Навесні 2020 року з оголошення перших відкритих конкурсних відборів науково-дослідних проєктів, що фінансуватимуться за рахунок грантової підтримки, розпочав свою діяльність Національний фонд досліджень України (НФДУ). Його започатковано у 2018-му з доброю метою — створити сприятливі умови для «максимальної реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності на принципах змагальності та наукового лідерства».
Фактично НФДУ став спробою впровадити в централізовано-розподільчий спосіб фінансування науки (спадок адміністративно-командної системи радянської доби) елементи конкурентно-змагальної системи, прийнятої у більшості розвинених країн світу.
Однак, як зазвичай буває, створення якоїсь однієї інституції, покликаної працювати на нових засадах в оточенні інших, не реформованих і неефективних, та ще й при збереженні зашкарублого чиновницького менталітету, очікуваних позитивних результатів не дає.
Нинішнього року НФДУ відзначив четверту річницю свого існування і другу — практичної діяльності. Цей матеріал був написаний майже рік тому, але драматичні події, пов'язані з російською агресією проти України, війна і фактичне призупинення діяльності Фонду відсунули його актуальність на задній план. Однак тепер, коли українська перемога стає дедалі очевиднішою і нам доведеться відновлювати багато сфер життя, варто критично проаналізувати деякі уроки минулого. Зокрема і з погляду науковця, для якого НФДУ і мав «створити сприятливі умови».
Зазначу, що всіляко схвалюю заснування НФДУ, грантова підтримка якого — вже не мізерні копійки, які перепадали науковцям, щоб зберегти їх як усе ще існуючий прошарок населення в Україні, а реальні гроші, за міжнародними стандартами: за них вдасться і гідну зарплату отримати, і наукові прилади придбати, і дослідження витратними матеріалами забезпечити. І можна було б говорити про створення ефективного інструменту підтримки вітчизняної науки, якби не одне «але». Адміністрування грантів виявилося таким обтяжливим і забюрократизованим, а витрачання коштів — настільки обкладеним різноманітними обмеженнями, що про сприяння ефективній науковій і науково-технічній діяльності говорити поки що не доводиться.
Умовою отримання гранту від НФДУ є написання проєкту і подання його у вигляді заявки на оголошений конкурс. Задля справедливості: форма написання і подання заявки на конкурс проєктів НФДУ принципово не відрізняється від практик у багатьох країнах світу, хоч і рясніє надмірностями. Зокрема, наприклад, крім електронної версії, потрібно подавати два примірники паперової. Ґрунтуючись на формальних принципах, які проголошені стосовно підходів до експертної оцінки заявок, до неї теж не може бути особливих претензій, хоча цілком виключати розбіжності між проголошеними принципами і реальною практикою, мабуть, не можна. В експертній оцінці завжди є частка суб'єктивізму, а можливо, й упередженості, тому пошукувачі, проєкти яких залишаться за бортом, завжди будуть нею незадоволені.
Однак якщо переможці конкурсу вважатимуть, що тепер зможуть повністю зосередитися на науковій роботі в умовах більш-менш пристойного фінансування, то вони помиляються. Складається враження, що саме на продуктивну наукову працю грантоотримувачів — переможців конкурсу — правила і процедури адміністрування гранту найменш орієнтовані. Головне, щоб папірці були в порядку та щоб їх було побільше.
Утримаюсь тут від докладного аналізу всіх недолугостей, які супроводжують адміністрування грантів. Тим більше що чимало їх уже висвітлювалося в попередніх публікаціях. Обмежуся побажаннями/вимогами, врахування яких, на думку автора і багатьох науковців, котрим довелося виконувати гранти НФДУ, дозволило б полегшити їх життя, підвищити результативність досліджень та ефективність використання бюджетних коштів.
Адміністрування гранту полягає в укладенні договорів між НФДУ і отримувачами грантів та звітуванні останніх про виконання роботи. Це теж є світовою практикою і жодних заперечень не викликає. Однак, перенесені на український ґрунт, ці, здавалося б, очевидні процедури перетворюються на справжні тортури для виконавців, підміняючи собою власне дослідницьку роботу.
