За більш ніж чверть століття незалежності внаслідок різноманітних соціально-економічних потрясінь Україна втратила значну частину свого інтелектуального капіталу.
Так, якщо на початку 1990-х в Україні кількість науковців становила 313079 осіб, то 2015 року їх налічувалося трохи більше ніж 63 тисяч, що майже у 5 разів менше. Тільки за період з 1991 по 2005 рік з України виїхало 525 докторів наук і 1026 кандидатів. Як наслідок, нині за кількістю науковців на 1 тисячу населення маємо один з найнижчих показників у Європі: 3,7 особи на 1 тисячу економічно активного населення, у той час як у Польщі - 6,4; Чехії - 8,8; Німеччині - 11,5. Особливо великі втрати спостерігаються серед наукової молоді. Наприклад, кількість аспірантів у НАН України, найбільшій науковій організації України, лише з 2010 по 2014 рік скоротилася з 2716 до 2045 осіб.
"Відтік мізків" (brain drain) - це серйозний виклик для країн, які розвиваються, адже в силу гіршої соціально-економічної ситуації їм важко утримати висококваліфіковані кадри і молодь, які мігрують до країн, де можуть бути забезпечені ліпші умови для праці та/чи навчання.
Чи можливо зупинити процес міграції висококваліфікованих фахівців з України? У нинішніх умовах відповідь, на жаль, негативна. Однак цілком реально перетворити brain drain на brаin gain, або brain circulation. Про це свідчить і досвід країн Європи та Азії, які на різних етапах свого розвитку стикалися з аналогічною проблемою.
У багатьох цих країнах після невдалих спроб зупинити процес "відтоку мізків" різноманітними адміністративно-політичними засобами, дійшли висновку, що наукову діаспору слід розглядати як потенційний актив, що може допомогти розвивати наукову, освітню та інноваційні сфери країни. Вчені й інженери, які отримали позиції за кордоном, є висококваліфікованим та висококонкурентним кадровим ресурсом. Крім того, зазвичай вони працюють у набагато кращих умовах, ніж ті, які країна походження могла б їм забезпечити. Саме тому залучення таких представників наукової діаспори до спільних проектів (дослідження, освітній процес, розвиток інноваційної системи) з ученими з країни їхнього походження має чимало переваг. Власне, таким чином можуть бути створені робочі програми на рівні держави, які перетворюють brain drain на brain circulation і навіть brain gain.
Загалом brain gain - це результат продуманої політики уряду та цілеспрямованих зусиль влади, наукових інституцій країни, громадських організацій, у тому числі об'єднань учених-діаспорян за кордоном.
Стратегія перетворення brain drain на brain gain базується на трьох принципах:
- розвиток програм мобільності - замість еміграції;
- поліпшення умов праці в самій країні;
- створення програм кооперації за участі наукової діаспори для тимчасового або перманентного повернення вчених.
Як показує досвід країн Східної та Центральної Європи, для успішної реалізації державної політики, спрямованої на "повернення мізків", у рамках трьох зазначених напрямів важливо мати на увазі ще кілька аспектів. Насамперед, для того щоб розроблені урядом програми були ефективними, вони мають ураховувати науково-інноваційний потенціал країни, а також пріоритетні напрями розвитку науки і технологій, фактично підсилюючи їх. Окрім того, аби програми, розроблені державою, не стали мертвонародженими і виконували свою функцію, вони мають органічно поєднувалися з інтересами та ініціативами, які йдуть від наукової діаспори та об'єднань учених-діаспорян за кордоном. І, нарешті, ще однією критично важливою компонентою успіху є проведення попередніх досліджень для отримання максимально повної інформації про діаспору: час міграції, тривалість, соціодемографічна характеристика, мотивація тощо.
Крім того, оскільки Україна з 2015 року є асоційованим членом ЄС і наразі розробляє дорожню карту інтеграції до Європейського дослідницького простору, маємо взяти до уваги наявність у ЄС різноманітних інструментів забезпечення мобільності студентів і науковців, які можна використати.
Нині в Україні ми не маємо достатнього фінансування для оплати праці вчених та інвестицій у дослідницьку інфраструктуру, тому оптимальною стратегією буде віддалена мобілізація наукової діаспори. Маємо прийняти як факт, що більшість емігрантів, швидше за все, не повернеться найближчим часом. Це пояснюється і ліпшими умовами для професійного розвитку, і фінансовим забезпеченням тощо. Водночас більшість діаспорян зберігає досить сильні зв'язки з Україною і зацікавлена у взаємодії з колегами. Такий підхід дозволить навіть за наявності невеликих фінансових ресурсів уповні використати можливості ведення спільних міжнародних дослідницьких проектів ("Горизонт-2020", наприклад) та спільну європейську дослідницьку інфраструктуру.
