Ім'я П'єра де Кубертена, який відродив Олімпійські ігри, відоме кожному, а його близького соратника Олексія Бутовського на довгі десятиліття "забули" навіть на малій Батьківщині. "Не мав пролетарського походження і надто вже не вписувався у радянську концепцію "перемог соціалізму", - писав журналіст В.Неїжмак, - згідно з нею, поступ у всіх сферах життя, зокрема й у фізкультурно-спортивному русі, починався тільки зі "збільшовиченої ери", а до неї на теренах тієї ж таки Російської імперії панував суцільний морок". Сьогодні ми нарешті згадуємо своїх справжніх предтеч, "батьків" і подвижників спортивного поступу, до когорти яких належав і Олексій Дмитрович Бутовський.
Олексій Бутовський народився 9 червня 1838 р. в селі П'ятигірці Лубенського повіту на Полтавщині. Він був первістком серед семи дітей. Батько, Дмитро Петрович, - нащадок козацької династії, відомої з XVI ст.: тоді брати Бутовські залишили Молдову заради служби в російській армії, і один із них - Олександр - у 1737–1760 рр. служив чигиринсько-дібровським сотником.
Дитинство Олексія минуло на придніпровських просторах у селі Пелехівщина, в родовому маєтку батька. О.Бутовський у своїх спогадах згадує про нього: "…він був найвищою мірою точним у виконанні всього того, що вважав своїм моральним або службовим обов'язком. Тому зрозуміло, що й ми рано навчалися розмежовувати наші обов'язки і наші задоволення, і робилося це не словами, не моралізуванням, не покаранням, а наочним прикладом". Перші уроки фехтування Олексій отримав від батька і професійного інструктора. Мати - Надія Степанівна фон Кайзер - також походила з давнього дворянського роду. "Вона зробила багато для нашого духовного розвитку. Ще в дитинстві, слухаючи або читаючи разом із нею, ми навчалися розуміти прекрасне в рідній поезії…і ми завдячуємо їй чутливістю до всього прекрасного в літературі та мистецтві…Ми жили дружною родиною, і життя наше минало в повному спокою та рівновазі". Ще в дитинстві Олексій українську мову вивчив так капітально, що не забув її до кінця свого життя.
У липні 1849-го Олексій вступив до Петровського Полтавського кадетського корпусу, згодом продовжив своє навчання у Констянтинівському артилерійському училищі (Санкт-Петербург). 1856 р. закінчує курс навчання у Дворянському полку й, отримавши звання прапорщика, вступає до Миколаївської інженерної академії. Однак його не вабить військова служба. На той час Росія переживає період бурхливих економічних реформ, молодь захоплюється новими течіями в літературі та мистецтві, "люди ніби прокидалися від затяжного сну".
О.Бутовський залишає навчання в академії і повертається в Полтаву. В 1856–1861 рр. служить "репетитором військових наук" у Полтавському кадетському корпусі. У 1864–1865 - командир роти, штабс-капітан. Згодом повертається в Санкт-Петербург і закінчує Миколаївську академію. З 1871 р. починається санкт-петербурзький період діяльності Бутовського. Упродовж семи років він проходить шлях військового від штабс-капітана до полковника; і як педагог - від вихователя до помічника інспектора. З 1897-го стає генералом для особливих доручень головного управління військових навчальних закладів.
Таким чином, у 1850–1880-х роках основною діяльністю О.Бутовського була військова служба та педагогічна діяльність. З 1880-х Олексій Дмитрович присвячує своє життя проблемам фізичного виховання та спорту. 1888 р. його призначають членом комісії з розробки питань викладання військової гімнастики в цивільних навчальних закладах Міністерства освіти. Бутовський друкує свої педагогічні роздуми на сторінках "Педагогічного збірника", "Військового збірника". Його теорія виховання актуальна й тепер. "Навчати тілесних вправ, - підкреслював Бутовський, - може лише людина, котра сама вміє робити і сама випробовувати на собі всі значення повторювальної роботи, як із боку засвоєння навику, так і з боку загального його психіко-фізичного впливу". Він був прихильником ідеї свого сучасника, однодумця, основоположника наукової системи фізичної освіти П.Лесгафта. У них були однакові погляди на найскладніші питання взаємозв'язку розумового, морального, естетичного і фізичного розвитку особи.
У 1890 р. Бутовський організовує літні курси для підготовки офіцерів-вихователів кадетських корпусів та керівників різних галузей фізичного виховання, які очолює протягом 16 років. На них читає авторський курс теорії і методики гімнастики та тілесних вправ. Друкує навчальний посібник, неодноразово перебував за кордоном, де вивчав передовий досвід фізичного виховання.
Олексій Дмитрович познайомився з П'єром де Кубертеном у Парижі навесні 1892 р. Незважаючи на різницю у віці (25 років) вони подружили. У них були однакові погляди на спорт, його місце у вихованні та освіти молоді, на долю олімпізму. Бутовський так оцінював ідею Олімпійського руху: "Ідея міжнародних ігор була щасливою ідеєю, вона відповідала потребі сучасного людства, потребі фізичного і морального відродження молодого покоління". Отож обрання Бутовського першим членом МОК від Росії не було випадковим. Не став випадковим і той факт, що П'єр де Кубертен, оголошуючи перший склад МОК (23.06. 1894 р.) на Міжнародному конгресі у Парижі, четвертим прізвищем після грека Д.Вікеласа, свого співвітчизника Калло і власного оголосив: "генерал Бутовський від Росії". Під історичним протоколом Першого конгресу, який ухвалив рішення про відродження Олімпійських ігор, стоїть і підпис славного сина землі Полтавської.
