Віктор Медведчук |
Безвихідь привела в опозицію і соціал-демократів. Активісти СДПУ(о) ще до третього туру знали, що шлях у владу найближчим часом для них закритий. Переконавшись після першої хвилі паніки, що втеча в інший табір нічого не дає (успіх Василя Кременя — виняток та й то, недовго тривалий), керівництво СДПУ(о) почало розробляти ідею переходу в опозицію. Її вже підтримало політбюро партії і в квітні, поза всякими сумнівами, проголосує з’їзд. Розрахунок есдеків логічний. За цього президента статус опозиційної сили — краще, ніж забуття. А коли трохи пощастить, він може стати навіть благом. Приміром, нібито захистити від переслідувань прокуратури, що розслідує фальсифікацію виборів. Або зменшити атаки на бізнес, приклад яким подав Костянтин Григоришин. Суспільна думка вимагає від Ющенка максимального комфорту для його політичних суперників — вважають есдеки. Щоправда, соціологи кажуть, що 67% населення підтримують ідею реприватизації.
Комуністи — єдині, хто став опозицією не мимохіть. Вони готувалися до неї ще під час виборів, ставлячи Ющенка і Януковича на одну дошку. Після третього туру Петро Симоненко оголосив, що переміг Леонід Кучма, який хитромудро висунув двох кандидатів зі свого клану. Входження соціалістів до уряду Юлії Тимошенко стало для Компартії новорічним подарунком. У них з’явився чудовий аргумент для пропаганди себе як єдиної лівої сили в Україні. І головний біль для КПУ не в тому, чи бути в опозиції, а в тому, як стати неперевершеною у цій ролі.
Втім, із цим проблеми у всіх трьох. Перший виклик для КПУ, СДПУ(о) і Партії регіонів — чи адекватні їхні лідери? Питання, наскільки вони здатні викликати довіру як опоненти Президента Ющенка, особливо болюче для есдеків. Як і передбачалося, після виборів жоден із членів партії не заявив про те, що Віктор Медведчук дискредитував себе і повинен піти. За винятком тих, хто пішов сам. Це пояснює біди есдеків. У середовищі соціал-демократів нині немає не лише яскравих і незаплямованих політиків, здатних претендувати на посаду лідера партії, а й незадоволених загалом. На партійних конференціях у регіонах учасники активно обговорюють, які технології не спрацювали в них, а які вийшли в «Сили народу». Але при цьому оминають тему, що помаранчеву революцію викликали брудна кампанія і фальсифікація голосування, авторські права на які належать верхівці СДПУ(о).
У есдеках причину своїх проблем шукає і Партія регіонів. Політрада партії назвала головною причиною поразки Януковича те, що «регіонали» не керували кампанією свого лідера. Його роль у цьому, як і тупикові методи розбудови партії Андрієм Клюєвим, Володимиром Рибаком і Миколою Азаровим, з’їзд не обговорював. «А причому тут вони? Вони лише виконували вказівки Банкової», — заявив лідер однієї з обласних організацій.
З безальтернативністю Януковича ще можна погодитися. 13 мільйонів голосів, відданих за нього у третьому турі, можливо, будуть йому вірним другом, як мінімум, до парламентських виборів. Сам Янукович активно вчиться спілкуватися з журналістами, слухати низові організації і взагалі всіма своїми діями показує, що хоче стати партійним лідером. Але що це буде за партія, як і раніше, незрозуміло. Слабке представництво в її керівництві всіх регіонів, окрім донецького, залишилося таким і після з’їзду. Рішення створити раду лідерів обласних організацій видається, радше, відстрочкою, ніж вирішенням проблеми концентрації в одній області. Друга проблема — вміння себе пропагувати. У партії фактично немає прес-служби, партійних ЗМІ і в багатьох випадках — офісів. Раніше ці функції виконували уряд і місцева влада, але цей час закінчився. Тепер Партія регіонів німа й непомітна.
Спільна проблема «регіоналів» і есдеків — неможливість вияснити, скільки їх тепер. Джерела в обох партіях стверджують, що квитки на стіл поклали кілька тисяч людей, переважно в Західній Україні. Для Партії регіонів і СДПУ(о), які перед виборами декларували сумарне членство в 1 млн. осіб, такі втрати не є небезпечними. Проблема в тому, що багато людей, особливо записаних у партії насильно, могли перестати вважати себе членами, не заявляючи про це. Крім людей, є ще питання грошей. Рінат Ахметов, Григорій Суркіс із Ігорем Плужниковим не розірвали зв’язків зі своїми партіями, справедливо вважаючи, що на випадок перерозподілу їхнього бізнесу політичні союзники їм знадобляться. Але наскільки вічна ця позиція?
