Чи є наукове майбутнє в Чорнобиля? Цей та інші аспекти життя Зони відчуження обговорювали на міжнародному форумі CHRNBL, що пройшов одночасно в 11 країнах, залучивши до обговорення понад 50 спікерів різних галузей з усього світу. Науковці, ліквідатори, представники державних та культурних інституцій обговорювали можливі шляхи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Кандидатка біологічних наук, координаторка сторінки «Чорнобиль Інсайт» Катерина Шаванова в рамках міжнародного форуму CHRNBL, що проходив у Києві за підтримки Українського культурного фонду, розповіла про те, чи є наукове майбутнє в Чорнобиля.
— Пані Катерино, з чим пов’язана ваша робота в Чорнобильській зоні?
— Вона на перетині сільського господарства та радіобіології. Останні наші проєкти були пов’язані ґрунтовими мікроорганізмами — як вони розповсюджені, з чого складається мікробіом, як на це впливає довкілля, і зокрема — радіаційний фон у зоні відчуження.
Наразі сільського господарства як господарської діяльності в Чорнобильській зоні відчуження нема. Є цілий Інститут сільськогосподарської радіології, який займається різними напрямами досліджень. Наприклад, як переходять радіонукліди в рослини, як потім вони переходять до тварин, як можна змінювати раціон. З’ясувалося, що цей напрям — один із найбільш корисних і прикладних; коли сталася аварія на Фукусімі, а це сільськогосподарський регіон, японські вчені приїхали саме в наш Інститут.
У нас тривалий час до сільського господарства ставилися як до напряму, куди йдуть люди, яких «більше нікуди не взяли». Ніби це не інтелектуальна діяльність, не інноваційна. Насправді така думка хибна. Оскільки останнім часом розвиваються й напрями, так чи інакше пов’язані з Чорнобилем, фахівці інституту стали дуже затребуваними, — науковців, котрі займаються сільським господарством, лісовим господарством та вивченням радіонуклідів, часто запрошують до Японії. Багато моїх колег, і я також, працювали і працюють там, вивчають вплив радіації.
— З чим пов'язаний ваш проєкт «Чорнобиль Інсайд»?
— «Чорнобиль Інсайд» — це спроба «вивести» вчених з лабораторій та полів до громадськості, аби вони дали наукове пояснення того, що ж відбувається.
Дуже простий приклад: останнім часом у Чорнобильській зоні відчуження дуже багато пожеж. І це, в принципі, процес природний. Оскільки Зона заростає лісами, їх ніхто не чистить, тому відбувається процес сукцесії. Влітку в нас дуже сухо, тож ліси горять. І щоразу це така паніка: «Горить Чорнобильська зона», «Зона горить», «Києву хана» й тому подібні заголовки.
Хоча насправді це не так, а голос вчених не дуже чутний. Тому ми даємо інтерв’ю і постійно розказуємо, що відбувається в Зоні з погляду вчених.
Вчені зазвичай не дуже йдуть на контакт, а ми намагаємося бути такими собі посередниками й кажемо, що вчені — є, вони готові давати коментарі, бути експертами, — звертайтеся.
— Щодо популяризації інформації про Чорнобиль — у якому напрямі слід працювати насамперед?
— Один із напрямів, який мені просто болить, — це туризм. Так, Чорнобиль не повинен бути Діснейлендом, а туризм має бути освітнім. Нести розуміння, що там відбулося, чому так сталося, вчити робити висновки. Розглядати Чорнобиль як гру «Сталкер» — не можна. Мені ближча позиція, яку прийняла Японія. Фукусіма — це такий свого роду цвинтар, музей пам’яті, Заповідник, місце наукових досліджень і лабораторія просто неба. Вона унікальна.
Слід прислухатися до вчених, які працюють у зоні Чорнобиля, комунікувати зі світовими вченими, бо наука — вона світова. Треба залучати всі можливі ресурси для дослідження Чорнобиля.
—Тобто ви вважаєте, що не слід відкривати Чорнобильську зону для відвідування туристами?
— Я вважаю, що це має бути дуже осмислений туризм. З освітньою метою. Вважаю, що туди слід привозити студентів, але питання — що ви винесете і для чого взагалі їдете, що саме хочете побачити? Це не парк атракціонів.
— Можливо, їдуть, щоб побачити наслідки — покинуте місто і руїни?
— Річ у тому, що Прип’ять — це не просто покинуте місто. Там насправді вже давно тиняються юрми народу. Зараз, у зв’язку з епідемією, трохи менше, але вчені в Зоні вже ховаються від туристів. Для мене Чорнобиль — це тихе місце, але там уже неможливо побути в тиші, як бувало раніше.
— Як ви ставитеся до появи на туристичних маршрутах певних предметів, які розкладають спеціально, щоб ніби підтримати тему й посилити враження від перебування в Зоні відчуження?
— Звісно, ніякі ляльки 35 років просто не могли там пролежати. Намагаються «витискати» сльози там, де цього робити не треба. Чорнобилю не потрібні якісь спеціальні деталі, аби переконати, що це була трагедія. Головна небезпека Чорнобиля — це те, що руйнуються, обвалюються будинки, бігають дикі звірі. Далі буде більше й гірше.
— Участь у таких заходах, як Форум CHRNBL, — що це для вас?
— Продовження дискусії, продовження вже зачепленої теми, що вчені мають виходити й говорити про свою роботу, що треба зробити краще, що болить, які є напрями розвитку. Бо про Чорнобиль згадують раз на рік. 26 квітня. Два тижні до — це час, коли ти не можеш працювати: всі телефонують, питають і записують. А насправді Чорнобиль із нами поруч щодня. Не в сенсі драматизму. Так сталося, що про Україну знають за Чорнобилем. А якщо вже так сталося, то треба цим скористатися. Бо це великий шанс і для науки.
Біологія — наука XXI століття. І в Чорнобилі її дуже багато — екологія, мікробіологія, фундаментальна, і це все там є, тому треба розповідати.
Є велика недовіра суспільства. Всі розмови щодо атомної енергетики закінчуються просто болем на тему Чорнобиля. Всі розмови про ядерне паливо закінчуються тим, що «весь світ скине нам своє паливо». Та весь світ не скине — нам би своє кудись діти!
Такі зустрічі допомагають ще і ще раз проговорювати зачеплені теми, розширювати вікно Овертона, розповідати суспільству, що це — не страшно, це можна контролювати. Не треба замовчувати тему Чорнобиля та всього, що з ним пов’язане, — просто запитуйте нас, і ми розкажемо, як бути.