У День Незалежності заведено говорити про політику, економіку, військову потугу країни, а ось про науку, на жаль, згадують рідко. Хоча насправді країна без науки — це «берег бананової кістки». Саме від науки великою мірою залежить наша могутність. Країна, яка міцно стоїть на ногах у ключових сферах життя — від технологій до оборонки та медицини, — буде сильною й незалежною. Тому в День Незалежності ZN.UA говорило про українську науку, її минуле і майбутнє, досягнення та проблеми з головним науковцем країни — президентом Національної академії наук Анатолієм Загороднім. Питання, які ZN.UA cтавило йому, узгоджувалися з представниками наукової спільноти. По суті, він відповідав їм. Про перспективи судити вам.
— Анатолію Глібовичу, тридцять років Незалежності — це доволі тривалий період життя суспільства, розвитку його науки. Які незаперечні досягнення українців у різних галузях наук можна назвати?
— Спектр напрямів діяльності наших науковців — надзвичайно широкий. Від досліджень Всесвіту до оборонних розробок. Попри всі труднощі нашого сьогодення, на окремих наукових напрямах Україна посідає дуже гідне місце серед провідних країн світу, а на деяких — серед лідерів. Підтвердження цього — успіхи наших науковців, які беруть участь у підготовці та здійсненні експериментів на Великому адронному колайдері. Завдяки цій співпраці вчені з України причетні до низки видатних ЦЕРНівських відкриттів. Недавнє відкриття нової елементарної частинки одерона відбулося, так би мовити, «на кінчику пера» в Інституті теоретичної фізики ім. М.Боголюбова. Серед фундаментальних досягнень я би назвав ще досягнення наших астрофізиків, які відкрили нові галактики, так звані молоді галактики, що відповідають за вторинну іонізацію Всесвіту, передбачення нашими фізиками-теоретиками електронних і оптичних властивостей графену. Вперше у світі нашим радіоастрономам вдалося «побачити» внутрішню структуру блискавок в атмосфері Сатурна. До речі, з допомогою унікального і найбільшого у світі українського радіотелескопа низькочастотних декаметрових хвиль УТР-2, який розміщується на Харківщині і є справжнім національним надбанням України.
Важливі й прикладні результати. Розроблено нові акумулятори на основі нанокомпозитів та суперконденсатори надвисокої потужності, що їх закуповують і використовують відомі міжнародні компанії. Для моніторингу роботи енергосистем створено апаратно-програмні комплекси «Регіна». Наразі ними охоплено практично всі атомні, теплові та гідравлічні станції України й усі великі та відповідальні підстанції з напругою від 110 до 750 кВ, електрифікований залізничний транспорт та інші важливі електроенергетичні об’єкти. Застосування таких комплексів, а також розробленої нашими вченими автоматизованої системи обліку виробленої та спожитої електричної енергії забезпечує стабільність функціонування Об’єднаної енергетичної системи України і її інтеграцію до Об’єднання енергосистем європейських країн (ENTSO-E).
Особливу увагу хотів би привернути до розробок медичного призначення. Це стосується насамперед унікальної технології зварювання м’яких живих тканин, яка застосовується у багатьох галузях медицини. Загальна кількість хірургічних операцій, проведених за цими технологіями, сягнула вже сотень тисяч. Магнітокардіографічний сканер на основі SQID сенсорів виявляє найнебезпечніші захворювання серця на дуже ранній стадії і набагато безпечніший, ніж МРТ та КТ. Сьогодні такий комплекс використовують у Головному військовому клінічному госпіталі Міністерства оборони України.
Гордість нашої держави — високоврожайні сорти пшениці селекції вчених-генетиків Академії, які забезпечують рекордні врожаї. Цими сортами засівається третина посівних площ України, що дає змогу повністю задовольнити річні потреби країни в продовольчому зерні пшениці. Недавно наші науковці створили ще й «кольорові» сорти зерна, біологічна цінність яких набагато вища, ніж звичайних.
