UA / RU
Підтримати ZN.ua

Законопроєкт №9103: шлюб незареєстрованих партнерів

Як державі чесно підійти до проблеми одностатевих стосунків

Автор: Олександр Сергієнко

9 липня 2022 р. петиція про легалізацію одностатевих шлюбів на сайті президента України набрала необхідних 25 тисяч голосів. У відповідь Володимир Зеленський пояснив, що, відповідно до Конституції, це неможливо (стаття 51 КУ), а змінювати Конституцію у воєнний час — не можна. Але глава держави уточнив: уряд працює над законопроєктом щодо запровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства.

Як з’ясувалося, працювали й депутати. Нещодавно в парламенті було зареєстровано законопроєкт №9103, який пропонує свій варіант державного підходу до теми, що особливо загострилася під час війни. Коли неурегульованість на рівні закону таких відносин прямо б'є по правах тих, хто пішов на фронт, залишивши вдома свою неофіційну половинку.

Отже, можна констатувати, що влада береться за вирішення доволі делікатної, з одного боку, та дражливої — з іншого, проблеми одностатевих стосунків. З чого стартує і куди може зрештою прийти державна думка?

Ставлення суспільства до одностатевих шлюбів

Не будемо заглиблюватися в історію питання, письмові свідчення про яке можна знайти ще в стародавніх греків, але проблема існує, й особливо гострою вона стала з початком повномасштабної війни: один партнер не зможе навіть поховати свого полеглого друга чи подругу, не кажучи вже про претензії родичів покійного на їхню спільну власність, — адже «шлюб» був «неправильний»… І юридично вони матимуть рацію.

Дослідження Київського міжнародного інституту соціології «Сприйняття ЛГБТ-людей та їх прав в Україні», проведене в травні минулого року, показало зміни, порівняно з аналогічним, проведеним шість років тому. Так, частка людей, які негативно ставилися до ЛГБТ-спільноти, зменшилася з 60 до 38%, а тих, хто ставиться байдуже, — зросла з 31 до 45% (можна сказати, що це — нейтральне ставлення). Вдвічі зросла кількість тих, хто виступає за повне рівноправ’я, — 64 проти 33%. Стрімко зросла кількість тих, хто підтримує ідею запровадження інституту цивільного партнерства,з 5 до 24%, хоча для багатьох українців це все ще неприйнятно — 42% проти, але зміни є: шість років тому таких було 69%.

Отже, дослідження показало, що ставлення до ЛГБТ-спільнот істотно змінилося. Так чи інакше факт одностатевих відносин має місце, і закривати на це очі, як це досі робила влада, не вийде.

Читайте також: Німецька католицька церква уже через кілька років благословлятиме одностатеві шлюби

Як це робили інші країни

Правовим варіантам вирішення проблеми в Європі та світі вже кілька десятиліть. У Данії 1989 року було запропоновано інститут цивільного партнерства як певний аналог шлюбу для одностатевих пар, що мав унормувати майнові, спадкові та інші питання, котрі регулює сімейне право для шлюбних пар. На 2019 рік він був поширений у 16 країнах Європи та в 19 штатах США. Понад те, в Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Ірландії та Гренландії нові партнерства вже не реєструють, оскільки там законодавством дозволено одностатеві шлюби. Загалом, такі шлюби вже узаконені майже у всій Південній Америці та в Австралії, а ось у Африці — лише в єдиній(!) країні на континенті — Південно-Африканській Республіці. В Індії дозволено тільки цивільні союзи, а в Китаї та Російській Федерації немає навіть інституту цивільного партнерства. Виходить, що Україна перебуває в одному ряду з цими авторитарними імперіями.

У багатьох країнах, які дозволили укладати цивільні партнерства, в тому числі між різностатевими особами, цей інститут набув такої популярності, що «загрожує» замінити собою шлюб. Наприклад, у Франції 2000 року було укладено 22 тисячі партнерств і 305 тисяч шлюбів, а 2010 р. ситуація відчутно змінилася — 196 тисяч партнерств і 251 тисячу шлюбів. Звідси очевидно, як стрімко зросла кількість пар, що таким чином узаконюють свої стосунки (хоч, як на мене, новий інститут практично не відрізняється від шлюбу, може народ лякає саме слово — «шлюб»?)

Інститут цивільного партнерства має як своїх прихильників, так і критиків, тому, розробляючи український аналог, бажано врахувати досвід інших країн. І це питання на часі, бо в ЄСПЛ вже перебуває на розгляді заява проти України одностатевої пари (незареєстрованої, певна річ), яка вважає, що їхні громадянські права порушено.

Читайте також: Цивільне партнерство забезпечує рівні права для одностатевих пар. Понад 40% українців проти закріплення такого статусу

Правові потуги депутатів

Наш уряд трохи забарився з вирішенням цієї проблеми, тому спритнішою виявилася група депутатів Верховної Ради (хоча їм цього ніхто не доручав). Так, зовсім недавно на світ з’явився законопроєкт №9103 авторства Інни Совсун та доволі відомих своїми резонансними законопроєктами народних депутатів — Кіри Рудик, Дмитра Гуріна, Михайла Потураєва, Олени Шуляк та інших, менш відомих, «Про інститут реєстрованих партнерств».

