У кожного з нас своє розуміння щастя і трагедії, рівноваги і кризи. Образ нашого сучасника Річарда Баха є непоясненним феноменом позитивного заряду, що впливає на кожного читача його творів. І в нелегкий час перевірки держави на міцність, коли старі уявлення тріщать мов сухий горіх, ідеї автора "Чайки на ім'я Джонатан Лівінгстон" можуть допомогти багатьом співвітчизникам, яких спіткали біль і страждання.
Зосереджена думка про велике може мотивувати на велику місію, надати земному шляху заповітного змісту. Ось визначальна думка творчості Річарда Девіса Баха, який з'явився на світ
23 червня 1936 р. у штаті Іллінойс. Звісно, думка не нова, але у вправних руках Баха вона отримала привабливу й водночас просту упаковку. Уся серія книжок-притч колишнього військового льотчика покликана переконати читача, що життя - це простір варіантів. Безліч можливостей, а вибір за нами. Та й будь-який варіант вибору, в результаті, нам до снаги реалізувати. "Кожна мрія тобі дається разом із силами, необхідними для її здійснення", - переконаний Бах, який у минулому сам пройшов через чистилище життя.
На початок XXI ст. Річарда Баха почали сприймати як унікального просвітителя у сфері зміни життя й подолання його складних ділянок. Саме завдяки тому, що він сам зумів утілити свої вчення в життя. Але його перехід від повсякденної мирської суєти до повчальної езотерики (вчення про приховану містичну суть об'єктів світу й людини. - В.Б.) зовсім не був легким. Розпочати історію філософа новітнього часу слід з того, що він із величезними зусиллями опанував рідкісну професію - став професійним військовим льотчиком. У першій частині його життя все складалося якнайліпше. Він був глибоко захоплений авіацією, якщо не сказати, марив швидкісними польотами. Бах згадував, що був звичайним американським хлопцем, який схиляється перед стереотипами. "У 18 років я побачив великий гарний плакат - на ньому було зображено винищувач, який летить вертикально вгору. Під плакатом - напис: "Ти можеш літати на ньому". І я, немов риба, заковтнув цей гачок". Із ким не буває?
Та юнак не врахував одного істотного нюансу: він вступив до ВПС США не тільки й не стільки для польотів, скільки для вбивств у боях. Незабаром він зрозумів свою величезну помилку. "Сталося це у Франції, в 1963-му, коли я служив там. Періодично о третій годині ночі радянські військові запускали свої літаки в напрямку кордону. Ми починали божеволіти. Застрибували в літаки, злітали, але в останню секунду радянські ВПС повертали назад, не долітаючи до кордону. Так вони дізнавалися, скільки літаків у противника. І те саме робили ми. Це була чудова гра. Одного разу, коли я летів уздовж кордону, помітив, що хтось летить по інший його бік, паралельно зі мною. І я подумав: "Ми збожеволіли. Юнак у тому літаку любить літати так само, як і я. Тільки на його літаку намальовано червону зірку, а на моєму - білу. Ось і вся різниця. То чи варто через це вбивати один одного? Я похитав крильми, і льотчик у радянському літаку відповів мені тим же. І я зрозумів: у мене набагато більше спільного з ним, ніж із тими людьми, які агітують за війну у моїй власній країні. У мене на очі навернулися сльози від усвідомлення того божевілля, що відбувається навколо", - згадував Річард.
Створюючи життя заново
І хоча певний час він іще служив у ВПС США, у свідомості військового льотчика почалися незворотні процеси. Він знав, що не хоче більше бути в армії, але ще не зовсім розумів, чим хоче займатися в майбутньому. У 27 років ідеали розтанули. Вік, у якому людина вже старанно видирається кар'єрними сходами, пройшовши нижні щаблі. Час, коли деякі особливо талановиті люди вже встигли проявити себе й здобути визнання. Скажімо, Брюс Лі або Волт Дісней…
Бах геть не знав, що робити, куди податися, чим займатися. І все-таки знайшов у собі сили припинити те, що повільно знищувало душу, - того ж року він покінчив з армією. Але не з польотами.
Здається, Річард Бах згадав історію зі свого шкільного життя. Про те, як у старших класах учитель словесності розбудив у ньому справжні творчі імпульси. Зокрема, оголосивши, що найвищий бал отримає лише той, хто протягом курсу навчання принесе чек (!) за опубліковане оповідання. І підліток, який з неймовірним запалом узявся тоді довести свої здібності, таки домігся свого. І оці благополучно поховані починання раптом актуалізувалася: "Через роки після його [вчителя] смерті я отримав його послання. Якщо хлопчисько-школяр зміг написати оповідання, яке надрукували, чому цього не може зробити дорослий?" Він просто не знав, що дорослому хлопцеві, який збочив з раніше визначеного шляху, зробити це набагато складніше. У нього вже "розбилося корито", і це формувало в нього комплекс невдахи. До того ж мав уже дружину й дітей, а це вантаж неабиякий. Але поряд із цим було й чітке усвідомлення: жити треба у злагоді з собою, треба створювати, творити.
Навряд чи Бах був тоді знайомий з ідеями Еріха Фромма, але почувався він суголосно з ними. Льотчик спочатку відчув себе "спійманим у тенета коштів", але інтуїтивно усвідомлював, що має зовсім інший потенціал. Знаковим і визначальним у цій ситуації стає його активно-позитивне ставлення до життя. Річард Бах налаштувався на успіх і подолання кризи. Він став дієвим і мислив конструктивно.
