до прем'єр-міністра й водночас голови Національної рази з питань розвитку науки і технологій Володимира Гройсмана. У цьому документі ми наголосили на необхідності визнання пріоритетності науки і освіти на державному рівні. У резолюції, зокрема, зазначається: "Суттєві додаткові кошти, що спрямовуються на наукові та інноваційні дослідження, мають надаватися вченим Національним фондом досліджень України (НФДУ) на конкурентній основі та базуючись на стандартних практиках подібних організацій інших країн: експертної оцінки "peer review" та наукової доброчесності. НФДУ має стати незалежним розпорядником бюджетних коштів".
* * *
Головні результати форуму прокоментувала президент Гумбольдт-клубу в Україні, доктор фізико-математичних наук професор Олександра Антонюк:
На мій погляд, найголовніше в тому, що наукова діаспора активно переймається розширенням співпраці з вітчизняними вченими і готова вкладати зусилля в розвиток України. Представники діаспори приїхали за власний кошт, не очікуючи покриття витрат.
Форум відбувся завдяки громадській ініціативі. Першими ідею проведення такого зустрічі висловили організатори та активні члени Українсько-німецького академічного товариства Оксана Зойменіхт та Ольга Гаращук. Цю ідею активно підтримали Український міжнародний комітет з питань науки і культури, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, ГО "Жінки в науці" та Гумбольдт-клуб в Україні. Форумом зацікавились і взяли участь у його роботі представники МОН, НАНУ.
Одним із найголовніших результатів форуму, на мою думку, є те, що учені з української діаспори заявили про готовність брати участь у проведенні експертизи наукових проектів та дослідницьких організацій. Причому, розуміючи теперішній складний фінансовий стан України, на перших порах готові брати участь у такій експертизі безкоштовно. Переоцінити це неможливо. З наступного року запрацює Національний фонд досліджень, і тому дуже важливо започаткувати традицію міжнародної експертизи.
Сподіваюся, нам, вітчизняним науковцям, вдалося переконати наших колег із діаспори, що ми вболіваємо за них, цікавимося їхніми здобутками й хочемо співпрацювати з ними разом на розвиток української науки та освіти. Діаспора - це надзвичайно потужна сила, поки що недооцінена, яку потрібно активно долучати до змін, які відбуваються в нашій країні. Крім наукової діаспори, є бізнес-діаспора, можливості якої ще потужніші. Закордонні українці готові нам допомагати, і нам потрібно навчитися разом із ними співпрацювати. Одна річ, коли це робиться на рівні персональних контактів, і зовсім інша - коли це є державною політикою. У нас поки що немає системної державної політики в цьому напрямку. У науковців діаспори інший досвід, інший світогляд, інші можливості, зрештою - фінансові ресурси, і уже їхній досвід, отриманий за кордоном може допомогти усім нам рухатися у правильному напрямку і впроваджувати більш ефективні та швидкі зміни.
Мені б хотілося розглядати цей Форум української наукової діаспори, що недавно закінчився, як початок нашої майбутньої плідної співпраці.