4 жовтня 2018 р. Верховна Рада України у першому читанні ухвалила законопроект "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
261 голос народних обранців за законопроект 5670-д поставив якщо не крапку, то бодай кому в тому юридично невизначеному становищі, в якому останнім часом перебувала українська мова в державі Україна.
Як сказано в преамбулі законопроекту, Верховна Рада "керувалась Конституцією України, яка визначає українську мову як єдину державну мову в Україні та покладає на державу обов'язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; …>
зважала на Концепцію державної мовної політики, яка затверджена Указом Президента України № 161/2010 від 15 лютого 2010 року, відповідно до якої повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та зміцнення державної єдності України; …>
а також брала до уваги Висновок Венеційської Комісії та її Рекомендацію "українському законодавчому органові - віднайти … способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів для зміцнення її ролі в українському суспільстві".
У самому ж "тілі" законопроекту сказано (п.1ст.2): "Цей Закон регулює функціонування і застосування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України", і наголошується (п.9 ст.1) на тому, що "Створення перешкод та обмежень у користуванні українською мовою… мають наслідком відповідальність, встановлену Законом".
Оскільки однією зі сфер суспільного життя в Україні є наука, то в ній також має забезпечуватися повноцінне функціонування української мови та користування нею без обмежень.
Втім, стаття 18 Державна мова у науці свідчить про протилежне. Позаяк норма п.1 ст.18 Мовою науки в Україні є державна мова обмежується частинами норм пп.2-3 і повністю нормою п.4 цієї ж статті:
п.2 Наукові видання публікуються державною мовою. За згодою відповідної вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи або вищого навчального закладу наукове видання або його частина може публікуватися також офіційними мовами Європейського Союзу.
п.3. За згодою відповідної вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи або вищого навчального закладу дисертації осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, та дисертації (або наукові доповіді в разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії, або сукупності статей, опублікованих в українських та/або міжнародних рецензованих фахових виданнях) осіб, які здобувають ступінь доктора наук, або їхня частина можуть виконуватися також офіційними мовами Європейського Союзу.
п.4. Захист дисертації на здобуття ступеня доктора філософії та захист дисертації (або наукової доповіді в разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії, або сукупності статей, опублікованих в українських та/або міжнародних рецензованих фахових виданнях) на здобуття ступеня доктора наук, відбувається державною мовою або, за згодою відповідної вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, може відбуватися однією з офіційних мов Європейського Союзу.
Запитання: на яких підставах у статті 18 цього законопроекту, наче deus ex machinа, з'явилися "офіційні мови ЄС"?
Можливо, це передбачено Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом? Ні. У тексті цієї Угоди нічого такого немає.
Можливо, це є в Рекомендаціях Венеційської комісії, на які посилаються у преамбулі? Знову, ні.
Можливо, щось подібне міститься в Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, яку Україна не тільки підписала, але й ратифікувала? Також ні.
Залишається припустити, що новація про "офіційні мови ЄС" є результатом нормотворчості розробників законопроекту 5670-д.
Втім, як це узгоджується з Основним Законом України?
А ніяк.
Стаття 10 Конституції України проголошує: "Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".
Побачити в нормі "Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування" підстави для заміщення української мови в науці "офіційними мовами ЄС" неможливо, оскільки поняття "офіційні мови ЄС" не тотожне поняттю "мови міжнародного спілкування": за винятком трьох з двадцяти чотирьох офіційні мови ЄС не є мовами міжнародного спілкування.
А поняття "сприяти вивченню мов міжнародного спілкування" не є тотожним поняттям "публікуватися", "виконувати" (дисертацію або прирівняні до неї монографію чи сукупність статей) та "захищатися", причому не тільки "офіційними мовами Європейського Союзу", але й "мовами міжнародного спілкування".
Більш того. Частинами 2-4 ст.18 законопроекту 5670-д вчені ради (наукові, науково-технічні, технічні) наукової установи або вищого навчального закладу наділяються правами, не тільки не передбаченими ані Законом України "Про вищу освіту" (ст.36), ані Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (ст.10), але й такими, що прямо суперечать ст.10 Конституції України.
Оскільки вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада є "колегіальним органом управління закладу вищої освіти", "колегіальним органом управління науковою і науково-технічною діяльністю наукової установи, який виконує консультативно-дорадчі функції", наділення цього колегіального органу правом фактично визначати мовну політику у сфері науки є антиконституційним.
Хоча п.3-4 ст.18 насправді стосуються не вчених рад, а спеціалізованих учених рад, відмінностей між якими автори законопроекту, схоже, не знають, втім, суті це не міняє.
Можливо, той, хто їх формулював, щось чув про "Положення про спеціалізовану вчену раду", затверджене ще наказом Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України від 14.09.2011 № 1059 за підписом Д.Табачника.
На момент затвердження цього Положення воно кореспондувало чинному на той момент Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про мови в Українській РСР". В абзаці першому статті 30Мова у сфері науки цього закону проголошувалось: "В Українській РСР результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою".
Спираючись на цю норму, дисертації в Україні не тільки захищались, але й виконувались російською мовою.
Навіть після втрати законом чинності, його відбиток дотепер залишається в абзаці четвертому розділу 4.5 "Положення про спеціалізовану вчену раду", де прописано таке: "головуючий інформує членів ради про погоджену зі здобувачем мову захисту дисертації".