Бутовський був присутнім в Афінах на першій Олімпіаді. Його книжка "Афіни навесні 1896 року" - стала першим і єдиним виданням, присвяченим цій події, що вийшло російською мовою. Повернувшись із Афін він доклав чимало зусиль, аби перенести ідеї Кубертена на вітчизняний грунт і домогтися участі Росії в наступних Олімпіадах. Зустріч із П'єром де Кубертеном дала можливість глибше зрозуміти сутність олімпійської ідеї і цілеспрямовано її втілювати у життя. Він поширює ідеї масовості фізичної освіти. У 1899 р. О.Бутовський засновує Головну гімнастико-фехтувальну школу, а в 1904-му створює Всеросійське товариство сприяння фізичному розвитку. Однак його зусилля виявилися марними. Завадило багато причин, серед них - роз'єднаність спортивних організацій, відсутність фінансової підтримки уряду і масовий скепсис щодо успіху кубертенівського почину. Тому на трьох перших Олімпійських іграх Росія не була представлена. У 1900 р. О.Бутовський, який протягом шести років був членом МОК, на знак протесту проти бюрократичних перепон і байдужості царського двору до проблем фізичного виховання молоді добровільно подав у відставку зі свого членства у першому складі МОКу.
Та мало-помалу Ігри виживали і завойовували дедалі більший авторитет у світі. Зрештою, на четвертій Олімпіаді, що проходила в Лондоні 1908 р., брало участь вісім спортсменів із Росії: два легкоатлети, чотири борці, по одному фігуристу і велосипедисту. Результати нам відомі: М.Панін-Коломенкін став чемпіоном у фігурному катанні на ковзанах, борці М.Орлов та А. Петров здобули срібні медалі.
У1890–1915 рр. Олексій Бутовський - генерал для особливих доручень при генерал-інспекторі військових навчальних закладів. 1910-го він бере участь у міжнародних конгресах шкільної гігієни та фізичного виховання. Розробляє експозиції військового відомства на всеросійських та міжнародних промислових виставках, бере участь у створенні нових кадетських корпусів, очолює комісію військового міністерства з позаштатної виховної роботи серед слухачів кадетських корпусів.
16 березня 1911 р. в Росії нарешті було утворено Національний Олімпійський Комітет, який очолив виходець зі знаменитої харківської професури, керівник Товариства любителів бігу на ковзанах В.Срезнєвський. За рік, що залишився до проведення Ігор V Олімпіади у Стокгольмі (1912 р.), активно відбиралися її учасники. Оскільки російська делегація виступила там невдало, посівши лише передостаннє, 15-те місце, було вирішено проводити в країні власні змагання за програмою Олімпіади. 20 серпня 1913 р. в Києві, з ініціативи О.Бутовського, відбулася Перша російська Олімпіада. За свідченням журналу "Краса і сила", вона зібрала майже 500 атлетів із дванадцяти міст Росії. Серед учасників було 285 офіцерів гімнастично-фехтувальних шкіл військових округів, 25 олімпійців 1908 р. (Лондон) та 1912 р. (Стокгольм). Відлуння київської Олімпіади розійшлось по всій Росії. Спортивні організатори вперше зіштовхнулись із масовим інтересом і потягом населення до спорту та фізичної культури. У цьому велика заслуга генерала Олексія Бутовського. 1915 р. О.Бутовського, генерала від інфантерії, призначають генералом-інспектором військових закладів.
На початку ХХ ст. Олексій Дмитрович значну частину свого часу проводив у родовому пелехівському будинку на Полтавщині. Там було побудовано однорічну початкову школу, а в 1903 р. на кошти його дружини Ганни Василівни - відкрито теслярсько-токарну навчальну майстерню.
Помер Олексій Дмитрович у буремний період нашої історії - 25 лютого 1917 р. в Санкт-Петербурзі. Похований на цвинтарі Петроградського Воскресенського жіночого монастиря..
Спортивні організації СРСР відновили контакти з міжнародними організаціями лише в повоєнні роки. Доти Олімпійські ігри та їх ідеали вважалися буржуазними і, відповідно, такими, що суперечили радянської моралі. Національний олімпійський комітет СРСР було створено лише у 1951 р., за рік до Олімпіади в Хельсінкі. До речі, першу золоту олімпійську медаль в історії України виборола 1952 р. в Хельсінкі Ніна Бочарова, яка народилася в Полтаві. У грудні 1991 р. Україна як незалежна держава утворила свій Національний олімпійський комітет.
До рідної Полтавщини слава про видатного полтавця Олексія Дмитровича Бутовського дійшла лише після розвалу Радянського Союзу, бо до того непристойно було згадувати людей дворянського походження, та ще й царського генерала. У 1996 р., коли весь світ відзначав 100-літній ювілей першої Олімпіади в Афінах, у російській та українській пресі почали з'являтися публікації про життя і подвижництво О.Бутовського. Тож не випадково серед небайдужих спеціалістів та активістів спортивної громадськості Полтавщини зародилася ідея встановити на малій батьківщині пам'ятник нашому славному земляку. Такий пам'ятник О.Бутовському вже було встановлено 1994 р. у день відкриття Ігор Доброї волі у Санкт-Петербурзі. Тож, як кажуть, сам Бог велів зробити щось подібне й на рідній землі.
14 жовтня 2006 р. в Полтаві на майдані Незалежності було урочисто відкрито пам'ятник одному із засновників Олімпійського руху сучасності Олексію Дмитровичу Бутовському. І саме відтоді стадіон "Ворскла" носить ім'я нашого славного земляка.