Коли йому кажеш, "ви - козак за духом", він заперечує, бо "всі козаки воюють зараз на Сході". Він вважає себе хуліганом, який займається мистецтвом. Правда, чомусь, коли я вперше побачила Олександра Ярмолу, то одразу в уяві з'явився образ мудрого наставника, який вміє поєднати врівноваженість і бунт, спокій і стрімку непокору, а також миролюбність і гнів до ворога. Його справедливо можна вважати піонером активної популяризації української пісні за кордоном, особливо в Європі, а ще Олександр - один із засновників першого в Україні козак-рок гурту "Гайдамаки". Крім того, він активно веде громадську і благодійну діяльність, захоплюється бойовими мистецтвами... Список його життєвих заслуг можна продовжувати довго, адже він, як справжній гайдамака, постійно прагне розвивати свою країну, починаючи з себе.
Нелегкі 60-70-ті, тобто період дитинства і юнацтва, Олександр Ярмола згадує як позитивний, незважаючи на "брежнєвський застій". Особливо вдячний за виховання та формування світогляду своїй бабусі і дідусю, тому що з ними зміг насолодитися спокійним життям провінції. Крім того, саме рідне місто Чорнобиль стало для нього центром культури, яка зародила в хлопцеві любов до української пісні.
У школі й інституті він вирізнявся бунтарською поведінкою, намагався вийти за рамки, які були нав'язані радянською системою. Фронтмену гурту "Гайдамаки" легко давались і точні науки, і малювання. Хоча Ярмола стверджує, що гарним математиком йому точно стати не випадало, адже це потребує системності і дисципліни, чим він похвалитися ніколи не міг. "У мистецтві все робиться інтуїтивно, хоча й тут потрібно володіти технікою, аби не зайти в глухий кут", - каже він.
Згодом після армійських років Ярмола заснував свій рок-гурт. Надворі була "перебудова", і з'явилася довгоочікувана можливість грати улюблену музику, здійснити мрію дитинства. Звісно, слухачами хлопця на початках переважно були друзі і родичі. Батьки ніколи не виступали проти його бажання стати рок-музикантом, але "з практичного боку їм було його шкода".
Щоб займатися музикою на більш професійному рівні, і щоб вона приносила не тільки моральне задоволення, але й певні кошти, юний Олександр вирішив підкорити Національну музичну академію ім. П.Чайковського. Музична грамота та вміння співати на диханні, які дала йому академія, "не раз рятували під час концертів".
Народження бунту
Гурт Aktus, який пізніше перейменували на "Гайдамаки", було засновано одразу після здобуття Україною незалежності. Основною філософією бенду стає духовний протест проти влади, "бунт проти системи, проти якихось порядків і правил, які нею ж придумані", і які здавались Олександрові не зовсім справедливими. Тобто їхня музика - це своєрідний меседж, спрямований на те, щоб показати, що чи хто саме утискає "людську природу".
Разом з "Гайдамаками" Ярмола починає подорожувати країнами Європи. Він прищеплював закордонній публіці любов до козацької пісні. Саме тоді, з часів Емира Кустуриці, був створений тренд на всю балканську музику, до якої відносили й українську. "Гайдамаки" як додаткова притока влилися в русло загальноєвропейської течії народної музики. Незважаючи на те, що тексти їхніх пісень мало розуміли, їх поважали за потужність і драйв. Ярмола з іншими учасниками гурту намагався донести серйозний зміст своїх текстів про історичне коріння українців, про свою націю та її унікальну культуру. Він - ревний патріот. Досі не уявляє, як можна було тоді - на прохання організаторів концертів - творити пісні англійською мовою. Адже Олександр і так усе, що хотів, міг прекрасно передати українською.
Він спрямовував свої сили на те, щоб популяризувати за кордоном українську пісню власного бачення не тому, що хотів всесвітньої слави, а тому, що на рідній землі його завжди обмежували певними форматами "радіо чи телебачення". Водночас він додає: "Ми - першопрохідці, бо ще у 90-х відкрили для себе Європу. Хоча там зараз не найкращі часи для людяності, моралі... це не їхній золотий час. Зараз наш золотий вік, позаяк саме в нас відбуваються зміни, ми швидко прогресуємо".
