ГУАМ завжди мав репутацію фрондерського об’єднання, створеного на пострадянському просторі як альтернатива СНД. В очах російських і західних експертів це реноме підтверджувала і розпочата за кілька днів до київського саміту публічна дискусія про можливий перегляд Грузією, Молдовою та Україною формату своїх взаємин зі Співдружністю. Як і висловлювання глави українського зовнішньополітичного відомства Бориса Тарасюка, котрий заявив: «ГУАМ є продуктом неефективності СНД». (З цією оцінкою в цілому погодився і Віктор Ющенко.)
Скандальний відтінок не стерли слова Бориса Тарасюка, що «ГУАМ не є «анти» і об’єднанням проти когось. ГУАМ — це об’єднання держав, які мають спільні погляди, спільні інтереси і бажають їх реалізувати». Багатьом важко уявити, що подібне можливо на просторі, який Росія вважає зоною своїх інтересів. Так само, критиків квартету не могла заспокоїти й оцінка зустрічі представника російського МЗС: Москва не бачить антиросійської складової в саміті, котрий відбувається в Києві. «Викликає запитання радше не ГУАМ, а надмірна розгалуженість організацій на чорноморському напрямі. Є організації зі сформованими традиціями та підвалинами. Нам здається, що варто було б розвивати роботу саме таких утворень», — коментував журналістам перший заступник міністра закордонних справ РФ Андрій Денисов.
Все це стало тлом київського саміту ГУАМ та робило зустріч «четвірки», на якій вирішувалося майбутнє цього об’єднання, досить знаковою і цікавою подією.
Протягом дев’яти років існування ГУАМ у повітрі постійно висіло питання про те, чи зможе ця регіональна організація стати успішним проектом. До 2005 року ГУАМ, у якому тоді ще формально перебував і Узбекистан, являв собою досить аморфне утворення: іноді занадто вже різним бачилося майбутнє цього клубу окремими його учасниками, котрі об’єдналися 1997-го, щоб спільно протистояти домінуванню Москви на пострадянському просторі. Скепсис щодо майбутнього організації посилювало й те, що періодично лідери країн–учасниць ГУАМ заради тимчасових внутрішньополітичних цілей ішли на зовнішньополітичні поступки Росії. У Кремлі з роздратуванням ставились до проекту, який сприймався не інакше як «прозахідний та антиросійський блок». Хоча очевидно, що віртуальність ГУАМ пов’язувалася не стільки з позицією Росії, а, насамперед, із відсутністю у лідерів об’єднання політичної волі та відсутністю в рамках організації реалізованих економічних проектів: підписана 2002-го угода про зону вільної торгівлі до останнього часу так і залишалася на папері.
Демократичні революції в Грузії та Україні дали ГУАМ шанс стати ефективною та впливовою організацією в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Сьогодні для цього є всі передумови: спільна мета учасників, політична воля лідерів і зовнішньополітична (й фінансова) підтримка Сполучених Штатів. Свою допомогу об’єднанню готові надати і громадські організації: Фонд «Євразія» та Інститут зовнішньої політики ініціювали проект аналітичної підтримки ГУАМ. І члени «четвірки» намагаються скористатися нагодою (яка, може, більше й не випаде) і реалізувати свої амбіції. (Для Києва це означає, насамперед, можливість продемонструвати справді свою здатність бути регіональним лідером.)
Досить сказати, що в Києві, нарешті, відбулася інституціалізація ГУАМ: із неформального регіонального об’єднання він трансформувався в повноцінну міжнародну організацію зі своїм секретаріатом, що розташується в українській столиці. (Зміна статусу вже найближчим часом може принести ГУАМ практичні вигоди, оскільки полегшить процедуру приєднання організації до низки проектів, які фінансуються, зокрема, Євросоюзом.) У найближчому майбутньому з’явиться генеральний секретар, котрим, судячи з усього, буде представник Азербайджану.
Попутно лідери об’єднання дали йому нову назву — «Організація за демократію й економічний розвиток — ГУАМ», що має продемонструвати світовій спільноті зміну акцентів у роботі. «Діяльність ГУАМ буде спрямована на утвердження демократії, на економічний і соціальний розвиток, співробітництво в сфері безпеки», — так окреслила завдання створеної міжнародної структури прес-секретар українського президента Ірина Геращенко. За нову назву організації, де є слово «демократія», проголосувала і азербайджанська делегація, що можна однозначно трактувати як бажання Баку реабілітувати репутацію країни, зіпсовану президентськими та парламентськими виборами. Тож зовсім не випадково азербайджанський президент Ільхам Алієв під час саміту багато і часто говорив про демократію та демократичні інституції, настільки важливі для становлення держави...
Втім, питання, пов’язані з поширенням і підтримкою демократичних цінностей у Чорноморсько-Каспійському регіоні, стосуються, радше, прерогативи неформального Співтовариства демократичного вибору. Царина ж ГУАМ — реалізація конкретних економічних проектів (на чому особливо робиться наголос у новій назві організації) та захист інтересів «четвірки» в галузі безпеки (що мається на увазі). Виходячи із заяв глав держав гуамівського квартету, можна виділити три основні напрями його діяльності. Перший: проекти в економічній та енергетичній сферах, насамперед, пов’язані з транспортуванням енергоресурсів. Проведення узгодженої політики щодо «заморожених конфліктів» — це другий. І третій: питання, пов’язані з європейською інтеграцією країн учасників квартету і поглибленням їхніх взаємин із НАТО.
