Зірка одного з найбільш рейтингових вітчизняних телепроєктів - "Дизель-шоу" каналу ICTV відома актриса Вікторія Булітко розповіла про кухню популярної програми, про свій театральний роман на Подолі, згадала чудову колегу Марину Поплавську і поділилася новорічними передчуттями й очікуваннями.
Канал ICTV знайшов, судячи з усього, бронетанкову рейтингову зброю для своїх праймів і святкових ефірів - це гумористичний проєкт "Дизель-шоу", який має величезну популярність серед глядачів: не тільки телеефіри, а й концертні тури, жарти й багато скетчів уже пішли в народ. Програму цитують.
Одна з найяскравіших зірок цього шоу - Вікторія Булітко, яка схильна на телеекрані до приголомшливих перевтілень. Актриса лірико-драматичного амплуа (як її часто сприймали в театрі) розкрила себе як одну з найблискучіших вітчизняних комедійних актрис. Такі-от метаморфози. Треба обов'язково згадати, що донедавна в столичному Театрі на Подолі Вікторія Булітко з величезним успіхом зіграла головні ролі в таких популярних виставах як "Минулого літа в Чулімську" й "Вічно живі" (режисер Віталій Малахов).
- Вікторіє, з чого почалися ваші перші кроки в проєкті "Дизель-шоу"? Проєкт сам знайшов вас чи ви його знайшли?
-Скажу, що шоу шукало собі поповнення, і так знайшли мене завдяки Євгену Сморигіну, з яким ми пропрацювали багато часу в скетч-шоу. Саме коли в "Дизель-шоу" були потрібні "смішні дівчата", Євген і порадив мене. Отак випадково все сталося. Чи не випадково?
- За що "Дизель-шоу" найчастіше хвалять, і чи є такі, хто його критикує?
-Якщо брати відгуки глядачів, то про один з останніх ефірів багато хто написав: який класний ефір, жарти - просто супер! Але знаходяться й такі, хто пише, мовляв, ви тепер інші, не в той бік ідете. Завжди знайдуться радикально протилежні погляди на те саме шоу. У мене є улюблений номер, один з останніх - "Дитячий хор "Безнадеженька" співає правду про життя в країні". Ми показали цей номер у багатьох містах України. У невелике містечко збирається перевірка за участі самого президента! А з колективів тільки оркестр похоронного бюро і дитячий хор, який репетирує в холодному залі з викладачкою без зарплати. Я люблю сатиру і не можу сказати, що цей номер політичний. Люди аплодують і сміються в усіх тих місцях, де продумано жарт і висміяно персонажа. Ми розуміємо, що це смішно й актуально, словом, у точку. А є такі, хто каже: "Ви пішли в політику, стали заангажованими…" Можливо, зараз сама тема хору в тренді…
Причому цей номер народився ще влітку, його мали показати в концерті. Але цього року, у зв'язку з нашими внутрішніми виробничими процесами, сам номер відклали, він не вліз у жовтневу програму, а вийшов у грудні. І до трендової теми "хор Верьовки" це взагалі не було підв'язано, просто все так збіглося в часі. Але на нас полилася критика, мовляв, ви стали політичними. Навіть казали, що нас хтось викупив.
- Вікторіє, в якій мірі в рамках "Дизель-шоу" акторові можна імпровізувати, чи від вас вимагають суворо дотримуватися драматургії шоу?
-Імпровізація завжди вітається, якщо вона поліпшує жарт, номер або скетч. Бувають якісь речі, які народилися тут і зараз. Але в мене взагалі, як і у всіх акторів, пам'ять короткочасна, тобто скетч вивчила, зайшла в кадр, відіграла й викинула його з пам'яті… щоб не збожеволіти.
- Якби ви не стали актрисою, то в яку пішли б професію?
-Для мене головне - щоб усе, що я роблю, було пов'язане з творчістю. Точно не змогла б марудитися із цифрами, скніти над паперами, займатися якоюсь системною аналітикою. Намагаюся навіть пости в соцмережах розміщати творчі, з фішкою, з якимось жартом чи думкою. Якби в мене були сили й час, то, напевно, подалася б у режисуру. Це дуже захопливо - зліпити цукерку з матеріалу, який є.
- Чи не запрошували вас у "Квартал 95" на якісь ролі?
-Так, свого часу нас із Мариною Поплавською намагалися вивудити з "Дизель-шоу", адже в "Кварталі 95" збиралися робити жіноче шоу. А ми тільки почали виступати. Можливо, якби ми з Мариною пішли, то хлопцям було б непросто. Але я би їх не покинула, адже це було б зрадою піти тоді, коли все тільки зароджувалося, прийшов перший успіх.
- Вікторіє, ви згадали Марину Поплавську... Минуло вже близько року після загибелі вашої чудової колеги. Що би ви через рік про неї сказали, якийсь маленький монолог?
