Кожен знає, що Київський ботанічний сад будувався під керівництвом академіка Миколи Миколайовича Гришка. Але мало кому відомо, що ідея створення цього саду обговорювалася ще в 1918 р. за ініціативи академіка Володимира Іполитовича Липського - видатного ботаніка в галузі флористики, систематики рослин та ботанічної географії. Об'їздивши майже всі ботанічні сади світу, він мріяв створити академічний ботанічний сад в Україні.
Восени 1918 р., коли була заснована Українська академія наук, В.Липський переконував науковців, що в її складі має бути ботанічний сад. Про місце розташування майбутнього саду він вів переговори з академіками О.Фоміним, В.Вернадським і М.Кащенком. Вибір падав і на Пущу-Водицю, і на Межигір'я, але зупинилися на Голосієві. Директором майбутнього ботанічного саду одноголосно було обрано
В.Липського.
За дорученням президії АН В.Липський наполегливо просив Комісаріат освіти України передати для будівництва академічного ботанічного саду Голосіївський ліс. Після ухвалення урядом відповідного рішення було створено комісію Китаєво-Голосіївського лісу, яка провела геологорозвідувальні роботи та викопіровку місцевості. Сам Липський розробив план саду, його структуру та завдання як наукової установи.
Скільки поневірянь довелося пережити Володимирові Іполитовичу задля втілення своєї ідеї, свідчить запис 1936 р. у щоденнику Володимира Вернадського, з яким у Липського були дуже теплі дружні стосунки: "Сейчас Липский, очевидно, останется в Киеве создавать Ботанический сад. Сколько было мечтаний с этим в 1918-1919 годах. Наконец, организуется".
Але голод і розруха не дали змоги втілити задум у життя. "Земля Голосієва вислизнула з рук академії", - писав В.Липський.
За задумом Липського, ботанічний сад Української академії наук мав стати одним з найкращих у світі. "Публіка й досі рідко ставить собі запитання - що таке ботанічний сад? І досі до ботанічного саду ставляться доволі легковажно. І досі ще гадають, що ботанічний сад - це просто собі сад або парк, де ростуть не тільки гарні, а й рідкісні квітки, дивовижні дерева і кущі і де, звісно, любо і приємно погуляти. Та й годі. Дуже небагатьом спадає на думку, що за ботанічним садом стоїть ціла наука - ботаніка. Сталося так, що наукова установа, названа цим простим іменням "сад", далеко переросла свою назву".
При ботанічному саду Липський мріяв відкрити бібліотеку, яка "являє собою рослинне царство у творах людського розуму".
Під час поїздок до Європи, Азії, Америки Липський скрупульозно вивчав діяльність ботанічних садів різних країн. Привозив живі рослини, плоди, насіння для ботсадів України, відкритих при університетах. Поповнював експонатами зоологічні, палеонтологічні, геологічні колекції музеїв.
Він відкрив і описав понад 240 нових видів і внутрівидових таксонів, чотири нові роди рослин, які ввійшли до всіх українських флористичних зведень та зведень тих країн, де були знайдені. Ім'я Липського на різних континентах носять 56 видів флори судинних рослин.
***
Що нам відомо про цього видатного вченого? Хто він і звідки?
Народився Володимир Іполитович у березні 1863 р. в селі Самостріли на Рівненщині (тоді Волинської губернії). Його батько і дід були священиками. Коли Володі виповнилося шість років, померла мати, і батько з дітьми переїхав до Житомира. У 10 років Липський стає слухачем підготовчого відділення Житомирської першої чоловічої гімназії - найстарішого навчального закладу Волині. Тут викладали чудові педагоги, котрі здобули освіту в престижних європейських університетах.
Після Житомирської гімназії Липський вступив до Київської колегії ім. Павла Галагана. Під час канікул збирав і передавав цікаві екземпляри рослин для гербарію свого вчителя О.Фоміна, з яким підтримував добрі стосунки протягом усього життя.
