Домашнє насильство нікуди не поділося з початком повномасштабної агресії Росії проти України. Однак статистика показує істотне зниження зафіксованих фактів і кількості звернень жертв насильства до поліції.
Так, за даними аналітичного центру ЮрФЕМ, із січня по червень минулого року (статистика завжди запізнюється) кількість звернень до поліції знизилася більш ніж на 27%, порівняно з аналогічним періодом минулого року. А кількість відкритих кримінальних проваджень у зв'язку з домашнім насильством — аж на 52%.
Неважко припустити: це пов'язано з тим, що нас стало значно менше. Багато жінок виїхали без чоловіків за кордон, а чоловіки пішли на фронт. Крім того, в низці регіонів України комунікація між громадами та правоохоронцями ускладнена у зв'язку з воєнними діями, ну а переселенці (переселенки) найчастіше просто не знають, куди бігти, — ні знайомих, ні родичів поруч…
Домашнє насильство, як і раніше, поруч, у сусідньому будинку, квартирі… Найближчий приклад: 11 травня в Києві затримали 32-річного киянина, який на три доби закрив співмешканку у квартирі, де бив її та палив паяльником. Причиною насильства стали ревнощі, — повідомляють у поліції.
Отож, дивлячись на дані статистики, навряд чи варто розмірковувати про позитивний тренд. Домашнє насильство є проблемою в нашій країні. Воюючій країні. Коли людина щодня бачить смерть, вона не може залишатися такою, якою була раніше. Про це ми говорили з психологом Наталією Валовською.
Чоловіки, дозвольте собі поплакати
— Наталіє Олександрівно, війна, безперечно, провокує домашнє насильство. У тому числі з боку тих, хто повернувся з фронту. Як розпізнати, що ось зараз кохана людина перетвориться на звіра, і як не провокувати агресії?
— Війна — це стрес, і не тільки для військових. У нашій країні немає людей, які залишилися осторонь того, що відбувається. Навіть якщо вони виїхали з прифронтової зони, у тому числі за кордон. У війну втягнуті всі: ті, хто ігнорує її, хто бере участь у ній, хто в окопах, хто в польовому шпиталі, хто волонтерить і ті, хто з дітьми десь у Польщі або Німеччині.
— Жінки плачуть, діти плачуть, а деякі чоловіки зривають злість на близьких, особливо після порції алкоголю, — адже так?
— Можливо, й так. Але світ уже змінюється, і соціум змінюється, і чоловікові теж не гріх заплакати. Хоча я часто чую: «Ти ж мужик, ти козак, не плач!». Чоловіку властиві ті самі емоції, що й жінці. І якщо їх пригнічувати, вони — пригнічені страх, гнів, сором, відчуття провини — шукають вихід. І знаходять у вигляді агресії стосовно близьких.
Коли час «виносити сміття з хати»?
— Страждають від того, хто злетів з котушок, насамперед члени родини?
— Страждають ті, хто не дасть здачі. А зриваються не тільки ті, хто був на війні. Мене ж у ситуаціях сімейного насильства лякає байдужість соціуму. Хтось кричить «уб'ю!» за стінкою, в сусідній квартирі, — не моя справа; дільничний не квапиться писати адмінпротоколи: мовляв, милі сваряться — тільки тішаться; рідня радить жертві не виносити сміття з хати…
— А коли час виносити сміття, щоб уникнути катастрофи?
— Давайте розберемо для прикладу один варіант. Приходить чоловік із фронту. І якщо раніше він не допускав образливих висловлювань, погроз, у нього не було агресії стосовно дружини, батьків, а тут раптом з'явилася, то варто запитати: «Що сталося, милий? Я можу якось допомогти тобі?» І ви здивуєтеся: агресія зразу випарується. Але якщо це було й раніше, то «сміття з хати» потрібно виносити відразу ж. Щойно замахнувся, обізвав, штовхнув — щойно переступив межу нормальної поведінки.
— Відразу телефонувати в поліцію?
— Так. Але якщо з'явилася агресивна, явно неадекватна поведінка стосовно членів родини, якої раніше не було, можна запропонувати звернутися до фахівця.
— До психіатра?
— Ні, навіщо зразу до психіатра? Це можуть бути соціальні служби, волонтерські проєкти, психолог, психотерапевт.
— Зазвичай суб'єкт домашнього насильства — чоловік, а об'єкт — жінки та діти. Чи буває навпаки?