-Що я можу сказати… Лише те, що думаю про неї дуже часто, якщо не щодня. І в такі моменти завжди зітхаю: "ех, блін… шкода…" Згадуєш класні моменти, як ми ходили з нею на шопінг, і знову думаєш: "Круто було б зараз разом щось вибрати". Адже в мене розмір одягу найменший, а в неї великий, тому нам складніше було щось підібрати. Згадую, як ми сиділи в кафешці й пили чай. І знову зітхаю: ну чому не можна знову так посидіти? Або коли в мене були "Танці…", то я до неї зверталася: "Маринко, допоможи…" Словом, спілкуюся з її енергією, духом.
- Ви зовсім пішли з Театру на Подолі, чи ще є надія, що повернетеся на театральну сцену?
-Я завжди намагаюся підпорядковуватися життю і тому, що воно мені дає. Мені подобається так жити, так цікавіше й чарівніше. Скажу, що в мене не було бажання йти з театру, навпаки, пробувала поєднувати участь у шоу і в театральних постановках. Запропонувала художньому керівникові театру Віталію Малахову знайти на мої ролі другий склад навіть не один, а можливо два - для підстраховки. Але Віталій Юхимович мене відпустив, сказав жартома: "Добре, йди працюй у своєму шоу, а потім повернешся до нас…" З його боку це був правильний крок, адже Віталій Юхимович позбавив мене того, що мені довелося б розриватися на дві частини. Знаю, що я би дуже переживала за зірвані вистави в театрі, відчувала б провину. Вистава "Минулого літа в Чулімську" залишилася без заміни, бо її ставили під мене й мої пісні. Хоча я була не проти, щоб ці пісні співала інша актриса.
- Тобто у вас немає професійних ревнощів, саме цих амбіцій?
-Знаєте, зазвичай актори так тримаються за свої ролі, думають: а хто ж зіграє краще за мене? А мені подобається, коли є другий склад, бо це круто! Це навіть не конкуренція, а можливість подивитися збоку на свою ж роль і взяти якісь найкращі моменти з гри іншого актора. До цього я ставлюся дуже просто і хочу, щоб усі були щасливі - і режисер, і актори, щоб усі зіграли те, що хотіли!
- Чи народжуються у вас нові пісні? Як народилася знаменита пісня "Холодно", яка стала окрасою вистави "Минулого літа в Чулімську"?
-Ліричних пісень я не писала вже давно. Лірику так спеціально не напишеш, вона сама приходить...
Як народжувалася композиція "Холодно"? Це був 2005-й, я їхала на поїзді Сочі-Київ з КВНівського фестивалю. У поїзді було дуже холодно, але ця пісня не про те, що холодно. Насправді, я була тоді закохана і сама до кінця не розуміла, що коїться в мене всередині. Намагалася через пісню це втілити. Ну й звичайно в мене були сили й думки написати такий "сумняк", щоб у самісіньке серце…
Знаєте, у мене тепер дуже завантажений графік, просто бракує сил іще після зйомок, репетицій прийти додому, взяти гітару й проти ночі сидіти писати пісню. Коли з'явилося "Дизель-шоу", тоді я написала ще одну ліричну пісню "Закінчилося все". Це було п'ять років тому. У той період у мене справді були такі переживання, немовби вирвали серце. Раніше завжди думала, що цей вислів - якийсь художній вимисел. Виявилося - ні. Реально буває такий стан, коли відчуваєш, що в тебе з грудей щось вирвали, і ти весь зіщулився… Цієї пісні ніколи ніхто не чув, крім моїх рідних і близьких. Щоб її показати, має бути або вистава, або концерт. А гумористичні пісні - це частина роботи, ти просто намагаєшся покласти на музику певну ідею, жарт.
- Ви закінчували музичну школу в дитинстві, десь навчалися музики?
- Я самоучка, музичної школи не закінчувала… Мої батьки навчалися музики і подумали, мовляв, не відправимо дитину, щоб не мучити. Але ж їх відправили, а я сама хотіла! Хотіла грати на скрипці в дитинстві. Пам'ятаю, як маленькою влаштувала мамі в магазині істерику, щоб мені купили скрипку. Мені подобається музика, це вічне мистецтво, творчість. Кіно, театр - більш скороминущі різновиди прекрасного. Нещодавно на "Танцях із зірками" були присутні діти, ми їх запитали, чи бачили вони фільм "Термінатор"? Вони кажуть: "Ні!" Я подумала, що на те чи інше кіно все одно є певна мода. Адже щороку з'являється багато нових картин. А музика - вічна, вона на століття. І ця музика поза модою.
- Ви зіграли в Театрі на Подолі Валентину у виставі "Минулого літа в Чулімську" і Вероніку у "Вічно живих". У якій із цих героїнь більше вас самої?