Найближчим часом малоймовірно очікувати від ГУАМ конкретних результатів у вирішенні «заморожених» конфліктів, у тому числі і щодо європейської інтеграції та поглиблення взаємин із Північноатлантичним альянсом. Тому ключовим критерієм успішності організації є її здатність реалізувати спільні економічні проекти.
На сьогодні до активу ГУАМ можна записати два-три проекти, що перебувають на тій чи іншій стадії реалізації. За кілька днів до початку саміту в Києві було відкрито український сегмент Віртуального центру ГУАМ з боротьби із тероризмом, організованою злочинністю, поширенням наркотиків та інших небезпечних видів злочинів. Цей центр дасть можливість правоохоронним органам оперативно обмінюватися інформацією про осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, і його діяльність слід розглядати в контексті участі «квартету» в антитерористичній кампанії. На початковому етапі втілення в життя перебуває проект сприяння торгівлі та транспортуванню (СТТ), що орієнтований на максимальну реалізацію транзитного потенціалу організації. (Знаменно, що й Віртуальний центр ГУАМ з боротьби із тероризмом, і проект СТТ здійснюються відповідно до Рамкової програми ГУАМ—США і за фінансової підтримки Вашингтона.)
ГУАМ може порадувати своїх прибічників ще одним своїм досягненням — зоною вільної торгівлі (ЗВТ). Щоправда, досягнення це все ж таки умовне: через низку причин ЗВТ у рамках ГУАМ поки не функціонує. Під час київського саміту було підписано протокол про реалізацію угоди про зону вільної торгівлі. За словами українського президента, на нинішньому етапі вже можна казати про лібералізацію руху товарів, послуг, робочої сили і капіталу, а наступним етапом буде гармонізація відносин митних та прикордонних служб учасників об’єднання. Але об’єктивно оцінюючи ситуацію, визнаймо, що від ЗВТ годі очікувати якого-небудь серйозного ефекту з огляду на досить слабкі торгово-економічні зв’язки між країнами – членами ГУАМ. Достатньо сказати, що товарообіг України з Грузією доходить до 200 млн. дол., а з Молдовою становить близько півмільярда доларів.
Тому тестом на життєздатність ГУАМ буде здатність його членів спільно реалізувати проекти в галузі транзиту та енергетики, насамперед в галузі транспортування енергоносіїв із Каспійського та Центральноазіатського регіонів. Про це свідчать не лише коментарі лідерів ГУАМ у ЗМІ, а й досягнута домовленість про створення в рамках організації паливно-енергетичної ради. Натомість Ільхам Алієв пообіцяв: у найближчі роки Азербайджан збільшить видобуток нафти до 60 млн. тонн, що дозволить наповнити нафтопровід Одеса—Броди. Слід зазначити, що окрім Азербайджану, єдиного з гуамівського квартету, хто має значні запаси енергоресурсів, на саміті був присутній і представник Казахстану. Країни, яка не просто видобуває в достатній кількості нафту і газ, але й готова їх експортувати до європейських країн-споживачів через територію України та країни Південного Кавказу.
Однак ці амбітні плани матимуть шанси реалізуватися, якщо до «четвірки» приєднається Євросоюз, а не лише окремі молоді члени цього клубу. Так, молдавський президент Володимир Воронін заявив, що необхідно підготувати угоду про співробітництво організації з Євросоюзом. Але чи піде на це ЄС?
Річ у тім, що, на відміну від Сполучених Штатів, щиро зацікавлених в успіху цієї організації (зокрема і через геополітичні причини), у Європейського Союзу до проекту «чотирьох» ставлення, м’яко кажучи, неоднозначне: Брюссель, на відміну від Варшави та Вільнюса, старанно дистанціюється від ГУАМ. Показово, що коли від Сполучених Штатів на київському саміті був присутній спеціальний представник держдепартаменту — заступник помічника держсекретаря Девід Кремер, то Євросоюз обмежився главою представництва Єврокомісії в Україні. Причин такого обережного ставлення може бути декілька. По-перше, в бюрократичних установах Євросоюзу досі не можуть зрозуміти, що собою являє ГУАМ. По-друге, в черговий раз грає т.зв. російський чинник: ряд впливових членів виконавчих органів Євросоюзу всерйоз побоюються маргіналізації Росії і тому вважають політично неможливим виявляти знаки симпатії організації, котру в Кремлі сприймають як антиросійський блок. Проте якщо Росія, схоже, й надалі негативно ставитиметься до Організації за демократію й економічний розвиток, то ситуація з Європейським Союзом може змінитися на краще. Оскільки після зимового україно-російського газового конфлікту Єврокомісія переглядає свою політику енергетичної безпеки. І це дає серйозні підстави сподіватися, що ГУАМ все ж таки має непогані шанси на майбутнє.