Слід зазначити, що для довготривалого ефекту, віддалена мобілізація поступово має доповнюватися як створенням програм повернення висококваліфікованих кадрів на державному, відомчому рівні, так і збільшенням інвестицій у сферу науки, освіти та інновацій, а також розвитком власної дослідницької інфраструктури.
Цікавим для України може бути досвід сусідньої Республіки Молдова. Протягом 15 років незалежності науковий потенціал наших сусідів зменшився втричі: з 20 тисяч учених (1991 р.) у науці лишилося близько 6 тисяч (2004 р.). Значною мірою це було пов'язано і з істотним зменшенням фінансування науки державою - з 0,73% ВВП 1990 року до 0,18% ВВП 2000-го. Однак після ухвалення парламентом 2004 року нового Кодексу науки та інновацій Республіки Молдова і підписання партнерської угоди між урядом країни та Академією наук Молдови, ситуація кардинально змінилася. Інвестиції держави в науку і технології поступово зростали і вже 2008 року становили 0,74% ВВП. Крім того, Академія наук Республіки Молдови (АНРМ) започаткувала кілька взаємодоповнювальних ініціатив для налагодження взаємодії між науковою діаспорою та вітчизняною науковою спільнотою. Першою стала спільна програма Міжнародної організації міграції та АНРМ для короткотермінового повернення науковців і молодих учених Молдови, реалізована в рамках партнерства щодо мобільності ЄС-Молдова. А другою - спільна програма АНРМ та EPFL (Федерального інституту технологій у Лозанні), у рамках якої досліджувалося питання міграції вчених АНРМ: країни перебування, демографічні особливості, тобто ті дані, які потрібні для отримання якнайповнішої інформації про наукову діаспору. Обидві програми не лише поліпшили ситуацію з відтоком наукових кадрів у Республіці Молдова, а й значною мірою сприяли тіснішій інтеграції країни до Європейського дослідницького простору (ЄДП).
З чого ж можна розпочати процес мобілізації української наукової діаспори?
2016 року Україна приєдналася до проекту "Міжнародна мережева співпраця з питань науки, технологій, інновацій (HTI) для країн Східного партнерства" (STI International Cooperation Network for EaP Countries Plus (EaP PLUS): Проект EaP PLUS є наступником проекту IncoNet ЕаР рамкової програми FP7 і має на меті сприяти науково-дослідницькій та інноваційній співпраці між країнами Європейського Союзу (ЄС) і країнами східного партнерства (EaP) та ефективно використовувати можливості такої співпраці. Одним із завдань цього проекту є підтримка цілеспрямованого співробітництва в країнах Східного партнерства з їхньою науковою діаспорою. Зокрема, основними завданнями проекту є:
- підтримка тіснішої взаємодії дослідників з країн ЄС і країн Східного партнерства;
- посилення координації та синергії у спільних і національних програмах між країнами Східного партнерства;
- активізація участі у програмах "Горизонт-2020" країн Східного партнерства, зокрема через тіснішу взаємодію з їхньою науковою діаспорою та подачу спільних заяв;
- комунікація та інформаційно-популяризаційна діяльність через інноваційні дії, включаючи соціальні медіа.
15 травня в рамках ЕаР PLUS проекту було проведено семінар Science Connects: strengthening the Interaction between Researchers in Ukraine and Scientific Diaspora , участь у якому взяло понад 100 науковців з України, представники МОН, президії НАН України, а також представники наукової діаспори з Німеччини (The UKRainian Academic Network), Великої Британії, Нідерландів, США.
Важливою складовою проекту EaP PLUS є створення Бази наукової діаспори, яка розглядається як один з інструментів виконання поставлених завдань задля активізації співпраці українських науковців з їхніми колегами з "наукової діаспори". Науковці, які живуть і працюють за кордоном, мають змогу зареєструватися в Базі наукової діаспори.
Як показує досвід інших країн-учасниць проекту (Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Грузія, Молдова), така база може допомогти не лише в подачі спільних проектів для програм на кшталт "Горизонт-2020". Наукова діаспора також може бути залучена для: 1) оцінювання та незалежної експертизи грантових проектів, програм, стратегій розвитку, законів тощо;
2) участі в освітньому процесі; 3) проведення короткотривалих тренінгів для наукової молоді з формування soft skills; 4) допомоги у визначенні національних наукових пріоритетів країни та інших важливих завдань.
Завдяки наявності потужної наукової діаспори в країнах ЄС, а також США, Канаді тощо Україна має величезний потенціал для мобілізації своїх вчених, які працюють за кордоном, та налагодження їх співпраці з колегами в Україні. Ця задача є комплексною і потребує тісної співпраці між ключовими стейкхолдерами: Урядом, Міністерством освіти і науки, Національною радою з питань науки і технологій, Національною та галузевими академіями наук України, університетами, зацікавленими громадськими організаціями. Поступова трансформація "brain drain" у "brain gain" є важливим аспектом реформування вітчизняної наукової сфери та повноцінної інтеграції України до світового дослідницького простору.