Закінчивши колегію, В.Липський став студентом фізико-математичного факультету університету ім. Святого Володимира в Києві. Тут він почав вивчати світ рослин. На здібного студента звернув увагу професор І.Шмальгаузен і запросив його в експедицію на Поділля. Відтоді і на все життя ботаніка полонила Липського. Наскільки Шмальгаузен цінував молодого науковця, свідчить подяка, яку вчений висловив своєму студентові на сторінках відомої праці "Флора юго-западной России".
Після закінчення університету В.Липського залишили працювати на посаді консерватора ботанічного кабінету і асистента Шмальгаузена. В цей час він плідно займається науковою роботою. За кошти товариства природознавців здійснює багато експедицій до Бессарабії, Криму, Кавказу, Туреччини, Греції, Італії для ознайомлення з кращими ботанічними садами і музеями.
У 1890 р. Липського призначають консерватором Ботанічного саду Київського університету. В 1891-1893 рр. він бере участь у багатьох експедиціях до різних європейських країн. На початку 90-х років - уже як зрілий ботанік, тонкий флорист і систематик - видає праці про флору північного Кавказу, Закаспійської області, околиць Києва, Криму, Бессарабії, Персії.
На 9-му з'їзді природознавців у Москві В.Липський познайомився з директором Петербурзького ботанічного саду А.Баталіним. Той запропонував Липському стати консерватором гербарію в Петербурзькому ботанічному саду. Володимир Іполитович прийняв пропозицію як велику честь і 1894 р. переїхав до Петербурга. Так закінчився перший київський період Липського.
Майже чверть століття віддав він найстарішій науковій установі, яка була заснована за наказом Петра І в 1714 р. і названа "Аптекарский огород" (нині ботанічний сад при Ботанічному інституті ім. Комарова РФ).
Тут він пройшов шлях від скромного консерватора гербарію до головного ботаніка саду. В одній із найвідоміших і найповніших праць з історії ботаніки - тритомнику "С.-Петербургский ботанический сад за 200 лет его существования (1713-1913)" більшість статей написані Липським.
Велику роботу він провів також із підготовки та видання "Гербария императорского С.-Петербургского ботанического сада (1898-1908 гг.)".
У петербурзький період життя Липський багато часу приділяв вивченню природи Середньої Азії, особливо дослідженню Гісарського хребта. Ці експедиції були надзвичайно ризикованими - кам'янисті дороги пролягали над крутими обривами. Не раз коні зривалися і падали у прірву, але, на щастя, все обійшлося.
Нелегкою була експедиція і в гірські місцевості Памиро-Алтаю. В усіх цих поїздках Липський не тільки збирав ботанічні колекції, описував флору, а й займався картографуванням, вивченням перевалів. На численних знімках, зроблених науковцем, можна побачити тодішню природу й побут тих місць.
У 1908 р. Липський вирушив у багатомісячну експедицію на Цейлон (нині Шрі-Ланка). Він описав цю поїздку в одній зі своїх праць. На шляху з Коломбо до Пераденії члени експедиції зупинялися в російського підприємця Чокова, який постачав цейлонський чай до Росії. Купець віддав у розпорядження Липського нижній поверх свого будинку, і невдовзі приміщення нагадувало лабораторію, де зберігалися гербарій, плоди й рослини.
У Королівському ботанічному саду Пераденія поблизу міста Канді у списку знаменитих людей світу, які його відвідували, значиться й ім'я Володимира Липського. Його наукові праці, в яких узагальнено світовий досвід організації ботанічних садів, і нині не втратили свого значення.
За три дні до Жовтневої революції В.Липський залишив Петербург і назавжди повернувся в Україну.
У той час, коли він у Києві обговорював з Фоміним, Вернадським і Кащенком питання створення академічного ботанічного саду, надійшла сумна звістка: по дорозі в Україну померла дружина вченого Юлія Калістратівна, яка хворіла на туберкульоз.
Важко перенісши смерть дружини, Володимир Іполитович повністю поринув у науку. З великим ентузіазмом узявся реалізовувати заповітну мрію - створювати академічний ботанічний сад.
