Оскільки податок на майно є місцевим, очевидно, що найбільше зацікавлені у збільшенні його фіскальної значущості якраз органи місцевого самоврядування. Адже сплачені кошти платників податків дають змогу фінансувати як видатки розвитку, так і соціальні проєкти територіальної громади, покращуючи доступність та якість суспільних послуг. Утім, податок на майно адмініструється в Україні виключно органами податкової служби, попри те, що, зважаючи на високу мотивацію переважної більшості територіальних громад, давно варто вести мову про можливості залучення органів місцевого самоврядування до процесу адміністрування податку на майно.
Податок на майно містить три складові:
- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
- плата за землю;
- транспортний податок.
У розрізі надходжень до місцевих бюджетів найвищу частку має плата за землю — майже 81%, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, — близько 18,5, транспортний податок — менш як 0,5%. Об’єкти оподаткування для податку на нерухоме майно та плати за землю не є мобільними та найлегше ідентифікуються порівняно з іншими, тому видається логічним долучити органи місцевого самоврядування до їхнього адміністрування.
Наукові положення, досвід і проведені опитування органів місцевого самоврядування та податкової служби свідчать, що місцева влада має високу зацікавленість і спроможність виконувати обліковий функціонал процесу адміністрування податку на майно, до якого входять облік платників податків і об’єктів оподаткування, а також наповнення баз даних. Насправді вже досить поширеною є практика, коли місцева влада активно долучається до наповнення баз даних Державної податкової служби України, здійснює звірку інформації щодо платників та об’єктів оподаткування, надає наявну актуальну інформацію уповноваженим фахівцям.
З огляду на це актуальним і можливим є надання органам місцевого самоврядування окремих адміністративних повноважень, зокрема щодо формування і направлення податкових повідомлень-рішень фізичним особам, які є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю. На користь цієї позиції можна навести такі аргументи:
- місцева влада володіє більш повною інформацією про місцеперебування платника податку, особливо це стосується сільських і селищних територіальних громад;
- ДПС не має достатньої кількості працівників щодо належного адміністрування податку на майно;
- надходження від податку на майно спрямовуються до місцевих бюджетів, а витрати на адміністрування податку фінансуються з державного бюджету (на відправлення одного ППР поштою держава повинна виділити 47 грн);
- неформальною практикою є виділення марок, паперу з боку місцевої влади відповідним органам ДПС для формування і направлення повідомлень-рішень;
- де-факто практика вручення фізичним особам — платникам податку на майно повідомлень-рішень саме органами місцевого самоврядування є непоодинокою.
Відповідно до статті 42-1 Податкового кодексу України листування з платниками податків відбувається і через електронний кабінет платника, однак переважна більшість фізичних осіб ним не користується. Причини можуть бути різні: одні не володіють інформацією про таку можливість та/або не мають технічних засобів, інші не є активними користувачами інтернет-технологій (зокрема це стосується віддалених сільських територій), хтось намагається максимально відтягнути процес сплати податків.
Іншим функціональним повноваженням, яким можна було б наділити місцеві органи влади у сфері адміністрування податку на майно, є ведення обліку платежів і надання роз’яснень платникам податків. Уповноважені представники окремих місцевих органів влади за фактом уже давно системно аналізують інформацію щодо нарахованого та сплаченого податку з конкретного об’єкта оподаткування, платників та у розрізі населених пунктів територіальної громади. Зазначене дало б змогу підвищити дієвість роз’яснювальної роботи з платниками податків, у тому числі з тими, в кого утворився податковий борг.
Більшість платників є сумлінними, а тому проста розмова з ними, інформування є достатніми засобами усунути будь-які непорозуміння. Крім того, робота ДПС із податковими боржниками розпочинається з моменту, коли сума такого боргу перевищує 180 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 3060 грн. Іншими словами, вони просто не звертають уваги на таких платників. Водночас накопичення податкового боргу платниками податку для територіальних громад негативно позначається на надходженнях до бюджету, особливо це стосується сільських і селищних територіальних громад. І знову фактично такий вид діяльності здійснюється окремими органами місцевого самоврядування, проте вони потребують правового механізму для цього.
Окремої уваги заслуговує питання певного розширення фіскальної автономії органів місцевого самоврядування при сплаті податку на майно. Насамперед це стосується встановлених податкових пільг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Податковим кодексом передбачено зниження бази оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості для всіх платників податків, у тому числі їхніх часток: на 60 кв. м — для квартири/квартир незалежно від їхньої кількості; на 120 кв. м — для житлового будинку/будинків незалежно від їхньої кількості; на 180 кв. м — для різних типів об’єктів нерухомості (квартир і житлових будинків). Виходячи з того, що одним із ключових принципів оподаткування є соціальна справедливість, важливо враховувати майновий стан платників та економічні фактори при адмініструванні податку. Наприклад, співвідношення максимального показника валового регіонального продукту на одну особу в Україні (м. Київ) і мінімального (Чернівецька область) становить 7,5. Співвідношення максимального показника середньої заробітної плати (м. Київ) і мінімального (Кіровоградська область) довоєнного 2021 року становило 1,85.
З огляду на зазначене, на відміну від існуючого єдиного підходу надання податкових пільг, можливим є встановлення граничного (максимального) рівня пільги у Податковому кодексі та передбачення права органам місцевого самоврядування встановлювати згадану податкову пільгу в заданому діапазоні (для квартир від 0 до 60 кв. м, для будинків від 0 до 120 кв. м), виходячи з оцінки майнового стану платника податку. Універсальні пільги для платників щодо об’єкта нерухомості, один з яких розташований у селищній громаді поодаль від обласних центрів, а інший, приміром, у центральній частині Києва, не є проявом ні соціальної справедливості, ні засобом підвищення фіскальної спроможності територіальних громад. Місцева влада, на відміну від центрального уряду, є найбільш наближеною до жителів територіальних громад, а тому в змозі визначити реальну потребу та розмір застосування такої пільги. Водночас слід зауважити, що деякі органи місцевого самоврядування передбачають зниження бази оподаткування для житлових будинків на 200 кв. м, що суперечить нормам законодавства та потребує належного контролю з боку Державної податкової служби.
Таким чином, розширення функціональних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері адміністрування податку на майно, в тому числі в частині права самостійного встановлення пільг, на нашу думку, є важливим кроком у напрямі подальшої реформи фіскальної децентралізації. Позитивний економічний ефект від такого кроку може бути швидким і суттєвим.
Публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів і не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Програми «U-LEAD з Європою», уряду України, Європейського Союзу і його держав-членів Німеччини, Швеції, Польщі, Данії, Естонії та Словенії.