Компартія вирішила шукати помилки на рівні середньої ланки. Питання про відповідальність Симоненка за провал на виборах не стоїть. На пленумі центрального комітету КПУ головною помилкою було визнано відсталість технологій і пасивність регіональних керівників. Відповідних дійшли й висновків. Комуністи вирішили відмовитися від комплектування виборчих штабів виключно партійними функціонерами. Було створено кілька груп із людей, значно молодших, ніж середній вік у партії, зокрема з не її членів, які готують кампанію-2006. КПУ створює нову прес-службу, трансформує «Комуніст» із партійної на загальнонаціональну газету і готується до небаченого для себе кроку — реклами у ЗМІ. Секретарів регіональних організацій вирішено замінювати. Пленум оголосив їх позачергові вибори. Центр сподівається якнайретельніше реалізувати давню мрію про омолодження складу перших секретарів. На з’їзді, що відбудеться у червні, Симоненко також сподівається оновити ЦК.
Лідери та їхні здібності — не єдині вразливі місця нової опозиції. Друга проблема — ідеї. За президента Кучми бути в опозиції було не легко, але просто. Досить було не стояти поруч, і люди вже шукали в тобі надію, стомившись від пантеону злодіїв і бандитів. За президента Ющенка питання, як залучити голоси виборців, видається складнішим. Треба показувати країні, що ти краще знаєш, куди її вести.
У КПУ давно точаться дискусії про те, що її ідеї застаріли. Перегляд ставлення до релігії і малого бізнесу мало що дав. Тема російської мови, якщо нова влада поводитиметься розумно, стане другорядною. Боротьбу з НАТО центральною проблемою для виборців зробити неможливо. Комуністи шукають альтернативи. Їхня остання ініціатива — «Народний контроль». Її сенс полягає в тому, щоб ловити Ющенка на невиконаних передвиборних обіцянках. Такі вже є. Президент не зміг в обіцяні терміни підвищити заробітну плату, допомогу при народженні дітей, а також надати опозиції спеціальні права в парламенті. Другий проект комуністів полягає у викритті корупції нової влади, яка обіцяла не красти. Особливу увагу приділено новим губернаторам. Така тактика може виявитися ефективною. За умови, що Ющенко справді діятиме як людина з клану Кучми.
Есдекам і «регіоналам» ще важче. У КПУ є принаймні репутація впізнаваної лівої партії, яку вона в ключових голосуваннях підтверджувала. У Партії регіонів і СДПУ(о) — імідж олігархічних партій. Ідей, на чому будувати опозиційність в інтересах людей, у них поки що не видно. Єдиний виняток — кілька виступів Михайла Папієва, який намагався показати, що він краще опікувався б соціальним забезпеченням. У іншому — нудьга. Соціал-демократи 8 березня подарували 50 тис. тюльпанів. Лідери Партії регіонів хочуть створити тіньовий уряд. Що далі? В обох партіях сформулювати відповідь не можуть, стверджуючи, що ще не придумали.
Вочевидь, СДПУ(о) і Партія регіонів боротимуться за статус проросійської партії. Есдеки вже подали свій проект про захист російської мови, а лідер партії щосили прагне підтримувати діалог із Кремлем. На суперечності між Ющенком і Путіним розраховує і Янукович. Але російський козир добре розігрувати під телевізійні байки про кровожерливих унсовців зі Львова, які живуть за кошти роботящих донбаських шахтарів. Якщо культурні розбіжності сходу і заходу країни не підігріватиме телебачення, допомога Москви на виборах-2006 може виявитися ще менш корисною, ніж на виборах-2004. З огляду на це, комуністи видаються далекогляднішими. В партії під патронатом Ігоря Алексєєва вивчається досвід європейських компартій. Ідеться про те, щоб оголосити прикладом Європу, а не Росію, різко модернізувавши гасла. Хоча проект занадто радикальний як на теперішнє керівництво КПУ, сама його розробка свідчить багато про що. Вибори 1994 року вже не повторити.
Країні потрібна опозиція. Так вважають дуже багато людей, які вийшли з 2004 року з твердою вірою у переваги демократії. Той факт, що вона з’явилася вже на другий місяць президентства Ющенка, є наслідком не його помилок, а щасливого збігу обставин. Навпаки, зважаючи на все, стати ефективною опозиції буде набагато важче, ніж Президентові.