Навеселившись у Малій академії наук (DT.UA, №11, 2019 р. "Розважальна наука") і набравши бонусів для вступу до вишу, школярі стають студентами.
До лабораторії заглянула мила першокурсниця: "Хочу на вашій кафедрі написати наукову працю". - "Яку наукову працю ти хочеш написати: статтю, монографію, дисертацію?". Студентка розгублена: "Я писала наукові праці в МАН і хочу продовжувати". - "Цікаво почитати ці праці, де вони опубліковані?". - "Ну… я не знаю. Ми там усі писали". Пояснюю, що наукові праці пишуть науковці, а такими стають, пройшовши бакалаврат, магістратуру, закінчивши аспірантуру.
Виконання, написання та захист самостійно виконаної науково-дослідної роботи в класичному університеті - складова навчального процесу. У хронологічному порядку це курсова, бакалаврська та магістерська роботи. Четвертою науковою працею, що захищається, є кандидатська дисертація (Phd). Так, наприклад, відбувається на біологічному факультеті. А от у студентів білябіологічних вишів і факультетів наукова праця - це добровільно-примусова непрофесійна діяльність.
З проханням дати "якусь(!) тему для практичної(!) науково-дослідної роботи студента першого(!) курсу" до мене звертаються викладачі вишів, які готують фахівців для роботи з живими об'єктами. З якими? З різними, від Escherichia coli до Homo sapience. Як викладач я знаю, що головне завдання студентів першого курсу - адаптуватися до вишівського життя, упоратися з величезним обсягом обов'язкових занять і не завалити першої в житті сесії. А до всього цього їм наполегливо пропонують виконати наукове дослідження (не має значення, на яку тему!) і доповісти результати на науковій конференції з публікацією тез. Розуміючи абсурдність цієї затії, совісні викладачі пишуть для студентів доповіді й тези, використовуючи фрагменти власних дисертацій. Інші, етично не обтяжені, конструюють виріб, натягавши чужих матеріалів з Інтернету. Тексти сфабрикованих студентських робіт подаються на конкурси, доповідаються на конференціях.
Недосвідчені викладачі, які ще не зрозуміли правил гри, натужно придумують для студентів "науково-практичні" завдання - такі, щоб їх можна було виконати, не маючи ні матеріальної бази, ні методичної, ні теоретичної підготовки та у найкоротший термін. Так у масах студентів білябіологічних спеціяльностей закладаються уявлення про наукову працю.
А ось як готується майбутнє наукове поповнення в довишівський період життя. Дитина ще навчається в школі, а турботливі батьки вже запускають процес - адже є Мала академія наук, яка заохочує ініціативу. Батько - викладач університету - вставляє прізвище школяра(ки) у статтю, написану своїми підлеглими. Так триватиме й у студентські роки. Сам юний співавтор статті може жодного разу й не відвідати лабораторії, де твориться для нього наука. Ну, хіба тільки, аби сфотографуватися біля приладу та засвітитися у Фейсбуку. До закінчення вишу статей буде достатньо для кандидатської дисертації. А там і до докторської рукою подати. Двадцять плюс - саме хороший вік, щоб самому почати керувати аспірантами. (Дежавю. Колись у Росії була традиція записувати новонародженого сина до військового полку. Допоки дитина зростала, їй йшов військовий стаж, присвоювалися чергові звання, і на фактичну військову службу юнак вступав уже на солідній посаді. Впізнаєте феодальні звички?)
Керівникові фейкової студентської роботи вказують на плагіат і фабрикацію результатів. Він факту не заперечує, не бентежиться й не виправдовується, а хитро запитує: "А хіба ви самі так не робите?".
Спостерігаючи т.зв. наукову працю першокурсників різних білябіологічних спеціяльностей, я не можу зрозуміти, чому, наприклад, першокурсників-медиків не залучити до наукової діяльності у своїй рідній галузі. Чому не запропонувати їм як тему науково-дослідної роботи видалити гланди або запломбувати зуб, описати, що вийшло, і доповісти на конференції. Скажете, що це якийсь сюр? Так. Але от виготовляти "наукові праці" без відповідної методологічної та методичної підготовки організаторам цього руху абсурдом не здається. Зроблений мною висновок шокує: у широких масах наших працівників освіти та науки втрачене розуміння того, що таке нормальна наукова праця, які її складові. Масштаби цього нерозуміння такі, що, здається, точку неповернення вже досягнуто.
Студенти молодших курсів, майбутньою професією яких стане робота з живими об'єктами, освоюють методики, вчаться працювати з приладами, знімати показники та робити розрахунки. Дезорієнтувати студентів, називаючи ці вправи науково-дослідною роботою, означає демонструвати власне нерозуміння суті науки або лукавити.
Викладач одного серйозного природничо-наукового факультету запитав мене: "Що це за наука у вас така, якщо студенти молодших курсів проводять там дослідження та пишуть статті? От у нас на факультеті перші три курси студенти тільки навчаються, а до дослідницької роботи ми їх допускаємо лише на старших курсах".
Не маючи можливості забезпечити функціонування нормальної науки, чиновники заміняють її наукою студентською. Викладачам спускають плани видачі студентських наукових праць, від кафедр вимагають засідань студентських наукових товариств (СНТ), студентів спокушають додатковими балами до рейтингу. При цьому ні фінансово, ні матеріально масова робота не забезпечується, керівництво відбувається відповідно до давно відпрацьованих закликів: "давай-давай" і "гвинтівку здобудеш у бою". Будемо точними, самої наукової роботи чиновники й не вимагають. Їм потрібні звіти про роботу, щоб скласти ще більший звіт і відправити його далі.
Ви помітили, як густо засіяна мова молодих людей словами "как би" і "тіпа"? Кажуть, мова збрехати не дасть. Справді, багато чого в нашій реальності саме "мовби". Науки про живе упевнено перебираються до категорії "тіпа" і "как би". Остаточно їх туди заштовхають шустряки, які пройшли школу МАН і СНТ.
Чи має непрофесійна наукова діяльність, по-іншому, наукова самодіяльність, як і художня самодіяльність, право на існування? Гадаю, ні. Чому? Та тому, що, поспівавши й потанцювавши на університетській сцені, майбутні фахівці продовжать наукову самодіяльність в основній професії, у чому легко переконатися, почитавши будь-який білябіологічний журнал категорії В.
То що ж робити? Дати можливість студентам займатися своєю прямою справою - вчитися.