Історія із затриманням представниками українського бюро Інтерполу в сімферопольському аеропорту лідера Демократичної партії Азербайджану Расула Гулієва серйозно попсувала репутацію офіційного Києва, котрий останні півроку активно виступав на підтримку демократичних процесів на пострадянському просторі. Затримавши Гулієва, українська влада вже одним цим фактом продемонструвала, що готова підтримати режим, який переслідує своїх політичних опонентів. У цій ситуації не важливо, що сімферопольський суд звільнив азербайджанського опозиціонера з-під варти з дуже лояльним формулюванням: на батьківщині він переслідується за політичними мотивами. Як не рятує й те, що українське керівництво, у тому числі глави МЗС і секретаріату президента, уявлення не мало про підготовку правоохоронними органами операції у сімферопольському аеропорту, дізнавшись про те, що сталося, тільки з новин.
Для президента Азербайджану Ільхама Алієва і його найближчого оточення повернення до країни екс-спікера, котрий останні дев’ять років перебував за межами країни, було неприпустимим. Хоча б тому, що приїзд Гулієва посилював опозицію, додаючи популярності на майбутніх парламентських виборах кандидатам із головного опозиційного блоку «Азадлиг» («Свобода»). Як прогнозували азербайджанські політики, у багатьох учасників блоку, до якого, крім Демократичної партії, входять Народний фронт і партія «Мусават», завдяки приїзду Расула Гулієва збільшувалися шанси на перемогу на своїх виборчих дільницях. Поки що опозиція, за оптимістичними прогнозами, може розраховувати на 10—15% місць у парламенті, який складається із 125 членів.
Пильна увага азербайджанської влади до колишнього глави міллі меджлісу (місцевого парламенту) пояснюється не тільки його широкою популярністю. З 1998 року Баку оголосило лідера Демпартії у міжнародний розшук: у себе на батьківщині Расул Гулієв обвинувачується у розкраданні держмайна в великих розмірах. Утім, «червона картка» не заважала йому безперешкодно пересуватися білим світом. Відвідуючи, у тому числі, і країни Євросоюзу. Річ у тім, що Гулієв у Сполучених Штатах дістав статус політичного біженця. Заступник глави Демократичної партії Сардар Джалалоглу повідомив у телефонній розмові «ДТ», що два роки тому Гулієв був затриманий владою Голландії, проте його звільнили, щойно було з’ясовано, що азербайджанець має статус політичного біженця.
У серпні Расул Гулієв зареєструвався як кандидат у депутати парламенту від опозиційного блоку «Азадлиг». Проте Генпрокуратура Азербайджану скасувала кандидатський імунітет лідера Демпартії і доручила МВС виконати рішення суду про його арешт. Незважаючи на цю загрозу, Расул Гулієв заявив про свій намір повернутися до Азербайджану 17 жовтня для участі в парламентських виборах. «Азадлиг» організував масову зустріч Гулієва в аеропорту ім. Гейдара Алієва. Зі свого боку, влада зробила все, щоб запобігти поверненню опального політика до країни: літаку, у якому летів лідер Демпартії, просто не дали дозволу на посадку. Це, до речі, дозволяє припустити, що в Баку не були зацікавлені в тому, щоб азербайджанська поліція заарештувала Гулієва. Адже при бажанні владі не перешкодили б заарештувати екс-спікера і сотні його прибічників, які зібралися в аеропорту. Інша річ, розв’язати проблему чужими руками.
Представники українського МВС запевняють, що затримали Гулієва на прохання азербайджанських правоохоронних органів з метою його екстрадиції. Стверджують, що в Криму представники бюро Інтерполу знали заздалегідь про прибуття азербайджанського опозиціонера і готувалися його затримати. Правда, вони чомусь проігнорували положення Женевської конвенції про політичних біженців, до якої в дев’яності приєдналася й Україна. Конвенція, зокрема, передбачає право людини із статусом біженця в’їжджати до будь-якої держави, що підписала конвенцію, і гарантує те, що цю особу не екстрадують до країни, яка переслідує біженця з політичних мотивів. Зате представник українського бюро Інтерполу виявив надзвичайну поінформованість, повідомивши, що статус політичного біженця діє тільки на території Сполучених Штатів.
У результаті правоохоронні органи, не проконсультувавшись щодо наслідків затримання Гулієва з МЗС як координатором зовнішньополітичної діяльності, поставили офіційний Київ у вкрай складне, безглузде і принизливе становище. Не бажаючи того, Україна була втягнена у внутріазербайджанські справи, причому без жодного зиску для себе, набувши при цьому безліч труднощів. Насамперед тому, що серйозно постраждав імідж України як держави, котра послідовно виступає за встановлення демократії у світі і на пострадянському просторі та твердо дотримується проголошених нею демократичних принципів. Ситуація для нашої країни є ще неприємнішою, оскільки вже під час суду над Гулієвим у Сімферополі Сполучені Штати заявили, що надають главі Демократичної партії Азербайджану політичний притулок. Далі, відмовившись прийняти політичне рішення про екстрадицію Гулієва, офіційний Київ ускладнив і без того непрості відносини з Баку: у контексті розв’язання проблеми диверсифікації джерел енергоносіїв адміністрація Віктора Ющенка зацікавлена у збереженні теплих відносин з Азербайджаном. Поки що температура знижується, оскільки в Азербайджані влада всерйоз побоюється повторення подій, які відбулися в Грузії, Україні і Киргизії, а українське керівництво не демонструє готовності надати Алієву політичну підтримку на парламентських виборах.
Окрім того, у Києва виявилися зіпсованими відносини з представниками азербайджанської опозиції, котра й раніше критикувала українську владу за відсутність принциповості стосовно дій азербайджанської влади. (Нагадаємо, що Україна не приєдналася до жодної критичної заяви Євросоюзу щодо Азербайджану, хоча Київ із завидною сталістю підтримував Брюссель у його критиці політики Білорусі.) Правда, при цьому представники азербайджанської опозиції говорять, що хотіли б зберегти добрі відносини між Україною й Азербайджаном. І бачать у тому, що трапилось, «руку Москви»: Сардар Джалалоглу вважає: інцидент із Гулієвим стався тому, що «у Криму — сильний російський вплив, а Росія не зацікавлена в посиленні демократичних інститутів в Азербайджані. Затримка Расула Гулієва це демонстрація того, що українська влада не контролює ситуацію у себе в країні».
У виграші в цій абсурдній ситуації виявився Расул Гулієв. Для нього приїзд до Азербайджану був пов’язаний з великим ризиком арешту. Цього не зумів уникнути навіть Фархад Алієв, один із найбагатших людей країни: кілька днів тому його було звільнено з посади міністра економічного розвитку і заарештовано за обвинуваченням у фінансуванні державного перевороту. Але водночас відмова Расула Гулієва повернутися до Азербайджану означала б падіння його популярності в країні, втрату довіри народу, що стало б важким ударом по його політичній кар’єрі. Завдяки інциденту в Сімферополі лідер Демократичної партії тепер може відкласти свій приїзд до Азербайджану на невизначений термін.