Про інший напрямок гастролей - Москву - каже, що туди "їхати ніколи інтуїтивно не хотілося". Правда, концерти були, і сприймали їх добре, оскільки в Росії було (можливо, й залишається) багато людей, які розуміли і любили українську музику.
Питання виховання
Його музика не може не вражати, а той запал, з яким він виконує свої композиції, змушує серце битися в рази швидше, а волосся підніматися від крихітних "мурах". Те, як Ярмола віддається публіці, знають усі, хто бачив його на сцені. Адже лише він може так фантастично і точно по-козацькому не просто співати, а "переживати" кожну пісню, демонструючи неабияку життєву енергію. Він наче у постійній готовності щомить вирушити на війну. Незважаючи на свій вік, Ярмола досі наповнений гайдамацьким драйвом і шаленістю. Мабуть, це ті риси, які будуть притаманні йому завжди.
Проте співак досить скромно говорить про своє джерело натхнення, бо в різні часи його надихає надто багато речей: "Системи в мене немає… як муза приходить, то мені вдається творити", - каже він. Ви могли помітити, що тексти "Гайдамаків", які пише сам Ярмола, мають і релігійну складову. Як виявилось, віра посідає досить вагоме місце у житті співака. Щоправда, він запевняє: "Багато художників весь час балансують між великим гріхом і великою вірою. Вони такі собі екстремали, як і я".
Крім своєї основної діяльності, Ярмола - кандидат в майстри спорту з вільної боротьби. Він ділиться декількома секретними складовими, які можуть з будь-кого зробити справжнього свідомого козака чи козачку: "Потрібні сміливість, дисципліна і чесність до себе. Решта - питання виховання".
Узимку в шароварах
Саме виховання навчило Ярмолу ніколи не опускати рук. Після розпаду старого складу "Гайдамаків" він не покинув улюбленої справи: "На бажання "кинути-не кинути" впливають не такі речі, як розлучення чи розпад, а те, що тобі хочеться чи не хочеться творити. Якщо не хочеться, то варто припинити займатися улюбленою справою, а якщо є ще бажання щось сказати, відчувається поклик - слід продовжувати".
І продовжував він виступами, зокрема і на сцені під час Помаранчевої революції. Він був активним учасником тодішніх подій, разом з усіма сподівався на кардинальні зміни, разом з усіма розчарувався і згодом і мріяти не міг, що буде повторний Майдан і тим паче, що він переможе. Після революційних подій і в часи "нав'язнаної війни" каже: "За свободу завжди треба платити, ніхто ніколи не дарував свободу, не віддавав її просто так".
Цієї зими він вийшов знову, тому що за своєю природою - бунтар, який не звик підкорятися, який буде протестувати. Саме тоді, в часи Євромайдану, невтомний співак у непривітну погоду в самих лишень шароварах зігрівав кожного українця пісенним духом незламності та шаленого бажання до перемоги.
Під час Революції гідності українці змогли викристалізувати свої найкращі риси, які дуже імпонують Олександрові. Зокрема вміння об'єднатися і злагоджено діяти разом. А те, що дратує гайдамаку, то це бачити сьогодні байдужість у людей, які живуть, наче це не їхня війна, і вона їх ніяк не стосується. "Якщо ти вважаєш, що ти зі зброєю не знайомий і для тебе незвично стріляти, то роби бодай щось, аби допомогти, адже хтось на фронті гине. Можливо, багато хто думає: "Ну українці, потім прийдуть росіяни… Також непогано - заробляти в тому самому офісі, ті самі гроші…". Оце мене дуже дратує", - каже Ярмола.
Насправді, як мені здалося, морально Олександр готовий обстоювати честь народу не лише на фронті музичному. Проте йому поки важко знайти спільну мову зі зброєю. Незважаючи на це, співак уже встиг побувати в Слов'янську, Артемівську, Краматорську та Мелітополі: "Піснею підтримати для нас легше, ніж стріляти. Ми ж зовсім не вчилися воювати. Хоча зараз у зоні АТО багато "ненавчених"...
Напевне, з такими гайдамаками майбутнє країни і української музики буде в безпеці та рано чи пізно перейде на вищий, більш якісний рівень. Тільки не треба боятися відчувати, слухати, грати, бути. Тільки не треба боятися.