Науковців не цінують в Україні, наука погано фінансується, перспектив немає , тому молодь їде за кордон — така усталена думка про науку. «Мій син виїхав до Штатів і часто питає — чому так, чому я не потрібен своїй країні?» — написав мені недавно тато одного талановитого юнака, переможця математичних олімпіад.
З початком війни можливостей для виїзду науковців за кордон стало більше. Їх приймали і приймають закордонні інститути й лабораторії. А науковці-волонтери з різних країн допомагають українським колегам знайти не просто прихисток за кордоном, а й роботу. Один із прикладів — електронна платформа #ScienceForUkraine («Наука За Україну»). Її створили в перші дні війни волонтери-науковці з різних країн світу. Тут зібрано пропозиції роботи для наших фахівців.
— Проєкт виник спонтанно, координатори ніколи не бачилися особисто,— розповідає одна з волонтерок українка Олександра Іващенко. Вона вже десять років живе в Нідерландах. Поїхала туди в аспірантуру за рідкісним для України фахом — ядерна медицина. — Рух на допомогу українським науковцям організувала науковиця Саніта Рейсоне з Латвії. Вона координує науковий проєкт для латвійської національної бібліотеки. Спільно з колегами Саніта вирішила запросити туди українців — запропонувати їм контракт і фінансування з резервних коштів. Латвійська волонтерка звернулася до науковців різних країн із пропозицією разом думати, хто як може допомогти українським колегам. Я через друзів побачила цей пост і приєдналася. За два тижні нас було вже 60 волонтерів , тепер — 130. Ми ставили за мету централізувати інформацію про пропозиції контрактів для українських науковців і перевірити її. Ми досі це робимо. На 28 серпня наша база даних містить понад 2500 індивідуальних позицій, створених виключно для української наукової спільноти.
— Чи правильно я зрозуміла, що науковці різних країн пропонують українцям частину коштів із грантів, отриманих на свої дослідження?
— Так. Від початку війни і десь до середини квітня майже всі пропозиції для українців були від закордонних колег, що отримали індивідуальні гранти на власні дослідження. І вони писали українцям: «У мене є кошти, я створюю тимчасову позицію… Якщо ви працюєте в цій спеціальності, приїздіть». З квітня програми для науковців і студентів почали створювати університети. Потім з′явилися національні ініціативи для українців, коли уряди країн виділяли кошти на те, щоб українські науковці могли одержати тимчасовий контракт і підтримку. Першими підхопили ініціативу Польща, а також Латвія, Литва, Естонія, Німеччина, Австрія, Фінляндія, Чехія.
Програми в різних країнах дуже різні. У багатьох давно діють програми для підтримки біженців, тому єдине, що їм довелося зробити зараз, — додати українців до переліку тих, хто може ними скористатися, і прописати якісь спеціальні умови для них. В Європі дуже відома ініціатива Scholars at Risk. Вона працює в усіх європейських країнах, за винятком Великої Британії, а також у Канаді, США, Японії. У Великій Британії є власна ініціатива, яка називається CARA. Вона найдавніша в Європі. Міністерства освіти деяких країн також виділяли кошти на підтримку українців.
— Нещодавно науковці-волонтери проводили опитування, хто з їхніх українських колег скористався можливістю виїхати за кордон. Небагато. Чи цінують українських науковців за кордоном? Чи престижно бути науковцем в інших країнах, бо в нас цей фах не дуже статусний?
— У різних країнах — по-різному, науковець — нелегка професія, але вона обіцяє конкурентоспроможну кар’єру, добре оплачувану роботу. До українських науковців у світі ставляться з повагою. Проте ми зараз бачимо , що дуже багато українців не вірять у себе. Є багато позицій, на які вони не подаються, бо думають, що нічого з того не вийде. Наша ініціатива має сторінки у Фейсбуці, Твіттері, і там нам пишуть науковці: «Немає сенсу подаватися на позиції, бо все одно не візьмуть…» Але це неправда, беруть.
— Це комплекс меншовартості?
— Українські науковці — чудові фахівці, вони конкурентоспроможні насправді. Єдина проблема — буває, що не володіють англійською мовою або національними мовами .
— Незнання англійської на пристойному рівні означає, що науковець не може брати участі в міжнародних дослідженнях, не знає, що відбувається за його фахом у світі.