-Ми хотіли зробити мою героїню Валентину трохи особливою, з якоюсь дещицею аутизму. Саме так я намагалася її подати... Але водночас намагалася не перегравати, щоб у моєму персонажі не було перебільшення. Це була одна з ідей Віталія Юхимовича Малахова. Він на репетиціях казав: "Ну скажіть, чому Валентина постійно лагодить цей паркан? Вона що, зовсім дурна?" Справді, моя героїня лагодить і лагодить цю хвіртку. Напевно, від мене самої у Валентині - це мої пісні. А вже у Вероніку з "Вічно живих" я вклала і свій характер.
- Звідки у вас пристрасть до лицедійства - це вплив сім'ї, середовища? Чи все з'явилося спонтанно, несподівано?
-Скоріш за все, це вплив родини. У мене батьки з чудовим почуттям гумору. Уже тепер мої рідні сперечаються, в кого з них є дар гумориста, який перейшов до мене? Дідусь каже, що я в нього, йому зараз 87 років… Він досі пам'ятає довгі поеми й вірші напам'ять. У його часи це були не КВНівські штуки, а капусники в інституті і на роботі. Та й мама дуже круто й смішно вміє розповісти якусь історію.
Якщо брати саме дитинство, то тато дуже любив програми КВН, записував усі виступи на відеокасети, підписував їх. А я… все, що він записував, повторювала, дивилася. Словом, пила чай зі своїми улюбленими грінками зі згущенкою під програми КВН, а потім разом із дівчатами в школі це грали. Адже ми, діти, самі тоді не могли вигадувати жартів, тому крали їх у професійних КВНників. Скоріш за все, звідти в мене любов до гумору.
Я навіть пам'ятаю свій перший stand-up виступ… Ми були в дідуся, я натягнула на себе простирадло, як у божевільні, і під платівку Володимира Висоцького "Ой Вань, гляди какие клоуны…" давала для рідних концерт. Усі так реготали, і всім дуже-дуже подобалося. А потім дідусь припинив цю вакханалію, сказав: "Це вже переходить усі межі! Віка тут на голові ходить! Годі балувати дитину!" Пам'ятаю, що саме тоді відчула цей сміх публіки, оплески, словом, адреналін. Можливо, бажання веселити й смішити людей виникло завдяки цьому першому виступу перед сім'єю.
- А як ви сприйняли свою бронзу в "Танцях із зірками"? Це справедливо чи ні?
-Багато суперечок із цього приводу. Судячи з того, як за нас голосував глядач, ми жодного разу при найнижчих оцінках не опинялися в зоні ризику. Навіть продюсер "Танців" казав, що це якийсь нонсенс, він це називав аномальною активністю аудиторії за кількістю СМС. Тому, думаю, рейтинги в нашої пари були хороші. Інакше ми б давно вже вилетіли.
- Що було для вас найскладнішим протягом цього проєкту?
-Наскільки було складно, було й кайфово. Складно було фізично. Уявіть, що в мене в день прямого ефіру зранку ще й зйомки, і при цьому я лягла спати над ранок, адже ми півночі репетирували. У такі моменти здавалося, що не витримаю. А ще переїзди… Бувало, сил не залишалося взагалі, думала: як мені танцювати, якщо я не можу навіть рухатися?
З іншого боку, це велике задоволення - брати участь у такому шоу, це танці, репетиції, твоє тіло стає іншим - у кращий бік. Мій партнер Дмитро Дікусар помічав: "О, як добре в тебе підсушилися руки!" Тобто танець ліпить досконале тіло.
- А стосунки всередині цього шоу були хороші між учасниками, знімальною групою?
-У мене була складність, яка коштувала мені нервів, - це продюсер танців. Він - один з найскладніших людей, з якими мені було важко спілкуватися, від нього постійно слід було чекати якихось інтриг. Наприклад, з якихось причин він не давав нам гарну музику. Скажімо, музику з фільму "Список Шиндлера", від якої завмирає серце. Саме під цю мелодію мені хотілося танцювати. Для мене музика - це 90% успіху, адже я почала танцювати з нуля.
А продюсер танців іноді пропонував таку музику, яка абсолютно не зачіпала моєї душі. Я взагалі не люблю сварок, мені складно перебувати в будь-якому конфлікті. Тому для мене цей проєкт був дуже складним іще й через якісь міжособистісні тертя.
- Ви сьогодні почуваєтеся киянкою чи ваша душа і серце ще в Запоріжжі?
-Моя душа в тому місці, де я зараз. Я завжди добре почуваюся на гастролях, у готелях. А зважаючи на те, яка в мене професія, мені найцікавіше в Києві. Бо тут є зйомки, кіно, театри, глядачі. А яке ще місто можна порівняти з Києвом?
- Перед Новим роком зазвичай говорять про дива. У вашому житті були якісь дива, про які можна зараз розповісти?
-Усе, що зі мною відбувається, - це постійні дива. Навіть те, що я потрапила на "Танці з зірками", враховуючи, що танцями ніколи не займалася. Хіба це не диво? Мене завжди захоплювали генії танців, і я думала: от якби в наступному житті мені довелося вибирати, чим займатися, то це були б музика і танці.