Власне, вже в назві автори законопроєкту вирішили бути оригінальними й замінили соціально орієнтований європейський термін «цивільне партнерство» на бюрократичне формулювання — «реєстроване партнерство». Понад те, вони знехтували терміном, закріпленим у відповіді президента Володимира Зеленського на петицію, — «зареєстроване цивільне партнерство» (до речі, теж не дуже вдалим).

Тут слід наголосити, що юриспруденція, як і математика, не терпить нечітких та розмитих формулювань, які не мають однозначної інтерпретації, тобто допускають різні тлумачення. Натомість автори вже в п.1 статті 1 законопроєкту визначають «реєстроване партнерство» як «зареєстрований в порядку, визначеному цим Законом, добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб, однієї чи різної статі (виділено мною. — О.С.), в основі якого лежить взаємоповага, взаєморозуміння, взаємопідтримка, взаємні права та обов'язки». На цьому пункті за великим рахунком можна було б в законопроєкті поставити крапку й далі нічого не писати, тому що ця новела де-факто прирівнює одностатеві шлюби до звичайних, двостатевих.

Справді, термін «сімейний союз» вживається в Сімейному кодексі України лише один раз і визначається як… шлюб: «Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану» (п. 1 статті 21).

Таким чином, законопроєкт, з одного боку, створює підстави для збурення в українському суспільстві, де одностатеві шлюби суперечать моральним і релігійним цінностям, а з іншого вводить у юридичне поле інститут, який є паралельним до звичайного шлюбу.

Який у цьому сенс? Розглядати «реєстроване партнерство» як варіант широко практикованого «пробного шлюбу», коли пари живуть без усілякої юридичної фіксації своїх стосунків? Хоча може статися, що в нас, як у Франції, різко зросте кількість пар, котрі таким чином почнуть «оформлювати» свої інтимні стосунки…

Читайте також: ПЦУ виступила проти цивільного партнерства для одностатевих пар

Родимі плями «совка» або законодавче лукавство

Отже, законопроєкт не вирішує свого головного завдання — унормувати існування одностатевих союзів, надати його членам рівні юридичні, майнові та громадянські права з двостатевими, але при цьому не входити у суперечність із архетипними моральними традиціями українського суспільства, вкарбованими у свідомості й зафіксованими в законодавстві.

Подальший аналіз свідчить, що законопроєкт перебрав усі найгірші «техніки законотворення» совкових часів. У пункті 2 тієї ж статті 1 автори вирішили підстелити собі соломки й пишуть: «Реєстроване партнерство не є шлюбом та не є перешкодою для укладення шлюбу між реєстрованими партнерами за умови дотримання інших вимог, встановлених законодавством України».

Які ж це перешкоди, і які це вимоги? Перша і головна одночасно вимога й перешкода вже згадувалася — за Сімейним кодексом, шлюби можуть укладатися лише між чоловіком і жінкою. Отже обіцянка прирівняти одностатеві та двостатеві пари, дана в п. 1 ст.1, є лукавством, її перекреслює зміст п. 2 цієї ж статті: звичайного шлюбу одностатеві партнери укласти не можуть.

Єдиний, можливо, принциповий позитив законопроєкту в тому, що члени партнерства визнаються сім’єю: «Реєстровані партнери є членами сім'ї, які мають право на…» (п. 1 ст. 8), однак у такому разі, виходячи з загальних принципів, весь цей законопроєкт мав би стати частиною Сімейного кодексу України, але тут є свої проблеми. Весь цей кодекс написано як шкільний твір на тему «Чому сім’я — це добре?», навіть визначення терміну «сім’я» в ньому… немає, натомість — суцільна словесна каша: «Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. (Що таке осередок? — О.С.)

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. (Це, скоріше, визначення домогосподарства. — О.С.)

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням… не проживають спільно». (А це суперечить попередній нормі. — О.С.)

Або ще перл: «Права члена сім’ї має одинока особа». Які права? Якої сім’ї? Адже всі права мають своїм джерелом сімейні стосунки, а в одинокої людини їх нема. У статистиці зовсім навпаки — домогосподарства розділяють саме за цією ознакою: одинаки та сім’ї, а тут усе звалили в одну купу…

Замість висновків

Тема цього матеріалу — не дискусія за чи проти одностатевих шлюбів, можливо цим займуться комітети Верховної Ради, куди зараз направлено законопроєкт. Проблема в іншому — резонансні суспільно-політичні питання треба вирішувати не лише виважено й розсудливо, а юридично грамотно та коректно. Бажано. Інакше вийде нісенітниця, винесена в заголовок цієї статті.

Більше статей Олександра Сергієнка читайте за посиланням.