Конкурси наукових проєктів Національного фонду досліджень України (НФДУ), на яких розподіляли кілька сотень мільйонів державних коштів, викликали чимало нарікань і звинувачень у несправедливості, — гранти отримали не кращі, а свої. Тепер, коли оприлюднено рецензії експертів на конкурсні проєкти, стало зрозуміло, за якими схемами все це працювало, і як цинічно дерибанили 271 млн грн державних коштів.
Безумовно, навіть найідеальніший конкурс не застрахований від прикрих помилок, тому поодинокі випадки недобросовісної оцінки проєктів абсолютно нормально сприйнялися б науковою спільнотою. Але, на жаль, це явище стало настільки масовим, що не реагувати на такі безсоромні порушення принципів академічної доброчесності — означає визнати їх як новий «стандарт» наукової діяльності в Україні, а отже — остаточно поставити на ній хрест. На мій погляд, робити це вочевидь передчасно, а ось покарати винних, аби схожа ситуація ніколи більше не повторилася, — науковій спільноті України цілком під силу.
Спілкування з багатьма колегами, які також подавали проєкти на конкурси НФД, і аналіз рейтингів проєктів, опублікованих обуреними науковцями у соціальних мережах, дозволили відтворити приблизну схему «коригування» результатів конкурсу.
Насамперед ділкам від науки треба було домогтися, щоб «свої» проєкти завжди були оцінені у максимальний бал. А забезпечити це мала масова реєстрація «придворних» експертів, у переліку компетенцій яких свідомо вказувалися ключові слова, які фігурували в цих проєктах. Для того ж, щоб занизити оцінки проєктам конкурентів, використовувалася стара як світ «технологія», коли керівники експертних рад маніпулюють думками вітчизняних експертів. Вітчизняних, бо більшість іноземних вчених відмовилися безкоштовно рецензувати по 10–15 (!) грантових заявок різного напряму. Отже, оцінювання 900 проєктів, поданих на конкурси НФДУ, проводили переважно вітчизняні експерти невідомих рівня та кваліфікації. Чимало їх сприйняли це як додатковий заробіток — адже за кожну рецензію платили аж 591 грн, а коли включити режим «стахановця», то легко можна отримати кілька мінімальних заробітних плат. І як при цьому не дослухатися до ненав’язливих телефонних порад керівника секції «знаєте, ось ці проєкти хороші, і їх треба підтримати, а ці — слабенькі, тому не оцінюйте їх надто високо»! Хоча зовні все пристойно.
Спочатку всі проєкти відсилали на рецензування двом незалежним експертам, що дозволяло сформувати їх попередній рейтинг. У тій секції, де лобійовані проєкти пасли задніх, включали механізм «коригування» результатів, а там, де вони й так були в лідерах або ж їх фізично не було, — нічого не змінювали. Це пояснює «вибіркову» справедливість щодо різних секцій НФДУ.
Перша технологія «коригування» рейтингу призначалася для керівників невеликих проєктів (до 2 млн грн), для яких були непотрібні міжнародні експерти, та/або проєктів, якими керували молоді вчені — тобто ті, котрі точно злякаються зчиняти скандал. Тут працювало золоте правило: «якщо дві рецензії позитивні і проєкт має всі шанси пройти, відправмо його на експертизу «чорному» рецензенту», який її завалить. Так і виникали феноменальні ситуації, коли фінальний рейтинг проєкту складався з двох оцінок вище 90 балів і третьої — до 50 балів. Далі з цих показників виводили середнє арифметичне, яке було безумовно нижчим від прохідного бала, — і до побачення!