— До мене звертався чоловік, який зізнавався в домашньому насильстві проти нього.
— Дружина била?
— Била, погрожувала, забирала гроші… Але частіше агресором виступає чоловік.
— Як нейтралізувати домашнього насильника? Як не спровокувати агресії?
— Не дивуйтеся, агресію спровокувати неможливо. Якщо хтось вирішив вам пред'явити за щось, він знайде привід.
— Ну так, захист російськомовного населення…
— Абсолютно правильно! Наших сусідів провокує геть усе. А в моїй практиці домашній тиран приходив пізно вночі, будив дружину й казав: «Ти склянку поставила не на ту тумбочку. Підведися й перестав». Чи є це насильством? Звичайно.
Девальвація життя
— Насильства в сім’ях стало більше, порівняно з мирним часом?
— На жаль, я не знаю офіційної статистики, але, за моїм досвідом, насильства стало більше. Війна — це такий фактор, який фокусує все негативне в соціумі. А механізмів стримування стало менше. Зараз — війна, і людське життя, яке, згідно із загальнолюдською мораллю, є абсолютною цінністю, девальвувало. Щодня ми чуємо у зведеннях — стільки-то загиблих, стільки-то поранених, знаємо сім'ї, які втратили своїх близьких. І, можливо, люди мало звертають уваги на психологічне насильство: ну пообзивав, ну покричав — не вбив же!
— …Ще й посуд побив…
— Биття посуду, до речі, може мати й певний терапевтичний ефект, якщо не об чиюсь голову.
Це смерті. Це різні смерті. До цього неможливо заздалегідь підготуватися
— Із якими розладами ви зараз маєте справу частіше, ніж у мирний час?
— Я не лікар-психіатр. Тому — з погляду психолога. Багато депресій. Часто над українцями тяжіє комплекс провини. Над тими, хто воює, хто не воює, хто волонтерить і хто не волонтерить.
— Чому?
— Війна — це такий процес, який неможливо контролювати, коригувати. Людям здається, що вони могли б на щось вплинути, якби… Розуміння неможливості вплинути на перебіг подій і породжує гризотне відчуття провини.
— Що стосується учасників бойових дій, — війна змінює всіх?
— Ні, не всіх. Але часто додому приходить абсолютно інша особистість.
— Що саме ламає сформовану особистість?
— Людина бачила ті речі, до яких життя її не готувало. До того, з чим зіштовхується людина на фронті, підготуватися неможливо. Це смерті. Це різні смерті. Це смерті побратимів. Це горе неможливо вихлюпнути. Людина заштовхує його кудись далеко, а коли приїжджає в цивільну обстановку, може бути зрив. Тому членам родини варто зразу підготуватися допомогти їй.
— Як саме?
— Не потрібно запитувати, що людину турбує, краще зразу зв'язати з фахівцем, оскільки все це дуже індивідуально. Встигнемо допомогти, випустимо з неї накопичене горе по краплі, врятуємо людину і її сім’ю.
До речі, якщо до фронту ваш чоловік 25 разів на день казав, як любить вас, а по поверненні натомість по 25 разів перевіряє, чи замкнені двері й чи всі електроприлади вимкнені, почав запитувати, де була, куди ходила, — це теж вияв любові до вас, а не спроба позбавити вас свободи. Коли ви з ним спокійно, дуже спокійно поговорите про це, стане зрозуміло, що він турбується про вашу безпеку й намагається виключити всі можливі загрози.
Тепер пошлемося на кілька документів, що стосуються захисту від сімейного насильства.
Україна є підписантом Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (також відома як Стамбульська конвенція) — міжнародна угода Ради Європи проти насильства стосовно жінок і насильства в сім’ї. Конвенція набула чинності 1 серпня 2014 року. Стамбульська Конвенція — перший юридично зобов'язуючий документ, який створює всеосяжну правову базу та підхід до боротьби з насильством стосовно жінок і спрямований на запобігання побутовому насильству, захист жертв і судове переслідування винних.
Уточнюємо: домашнє насильство є кримінальним злочином, відповідальність за який визначена, у тому числі, ст. 1261 КК України.
Якщо ви постраждали від домашнього насильства, асоціація жінок-юристів України ЮрФем радить:
- відразу викличте поліцію (102);
- пишіть заяву про скоєння домашнього насильства;
- просіть поліцейських, які приїхали на виклик, про винесення термінового заборонного припису;
- звертайтеся до суду із заявою про винесення обмежувального припису стосовно кривдника.