— Треба вивчати мову. Без мови міжнародна наука закрита для науковця. До того ж багато наших вчених ніколи не працювали за кордоном, стратегічно не готували свого резюме й не думали, що це колись доведеться робити. На чимало позицій українські науковці взагалі не подаються, тому їх відкривають і закривають…
— Які пропозиції непопулярні?
— Дуже спеціалізовані позиції, наприклад альтернативна енергетика або ядерна фізика. А ось математика і комп’ютерні технології, загальні технічні напрями, журналістика, література — їх швидко закривають, бо багато людей подається. До речі, пропозиції контрактів для українців не обов′язково передбачають виїзд за кордон. Є дистанційні гранти, коли людина може жити й працювати в Україні. Приблизно десять відсотків грантів передбачають або повністю дистанційну підтримку науковців, або гібридну (якщо це грант на тривалий відтинок часу, частину його можна робити в Україні, а частину — за кордоном).
— Ви сказали, що за кордоном професія науковця — конкурентоспроможна, і вона дає можливість отримувати хороші статки. Наші науковці скаржаться на низьку зарплатню, погане фінансування. Можливо тому, що практика подаватися на гранти, особливо міжнародні, в нас ще не дуже поширена?
— Напевно. Але для того, щоб допомогти науковцям податися на грант, існують менторські програми. Це індивідуальні програми, в яких досвідчені ментори — зазвичай це відома професура — вчать, як писати заявки на гранти, як презентувати результати роботи. Зараз у таких програмах для українців задіяно 200 менторів. Участь безкоштовна. Але чомусь така допомога не затребувана.
Звісно, війна — дуже складний час, але це також час можливостей. Їх зараз відкривається багато. Це можливість навчитися, отримати досвід, аби потім відбудовувати Україну.
Нині українців готові взяти дуже багато закордонних університетів і наукових груп високого рівня. Таких, куди зазвичай дуже важко потрапити. Вони хочуть навчити студентів і аспірантів, допомогти їм вирости.
— З одного боку, нашим науковцям потрібна підтримка, потрібна інтернаціоналізація. А з іншого — для України це означає відтік мізків. Повернуться ж додому не всі.
— Наскільки я знаю, все ж таки більшість науковців планують повернутися. Просто чекають, коли ситуація стане безпечнішою, особливо люди з маленькими дітьми. І — так, частина не повернеться. Чим молодшого віку люди, тим їм легше залишитися в іншій країні. Але важливо зрозуміти, що люди, які допомагатимуть відбудовувати нашу країну після війни, будуть потрібні і в Україні, і за кордоном. Ті, хто залишиться, співпрацюватимуть з українськими колегами, в них є зв’язки з Україною. А ті, хто повернеться, нині набувають досвіду міжнародної співпраці.
— Зараз вони побачать іншу академічну культуру , нетерпиму до плагіату, вільнішу, демократичнішу.
— Так, вони побачать нетерпимість до плагіату. І те, що для наукової роботи головне не кількість ідей, а якість. Молоді науковці побачать, що можна і варто боротися за свою наукову лінію, займатися актуальними дослідженнями. Потрібно, щоб люди побачили: наука — це можливість займатися тим, що подобається, можливість заробляти дуже добрі гроші. У світі так і є. Але для цього потрібно писати статті, потрібно їздити за кордон, вивчати мови, писати заявки на гранти, конкурувати. Це не так важко, як здається.
Міжнародна наука — це ініціатива, лідерство, конкуренція, яку потрібно розвивати. Взагалі, все це дуже типово для української спільноти, але чомусь у науці — інакше. Я сподіваюся, що все зміниться. І вже починає змінюватися.
Я знаю успішні кейси українців. Наприклад, хімік із Києва Павло Михайлюк, у якого є ERC Starting грант — 1,9 мільйона євро. Це один із найпрестижніших індивідуальних грантів у Європі. Наукова праця Павла дуже шанована на міжнародному рівні, про нього писали у Science. Тому якщо є ідея, можна шукати грантове фінансування. Неважливо, де це робити, наука не обмежується країною. Що важливо — то це аби в людей було натхнення і щоб вони боролися за свої ідеї.
Українським науковцям дуже важливо зараз пробувати, бути проактивними й користуватися всіма можливостями. Це працює й на допомогу Україні. Всі бажаючі можуть зв’язатися з нами, ми допоможемо знайти контакти, партнерів для перших грантів. У світовій науковій спільноті дуже багато охочих допомогти українцям. І це шанс.
Більше статей Оксани Онищенко читайте за посиланням.