Загалом, дуже багато результатів, готових до використання або вже успішно використовуваних у широкому спектрі галузей. Усе це — новітні розробки, аналогів яким немає у світі. А ті, які мають іноземні аналоги, здебільшого вигідно від них відрізняються. І якістю, і вартістю.
Перелічені результати — навіть не вершина айсберга. Це лише невелика частинка того, в чому науковці є на світовому рівні. І я перепрошую колег, чиїх результатів не згадав. Адже їх дуже багато.
— Що зроблено для формування та просування іміджу НАНУ і української науки у світовому публічному просторі за ці 30 років? Науковці яких галузей у цьому найактивніші?
— На мою думку, результати світового рівня — саме те, що на міжнародному рівні формує імідж України як держави з високим рівнем науки. І, повторюся, такі результати Академія справді має.
Нас шанують, нас визнають. Рівень наших науковців не поступається рівню іноземних колег, а інколи буває навіть вищим. Тому вони завжди є бажаними гостями і співпраця з ними високо цінується.
Академія постійно налагоджує й поглиблює співпрацю із закордонними партнерами. На сьогодні вже діють 140 документів, які засвідчують співпрацю з установами 50 країн світу. Наші науковці беруть активну участь у конкурсах і виконують низку проєктів за науковими програмами Європейського Союзу, НАТО, ЮНЕСКО та інших впливових організацій і фондів. Важливе значення для української наукової спільноти має долучення Академії до нової структури ЄС — Європейської хмари відкритої науки. Є й чимало програм міжакадемічного обміну. Серед наших партнерів — академії наук Болгарії, Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини, Чехії.
Предмет наших гордощів — наукове обладнання, якого немає більше ніде у світі. До такого належить найбільший у світі радіотелескоп УТР-2, про який я вже згадував. Ще одна унікальна установка, яка є в Україні, — це ядерна підкритична установка «Джерело нейтронів», на якій будуть здійснюватися контрольовані ланцюгові ядерні реакції, досліджуватися трансмутації, тобто перетворення радіоактивних елементів у стабільні, виробництво радіофармпрепаратів. Це той випадок, коли не українські науковці їдуть кудись за кордон працювати на експериментальному обладнанні, а до нас приїжджатимуть колеги з різних країн і працюватимуть тут.
Дуже важливий напрям для Академії — популяризація науки в українському суспільстві. Ми проводимо багато науково-популярних заходів, які збирають широке коло відвідувачів різного віку. Наші науковці всіх (без винятку) галузей наук надають фахові коментарі й експертну оцінку тих або інших явищ і подій, які відбуваються в державі та суспільстві. Крім того, чимало провідних учених займають активну громадянську позицію, ведуть просвітницьку діяльність, формують науковий світогляд, спростовують псевдонаукові теорії, висловлюючи свої думки в блогах на різних інтернет-сторінках, публікуючи статті у ЗМІ, дописи в соціальних мережах. Але, безумовно, і тут ще є куди прагнути.
— Яких серйозних помилок у розвитку НАНУ допущено за ці роки? Чи можна їх виправити?
— Мабуть, найбільш прикрими є проблеми наукової молоді. Катастрофічний відплив кадрів як за кордон, так і в комерційні структури і відсутність молодих науковців —одна з найгостріших проблем не лише нашої Академії, а й наукової сфери загалом.
Для запобігання цьому робилося дуже багато. І все ж недостатньо. Наслідки сьогодні дуже відчутні, масштабні й болючі. Повторюю: ситуація критична — як у НАН України, так і загалом в Україні. Фактично, за шість останніх років в Академії маємо зменшення чисельності молодих вчених майже на третину.