Для проєктів, поданих «маститими» вченими та молодими виконавцями з більш ніж достойними для їхнього віку наукометричними показниками, застосовувалася витонченіша схема «підмальовки» рейтингу. Ні-ні, формально всіх вимог рецензування робіт було дотримано — ось тобі і чотири рецензенти, і навіть два з них —іноземці, і коментарі експертів цілком позитивні, тільки чомусь розподіл балів коливається в надміру широкому діапазоні: половина експертів виставили за роботу від 90 до 100 балів, а інші — від 71 до 75. Не треба бути математиком, щоб розуміти штучність і неприродність таких «рейтингів». Складається враження, що рецензію експерта розрізали навпіл і коментарі залишили «рідні», зате оцінки по кожному з «потрібних» пунктів акуратно занизили так, щоб проєкт опинився нижче прохідного бала. Красиво, чи не так? Це вам не вкидання бюлетенів пачками за кандидата на виборах, наукова мафія працює куди елегантніше, але від того не менш огидно!
Правда, в окремих ситуаціях система давала збій, що призводило до появи абсурдних і смішних ситуацій. Як, вам, наприклад, зауваження «індекс Хірша молодого вченого має бути більший, ніж його науковий стаж роботи»? Цікаво, а з якого моменту цей стаж рахувати? З часу миття пробірок у лабораторії студентом першого курсу чи публікації аспірантом першої статті в університетському «Віснику»? А може, вже після захисту кандидатської дисертації? Питання дискусійне.
Або рецензент занижує бали через таке зауваження: «Так, науковий доробок чудовий, але у проєкті автор не вказав, у яких журналах буде публікувати свої статті, і чи буде взагалі». Дивно: якщо в колективу виконавців чотири «свіжі» статті на тематику роботи в міжнародних журналах з імпакт-фактором не менше 3, невже вони публікуватимуть результати своїх майбутніх досліджень у «мурзилках» різного штибу? Де логіка рецензента і як без неї такий «фахівець» зміг отримати роботу в науковій установі за кордоном? Але, безумовно, пальму першості забирає відгук одного «іноземця», який звинуватив відомого у своїй галузі науковця з сотнями статей у топових журналах у… незнанні англійської мови! Таким виданням, як Proceedings of National Academy of Sciences of USA, англійська мова й актуальність тематики досліджень керівника проєкту підійшли, а ось «іноземному» експерту явно українського походження — ні! Цирк та й годі. У цивілізованому світі за таку рецензію «експерта» не просто виганяють, а й влаштовують публічну обструкцію за академічну недоброчесність, але в НФДУ, очевидно, навпаки.
Однак навіть такі кричущі порушення принципів експертизи проєктів не мали б особливого значення, якби Фонд організував перехресне обговорення в секціях по кожному з проєктів. Ця практика вже давно є нормою для щорічних конкурсів наукових робіт у забюрократизованому Міністерстві освіти України, на противагу якому й створювався НФД. І якщо керівник секції МОН бачить, що оцінки різними експертами одного й того самого проєкту дивні: різняться в рази, то неодмінно призначить додаткових експертів для його рецензування— аж до семи, коли знадобиться. При цьому найнижча і найвища оцінки автоматично відкидаються, що дозволяє уникнути як завищення, так і спрямованого заниження результатів конкурсу. Не ідеально, але працює. Після цього на затвердженні результатів секції обов’язково відбувається активне обговорення всіх «проблемних» проєктів і кожен із присутніх експертів, котрі рецензували роботи, доповідає про свою оцінку й аргументує, чому він поставив проєктові саме такі бали. Тож, якби перехресне обговорення проєктів відбулося, ми б ніколи не побачили фантастичних розбіжностей у 50 і навіть 70 (!) балів у оцінках грантових заявок, поданих на конкурси НФДУ. Правда, красиво? І це далеко не єдиний випадок!
Найнеприємніше, що цю вакханалію над здоровим глуздом освятила Наукова рада Фонду, наплювавши на всі огріхи та обмеження експертизи. Я навіть безпомилково назву їхній головний аргумент, яким вони апелюватимуть цю статтю: «...але ж у нас було обмаль часу і ми мали це зробити, незважаючи ні на що!». Секундочку, а хіба ж не такі принципи останніми роками активно використовувала Атестаційна колегія МОН, пачками затверджуючи «плагіатні роботи»? Це ж так зручно — створити штучний безлад у системі, змішавши в одну купу сотні праць «природничників» та «гуманітарїів», із таким розрахунком, щоб ніхто фізично не зміг їх переглянути, а потім «пакетним» голосуванням одномоментно затвердити?