Хоча спочатку все було вкрай погано, навіть жахливо для колись бравого капітана, який поміняв штурвал на перо. Подібно до провалу в повітряну яму, до руху в зоні турбулентності. "І я почав колекціонувати відмови. Опублікую оповідання-друге, потім отримую безліч відмов, поки не потоне мій письменницький корабель, і я не почну голодувати. Знайду роботу - листи розносити, бути помічником ювеліра, креслити, писати технічну документацію - і працюю доти, доки вже не можу того терпіти. Потім знову писати…" Нагадує історію незламного Джека Лондона, в якого, щоправда, у
27 років у письменницькому арсеналі була вже така безсмертна річ, як "Поклик предків". Але Джек Лондон працював надривно й люто, не озираючись довкола - за вдалим висловом біографа, він горів немов підпалена з двох боків свічка. Річард Бах - постать трохи інша. Він з самого початку розвивав у собі нерозривний зв'язок між власним життям і тим, що виливав на папір.
Минуло довгих сім років, перш ніж з'явився шедевр. Твір, зрозумілий і прийнятий усіма, - "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон". Але й тут не все так гладенько - щоб усвідомити велике, людям потрібен час. Перше ж вибране видавництво рукопис відхилило, друге надрукувало, але жодного вибухового успіху (та й узагалі особливої реакції) не спостерігалося. І тільки коли за кілька років книжка вийшла в супроводі чудових ілюстрацій, діамант розгледіли. Три роки по тому вже знімався однойменний фільм, а сам Річард Бах був уже літературним полководцем з легіонами шанувальників.
Налаштування і віра
Чому його ідеї виявилися такими переконливими й проникливими? Як вважають автори біографії письменника О.Грицанов і А.Мерцалова, "чайка в Баха багато в чому нагадує стандартну людину, що володіє величезним внутрішнім потенціалом саморозвитку, але відмовилася від роботи з собою". Одного разу сам він підтвердив ці слова: "Коли я працюю, я є лідером тільки для однієї людини - для себе. Але мені пощастило: ідеї, важливі для мене, виявилися важливими для багатьох людей". За великим рахунком, цими словами Річард Бах підводить до давно відомого парадоксу. А саме: більшість видатних особистостей долають у житті персональні кризи, і їхня продукція - книжки, полотна, музичні твори чи архітектурні композиції тощо - є способом подолати складні ситуації, ранні комплекси.
Які механізми подолання душевної кризи в самого Баха?
По-перше, звичайно, налаштування і віра. "Глибина твоєї віри в існування несправедливості й трагедії - ознака невігластва". Такого висновку він дійшов після усвідомленої зміни сценарію свого життя.
По-друге, безперервна діяльність, що витісняє депресивні думки. Він працював не зупиняючись, розвиваючи й удосконалюючи ідеї. Немов камені, що потребують шліфування. Діяльність дозволяла йому давати собі раду не тільки з основною життєвою кризою, а й меншими неприємностями. Наприклад, одного разу через недбале ставлення до соціальних обов'язків він став банкрутом і втратив усе майно. Кілька разів починав з нуля й особисте життя.
По-третє, робота з власним духовним началом, розвиток свідомості. Це - найважливіший принцип, оскільки містить персональну відповідь на запитання, хто ми й навіщо прийшли в цей світ. Саме відповідь на це фундаментальне запитання несе в собі або ентузіазм і наснагу, або депресивні ідеї й фатальні думки. "Я знаю інтуїтивно, наприклад, що ми народжені для світлого життя, а не для сліпої смерті. Я знаю, що ми не замкнені на нашій планеті й не відділені від інших вимірів простору й часу. Ми не приречені нескінченно кружляти серед мільйонів хороших і поганих мінливих миттєвих обставин. Ідея про те, що ми лише фізичні істоти, прийшла до нас з лабораторій, де найпростіші бактерії безпомічно плавають у колбах у живильному розчині. Ця ідея суперечить моїй інтуїції…"
Є ще четвертий аспект - фізичний. Сам Річард Бах не дуже його випинає, роблячи ставки на духовне, психічне. Але не можна обійти, скажімо, його екстремальних уподобань. Письменник займався складним і досить небезпечним видом спорту - парапланеризмом. Протягом двох останніх десятиліть він живе на острівному архіпелагу поблизу тихоокеанського узбережжя. А в 76 років примудрився навіть розбитися, зачепивши в польоті лінію електропередачі.
Після вивчення життя Річарда Баха вже не дивно, що одна з книжок його літературного дебюту мала назву "Ніщо не випадкове". Взагалі, ця неординарна людина всім своїм життям демонструє, що зміна його формату має першорядне, основоположне значення. Йому належить прекрасний вислів: "Усередині кожного з нас є влада дозволити собі здоров'я і хворобу, багатство і бідність, свободу і рабство".
Утім, є ще один аспект змін життя Річарда Баха, який неможливо оминути. Його готовність змінювати формат життя й стосунків така велика, що наслідком стали три шлюби і шлейф невдалого особистого життя. Можливо, це хибна думка. Втім, невипадково він наполягав вустами свого героя: "Єдиний твій обов'язок у кожному з даних тобі життів полягає в тому, щоб ти був вірний самому собі".
"Періодично люди знаходять у моїх книжках значно більше, ніж я міг припустити", - каже Бах. І справді, це забавно. Багато хто навіть вважає, що "Чайку" й "Ілюзії" написав не Річард Бах. Що він лише медіум, аватар. Ясно одне: ми справді самі створюємо навколишній світ, і в нашій владі бути здоровими й щасливими чи нещасними й злощасними. Це й стверджує Річард Бах. Книжками і власним життям.