Для виправлення ситуації потрібні екстраординарні зусилля. Щоб бодай припинити катастрофічне вимивання молодих науковців, Академія, зі свого боку, всіма доступними засобами намагається утримати у своїх лавах молодь. Для цього започатковано гранти дослідницьким лабораторіям і групам молодих вчених Академії на проведення досліджень, програму постдокторальних досліджень, можливості для додаткових фінансових стимулів. Ми намагаємося створювати для молоді шляхи до кар’єрного зростання, належні умови життя та праці. Проте дуже багато проблем у «молодіжному» питанні залишаються невирішеними. Це і гідна зарплата, і житло, і ті ж умови для кар’єрного зростання. Гостро стоїть питання оновлення наукового обладнання. На жаль, наш «арсенал заходів» обмежений, тож самотужки вирішити всі ці проблеми ми не в змозі. Потрібна комплексна й істотна державна підтримка.
— Кожен фах має свої вади, пастки, передбачає фахову деформацію. Які вони у вченого взагалі, і, зокрема, у вітчизняних науковців? Чим вони відрізняються від попередніх етапів, наприклад, ХХ століття, коли теж спостерігався бурхливий розвиток науково-технічного процесу?
— Мені здається, що найбільша пастка для науковця в українських реаліях — ситуація, коли втрачається мотивація до пізнання (те, що, власне, лежить в основі наукового пошуку), коли просто відбувається формальна робота, і це трансформує змістовий бік наукового дослідження.
Чимало науковців НАН України працюють переважно на ентузіазмі. Але зрозуміло, що кожна людина хоче мати і гідні умови праці, і гідну оплату праці, яка б забезпечувала їй достойний рівень життя. За таких умов відбувається зміна мотиваційної складової діяльності вченого. Це може стати згубним чинником як для окремого науковця, так і для наукової сфери загалом.
— Науковці кажуть, що останніми роками відбувається значна бюрократизація нашої роботи. Дуже багатьма пропозиціями Президія відбиває бажання займатися, як тільки стає відомо, скільки паперів треба зібрати для подання, а потім і для звіту. В нас дуже стара, фактично ще радянська звітність, тоді як на Заході часто досить простого переліку публікацій. Чи планує Академія це якось спрощувати, бо зсередини виглядає, що не робиться геть нічого?
— Зазначу, що й участь у конкурсах на отримання грантів за проєктами, наприклад програм Європейської комісії, також пов’язана з величезною купою паперів. Водночас можу запевнити, що Академія рішуче налаштована на посилення демократичних засад у всіх сферах її діяльності і послаблення бюрократичного навантаження на наукових працівників. Це є одним із принципів, за які я вболіваю. Тому, звісно, будемо намагатися йти в ногу з часом, максимально прибирати бюрократичні перепони, з якими можуть зіштовхуватися наші науковці, застосовувати новітні інформаційно-комунікаційні технології у ключових сферах діяльності Академії тощо.
— Середній вік академіків солідний, потрібна зміна поколінь у наукових школах. Як ви шукаєте наукову молодь? Провідні установи НАНУ розміщені в Києві, в них працюють передусім столичні науковці, зосереджені на суто наукових дослідженнях. Як відбувається добір до аспірантури, процес навчання молодих людей, здібностей до наукової діяльності яких не бачили науковці НАНУ? Це особливо важливо саме в умовах нашої країни, коли так багато виявів академічної недоброчесності. Чи можна тут спиратися лише на довіру до оцінок у дипломах, до студентських, магістерських публікацій?
— Академія підтримує дуже тісні контакти з різними закладами вищої освіти, активно працює на залучення університетської молоді до академічних лав.
Крім того, НАН України здійснює наукове керівництво Малою академією наук України, діяльність якої спрямована на виявлення та підтримку обдарованих дітей, а також на всіляке сприяння реалізації потенціалу молодих учених.
Велику надію у питанні пошуку талановитої молоді покладаю на Київський академічний університет, який перебуває в підпорядкуванні НАН України і МОН України. На його прикладі ми намагаємося втілити бачення дослідницького університету в Україні, основним принципом якого має бути навчання через дослідження. Зазначений принцип реалізується, зокрема, через залучення студентів до наукових досліджень світового рівня з максимальною інтеграцію у міжнародний науково-дослідницький простір. Цей заклад —дуже прогресивна форма підготовки кадрів для академічних установ і залучення талановитої молоді до наукових досліджень. Як засвідчив досвід, випускні магістерські роботи вихованців цього університету — високої якості, а самі випускники можуть конкурувати на ринку наукової праці з випускниками відомих українських і європейських університетів.