Наприклад, у нормативних документах ніде не визначено, на який період укладається договір (принаймні мені не вдалося знайти, де це було б чітко прописано). Здавалося б, логічно припустити, що цим періодом є весь термін реалізації проєкту. Насправді ж ні. Оскільки це питання не унормоване, то НФДУ чи то сам по собі, чи то на виконання якихось вищих інструкцій вирішив вимагати укладання договору на кожен рік, котрий, своєю чергою, розбивається на два «проміжні етапи реалізації проєкту», за які потім доведеться окремо звітувати.
Отже, перше побажання/вимога — укладати один-єдиний «загальний договір» на весь період тривалості гранту. Якщо це буде так, то початкова заявка автоматично стане невід'ємною частиною договірної документації, і не доведеться рік у рік копіювати з неї одні й ті самі абзаци у все нові й нові договори. Зараз до початкової заявки НФДУ ставиться, як до «святого письма», і при укладанні кожного з проміжних договорів не допускає жодних відхилень. Навіщо ж тоді займатися зайвим копіюванням, якщо в початковій заявці вже все написано і будь-які зміни до написаного надалі вносити заборонено?! Крім того, з додатків до «загального договору» автоматично зникло б багато безглуздих документів, зокрема проміжні кошториси, в яких вимагається не тільки дотримуватися розподілу коштів за статтями витрат, уже викладеними в початковій заявці, як то оплата праці та нарахування на неї, матеріали, обладнання, службові відрядження, непрямі витрати, що нормально і заперечень не викликає, а й надавати деталізоване перспективне планування за окремими дрібними позиціями в межах кожної зі статей. Звідси друге побажання/вимога — зняти надмірну деталізацію і збільшити гнучкість у використанні коштів у межах статей.
Трете побажання/вимога — проміжні звіти про виконання проєкту надавати не частіше, ніж один раз на рік. Тепер звітувати треба кожних пів року, а пакет документів при цьому складається з такої їх кількості, наче йдеться не про проміжні результати, а як мінімум про остаточний прийом важливого об'єкта державного значення. Цей пакет документів у паперовій і відсканованій цифровій формі треба надавати принаймні за два тижні до закінчення звітного періоду, щоб працівники Фонду мали час перевірити кожну літеру, цифру та розділовий знак, перш ніж його прийняти, а в разі виявлення якихось неузгоджень — необхідні документи переробити.
На підготовку цього пакета виконавці витрачають багато часу, а оскільки це треба робити кожних пів року, виходить, що період укладання договірної документації плавно переходить у період підготовки звітної. А коли ж виконувати сам проєкт? І це попри те, що з нинішньою системою закупівель та виконання замовлень пів року часто буває замало на виконання всіх замовлень і надходження всього необхідного обладнання або матеріалів виконавцям.
Постає логічне запитання: чому проміжне звітування має бути таким обтяжливим? Чому не можна обмежитися анотованим науковим звітом за встановленою формою, в якому запропонувати тезисно окреслити отримані результати, перелічити публікації виконавців (адже повні тексти можна знайти в Інтернеті по DOI), вказати на проблеми і обґрунтувати необхідність коригування плану досліджень, якщо в цьому виникнуть потреби? А у фінансовій його частині — просто показати вже здійснені постатейні витрати, адже при виникненні сумнівів перевірити ці витрати не становитиме жодної проблеми.
Науковці більшість свого робочого часу мають проводити дослідження і писати статті, а не займатися паперовою роботою, на яку йде купа часу й зусиль, не наближаючи їх до бажаного результату.
Висновок
Створення НФДУ — чи не найбільше досягнення в напрямі реформування науково-технічної діяльності в Україні. Однак, зробивши цей важливий крок, потрібно зробити і інший — зняти забюрократизованість в адмініструванні грантів і дозволити грантоотримувачам більшу гнучкість у використанні коштів. Це підвищило б ефективність досліджень, які фінансуються НФДУ, і пішло б на користь самому НФДУ, зменшивши кількість його контролюючих функцій та навантаження на персонал. Керівними органами НФДУ є Наукова рада і Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій. До їх складу входять провідні вчені країни, які, на відміну від чиновників, не з чуток знають, як робиться наука. Хочеться, щоб ці органи не мирилися з таким станом справ, посилаючись на «чинне законодавство», а активно боролися за зміни, включно з вимогами, якщо треба, переглянути неадекватні законодавчі норми.