У 1919 р. Липському за сукупністю праць присвоєно ступінь доктора ботаніки і включено до складу новоствореної комісії УАН з вивчення природних багатств.
Володимир Іполитович мріяв і робив усе від нього залежне для створення академічної бібліотеки. З приватних книгозбірень він зібрав понад 300 тис. томів, які й стали основою нинішньої бібліотеки ім. Вернадського.
Науковцям тоді жилося важко - громадянська війна, розруха. Липський, як дійсний член Академії наук і завідувач кафедри, отримав маленьку кімнату в стінах президії. Сам рубав дрова, куховарив, садив город.
У 1921 р. його обрали віце-президентом, а в 1922-му - президентом Академії наук України. "Попал в президенты", - записав тоді Липський у щоденнику.
Працювалося на посаді президента Володимирові Іполитовичу нелегко. Будучи порядною, чесною і принциповою людиною, він того самого очікував і від інших. Але сподівання далеко не завжди виправдовувалися. Тим більше що в науці вже з'явилися паростки лисенківщини, з якими Липський намагався боротися. Проте не витримавши, вчений залишив високі посади - віце-президента Академії наук СРСР і президента УАН.
У листі до Липського Вернадський підтримав це рішення: "Думаю, Вы мудро поступили отказавшись от Киева, когда Вы невольны в выборе помощников".
У 1927 р., після смерті батька, Липський переїжджає до Одеси, де поринає у свою стихію - працює директором Ботанічного саду Одеського університету.
Сад дуже постраждав у роки громадянської війни та революції, і Липський заходився його відновлювати. Зусилля колективу він зосередив на вивіренні назв рослин, облаштуванні гербарію, бібліотеки, лабораторій для наукових досліджень. Липський отримував насіння зі
115 ботанічних садів світу. Завдяки його зусиллям Одеському ботсаду були безоплатно передані колекції живих рослин і насіння з Москви, Петербурга, Києва, Берліна, Дрездена, Парижа, Сайгона, Сінгапура.
За два роки з новим директором Одеський ботанічний сад став визначною науковою установою з великою кількістю видового різноманіття рослин. У той період Липський організовує кілька тривалих експедицій по Чорному морю. Разом із колегами вивчає поширення і запаси морської водорості філофори червоної. На основі отриманих даних у 1931 р. в Одесі побудували завод і в промислових масштабах налагодили виробництво йоду та агар-агару, які до цього часу купували за кордоном.
У 1932 р. академік Фомін запропонував зробити Одеський ботсад філією Інституту ботаніки, але Рада народних комісарів не підтримала ініціативи. Натомість за командою згори ботсад мав долучитися до розробки мічурінського вчення. Сам Лисенко приїхав до Одеського університету з доповіддю про "переделку природных растений".
Липський, як істинний біолог, не міг слухати антинаукові твердження і демонстративно залишив залу під час виступу. Після цього "ненадійного" науковця змусили перейти на посаду консультанта саду.
Попри 70-річний вік, Володимир Іполитович здійснив експедиції до Середньої Азії. За спогадами, місцеві ботаніки називали Липського "легендарным исследователем Средней Азии" і з нетерпінням чекали його приїзду. Це були останні експедиції вченого. Далі він зайнявся узагальненням експедиційних робіт.
Помер В.Липський в Одесі. Поховали його поряд із садом. Але під час Великої Вітчизняної війни кладовище було зруйноване, і могила не збереглася. Завдяки зусиллям доктора біологічних наук Дарини Доброчаєвої вдалося встановити місце поховання Володимира Іполитовича. Там, де була могила, тепер стоїть пам'ятник, а Одеському ботанічному саду присвоєно ім'я В.Липського.
* * *
У березні виповнилося 150 років від дня народження вченого. Цю дату урочисто відзначив Національний ботанічний сад ім. М.Гришка. З нагоди ювілею тут побували нащадки В.Липського, які нині проживають в Австралії, куди в 30-ті роки переїхав син Володимира Іполитовича Всеволод. Незважаючи на велику відстань, родичі нашого видатного вченого-ботаніка тягнуться до України і пишаються своїм корінням.