— Чи плануються якісь санкції щодо працівників, які пропагують псевдонауку та грішать плагіатом? Уже було кілька скандалів, пов′язаних із цим. Кажуть, Борис Патон рвав і метав, але на посадах усі залишилися.
— Справді, останнім часом почастішали випадки виявлення плагіату у науковій сфері. І це не може не викликати занепокоєння.
Моя особиста позиція щодо таких тенденцій однозначно негативна. Вважаю, що наявність плагіату — свідчення хвороби суспільної моралі. І це особиста відповідальність кожного науковця. Адже такі випадки підривають авторитет не лише конкретних осіб, а й загалом наукової спільноти.
Дотримання норм наукової етики й академічної доброчесності, протидія порушенням права інтелектуальної власності та фальсифікаціям результатів наукових досліджень, сприяння особистим прикладом престижеві наукового фаху належать до головних обов’язків членів Академії. Це закріплено новим Статутом. Та й узагалі, це не просто обов’язок, це почесна місія кожного вченого, незалежно від звань і посад.
Академія не залишається осторонь у боротьбі з негативними явищами. Ми створили Комісію із захисту науки, протидії псевдонауці та фальсифікації наукових досліджень. До її складу увійшли справжні фахівці, які дуже зацікавлені і вже демонстрували здатність боротися з таким ганебним явищем. Упевнений, робота комісії буде плідною.
— Чи плануються якісь зміни в роботі Національної бібліотеки імені Вернадського? Науковці скаржаться, що вона занадто довго не працювала під час пандемії (хоча інші бібліотеки працювали) і не задовольняє потреб, — кажуть, там і досі доісторичні паперові каталоги замість цифрових, погано обліковуються нові надходження.
— Не можу з цим погодитися. Щодо періоду карантину — то, звісно, обмеження внесли свої корективи в роботу бібліотеки і додали незручностей. Проте бібліотека працювала в онлайн-режимі. І за минулий рік було зареєстровано мільйони переглядів вебсторінок та звернень до вебматеріалів.
Співробітники постійно поповнюють електронні ресурси бібліотеки, здійснюють їх наукове редагування, поліпшують навігацію для отримання найбільш якісної інформації. І карантин також великою мірою сприяв ще активнішому нарощуванню кількості електронних ресурсів, які зможуть задовольнити потреби науковців.
Окрім того, впродовж дії карантину працівники бібліотеки доклали максимальних зусиль до надання відвідувачам онлайн-допомоги в пошуку інформації, отримання сканованих копій документів тощо.
Усі ці послуги, як і користування порталом та інформаційними ресурсами бібліотеки, абсолютно безкоштовні й не потребують жодної реєстрації.
— Які об’єктивні та суб’єктивні чинники заважають, а які, навпаки, допомагають українській науці стати врівень з європейською? Що вже робиться для того, аби всі галузі науки більш-менш рівномірно вписати в європейський, світовий контекст?
— Нам потрібно переходити на новий рівень міжнародної наукової і науково-технічної співпраці та інтегрування в європейські наукові програми і дослідницькі інституції. Забезпечити повноцінне членство України в міжнародних наукових об’єднаннях. Наразі платити великі членські внески наша держава просто не може собі дозволити. Все це дасть змогу нашим науковцям долучитися до європейської дослідницької інфраструктури, брати участь у міжнародних експериментах тощо.
Ну й головне, напевно, — потрібно змінити підхід до розуміння ролі науки в розвитку держави. За роки незалежності на державному рівні прозвучало чимало політичних заяв про визнання вирішальної ролі науки, технологій та інновацій у розбудові нової країни та необхідність їх пріоритетної державної підтримки. Проте все це залишалося гаслами на папері.
Це стосовно того, що заважає. А стосовно того, що сприяє, це — надзвичайно високий інтелектуальний потенціал — одна з наших найголовніших конкурентних переваг.