Ах, проєктів було забагато, а експертів замало? А чим ви думали, коли одночасно запускали обидва конкурси? Відсутність адміністративних і менеджерських талантів не звільняє від відповідальності за неякісно виконану роботу. На Заході питання вирішується просто — якщо менеджер відчуває, що не справляється з покладеними на себе обов’язками, він подає заяву на звільнення, а на його місце шукають іншу, більш кваліфіковану особу. В Україні ж визнати себе некомпетентним, та ще й на основі такого незначного недоліку самостійно (sic!!!) піти з посади — це, радше, тема для скетчу в гумористичному шоу, а не реальна життєва ситуація. І прикро, що в нових державних структурах таких «фахівців» на порядок більше, ніж у старих добрих організаціях ще радянського зразка.
А тепер інше питання — уже з площини академічної доброчесності. Наскільки допустимо затверджувати завідомо липові результати, які явно не відповідають дійсності? Коли я, науковець, аналізую результати чотирьох експериментів і бачу показники, умовно, 95,89, 17 і 78, то розумію, що публікувати таке в рецензованому виданні не маю ані найменшого морального права і всі досліди доведеться методично переробляти, хочеш ти цього чи ні.
Безперечно, окремі ділки від науки можуть не заморочуватися етичним боком медалі й просто викреслити ті цифри, котрі псують їхню робочу гіпотезу, але такі речі не толеруються західною академічною спільнотою і жорстоко караються — аж до звільнення експерта професора з посади та відкликання всіх його статей з престижних видань, навіть якщо вони не дотичні до цього дослідження. У нас же Наукова рада НФД без тіні сумніву затверджує ці кричущі порушення академічної доброчесності своїм рішенням, а науковий комітет, який повинен бути символом морального обличчя вченого, у відповідь на все це лише починає жалібно розповідати, як мало коштів виділяють на науку, а після публікації таких викривальних матеріалів фінансування, мовляв, зменшать ще більше. Тому, увага, винні не голови експертних комісій, яким засліпило очі від шести нулів у сумах грантів, а добросовісні українські вчені, які всього лише наважилися вимагати чесної (!) оцінки своїх проєктів! Панове, то прошу не надувати щоки, а реально контролювати роботу експертних рад, і тоді нікому не буде соромно за вітчизняну науку!
Що ж робити тим керівникам проєктів, які вважають себе незаслужено обділеними і прагнуть справедливості? Скарги керівництву НФДУ позбавлені будь-якого сенсу — адже, згідно з нормативними документами Фонду, рішення Наукової ради остаточне і оскарженню не підлягає. Ну, а механізм апеляції, який давно успішно функціонує в МОН України, високочолі мужі з Наукової ради фонду просто забули прописати в нормативні документи НФДУ: навіщо нам такий анахронізм? Та й писати відповідь-відписку вам будуть не винуватці цього дійства, а рядові виконавці, яким зараз і так не позаздриш.
Юридично підковані науковці можуть спробувати свої сили в суді, але напевно найефективнішим, з погляду гласності, буде звернення до голови Адміністративного комітету з питань науки — прем’єр-міністра України, який і є безпосереднім куратором діяльності НФДУ. Для реєстрації електронного звернення на сайті гарячої лінії уряду необхідні лише email і електронний цифровий підпис. Так-так, той самий, що використовувався при подачі грантів НФД.
Чи потрібен нам такий Фонд, який не лише нездатний провести незалежну експертизу проєктів, а й, як недавно з’ясувалося, виявився абсолютно безпорадним при узгодженні та підписанні договорів із переможцями конкурсів? Чому покійний ДФФД чудово справлявся з цими обов’язками, а «інноваційний» НФД «буксує» навіть у таких примітивних бюрократичних питаннях? І чи відповість хтось, врешті-решт, за нахабну фальсифікацію результатів конкурсів Фонду?
Тим паче що зробити це дуже просто.