Керуючись саме цим рудиментом радянського закону, в Україні і сьогодні проходять захисти дисертацій російською мовою. Зокрема повторний (а можливо, і перший) захист громадянки Китаю Чжан Сінь, якій з брутальним порушенням законодавства України Міністерством освіти і науки на чолі з Л.Гриневич було дозволено перезахистити ту ж саму дисертацію вже через три місяці після скасування через виявлений у ній плагіат рішення про присудження наукового ступеня кандидата філософських наук (див. "PhD для плагіаторів", DT.UA, №32, 2018 р.).
Втім, написання дисертацій російською мовою, за поодинокими випадками, вже не практикується.
Норма ж ч.3 ст.18 законопроекту 5670-д, схоже, повертає нас до норм радянського закону: автори законопроекту лише замінили одну альтернативну українській мові - російську - на 24 альтернативи "офіційних мов ЄС".
Практичні наслідки згаданих норм ст.18 для присудження наукових ступенівможуть бути катастрофічними. І не тільки для України.
Редакція цієї статті законопроекту 5670-д означає, що за рішенням близько двох десятків осіб, а саме такою є кількість членів спеціалізованих учених рад, в Україні можна буде виконувати і захищати дисертації та прирівняні до них монографії або сукупність статей навіть мальтійською мовою.
Зважаючи на те, що жодних умов (у т.ч. володіння всіма членами вченої спецради мальтійською мовою), крім згоди вченої ради, не передбачається, не виключено, що згода на такий захист може бути надана на зовсім інших, аніж володіння мовою ЄС, підставах. У ситуації ж недоступності дисертації (або прирівняного до неї) для наукової спільноти (ну не всі ж доктори і кандидати (доктори філософії) наук володіють фінською або мальтійською) оцінити її науковий рівень, виявити фальсифікації або зібраний чи не з усього світу плагіат стане в принципі неможливо, а передбачена публічність захисту перетвориться для недоброчесної спецради на зручну форму маніпулювання на користь плагіаторів.
Усе це відкриває необмежені можливості для "фабрик дисертацій", які зазвичай формуються саме за участі спеціалізованих вчених рад.
А українська наука перетвориться на офшор для присудження наукових ступенів для плагіаторів і фальсифікаторів не лише з ЄС, а й з усього світу, адже скористатися можливостями ст. 18 можуть не лише громадяни України або ЄС, але й громадяни будь-якої країни чи особи без громадянства. Зважаючи на скандали, висвітлені в ЗМІ ("В Україну за дисертацією або про експорт академічного плагіату", УП, 25.06. 2018), це цілком реальна ситуація. Так, деякі громадяни Польщі останніми роками вже захистили в Україні дисертації з плагіатом, але поки що це був плагіат українською і з українських джерел. Уявімо, що буде у разі прийняття ст.18 в чинній редакції, коли до наших вчених спецрад подаватимуться дисертації, написані польською, і нею ж захищатимуться: чи буде тут кому помітити плагіат з польських джерел? Аналогічна ситуація може бути із захистом дисертації, написаної будь-якою мовою ЄС.
При цьому виданий Україною диплом доктора філософії або доктора наук, з яким особа повернеться до ЄС, як і гроші, не пахнутиме.
Що ж до угорської, то, зважаючи на мовну ситуацію в Закарпатті, неважко здогадатись, як це вплине на розв'язання конфліктів з Угорщиною.
Тому у сфері науки в частині присудження наукових ступенів (написання дисертацій, прирівняних до них монографій або статей, та їх захисти), а також присвоєння вчених звань (не почесних) на законодавчому рівні має бути забезпечене виключне функціонування української мови.
Так має бути й тому, що за наукові ступені і вчені звання здійснюються доплати з державного бюджету України, який наповнюється всіма громадянами країни. І функціонування української мови в науці - це не тільки зміцнення нашої держави, але й вияв з боку науковців поваги до всіх громадян України, хто працює на її благо або боронить її на Сході, зокрема до тих, хто може не знати жодної офіційної мови ЄС.
Краще подумати над втіленням європейських принципів академічної доброчесності по суті: впровадження дієвих механізмів позбавлення наукових ступенів плагіаторів, фальсифікаторів і псевдонауковців.
За межами процедур присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, які на всіх етапах мають відбуватися виключно державною мовою (включно з наданням авторських перекладів українською публікацій (монографій і статей) іноземними мовами, на підставі яких пошукувач прагне здобути науковий ступінь), поряд з українською цілком прийнятними є обмін інформацією та популяризація досягнень вітчизняних науковців за межами України (проведення і видання матеріалів конференцій міжнародного статусу, наукових видань, які включено або проходять експертизу на включення до міжнародних наукометричних баз, тощо) англійською мовою. Але не тому, що англійська є офіційною мовою ЄС (після виходу Великої Британії з ЄС, який відбудеться вже через півроку, цей статус, за словами голови комітету Європарламенту Данути Хюбнер, може бути втрачений), а тому, що це найпоширеніша мова міжнародного спілкування.
До речі, коли Україна набуде статусу повноправного члена ЄС, українська мова автоматично стане офіційною мовою Євросоюзу.
Забезпечення на законодавчому рівні реального, без обмежень, функціонування державної мови у сфері науки продемонструє, що "солов'їною" можна не тільки гарно співати.
Тому прийняття у другому читанні законопроекту 5670-д зі статтею 18 у запропонованій редакції сприятиме остаточному позбавленню українців комплексу меншовартості, незалежно від східних або західних чинників його існування.