"Вони влаштували мовчазний протест. Взялися за руки й оточили будівлю старого кінотеатру, який хотіли знести. Мене це тоді обурило і полонило. Адже поряд було чимало інших моїх сусідів, які не хотіли підтримувати акцію та брати в ній участь. Тоді я зрозуміла, що хочу чимось зарадити тому, що відбувається, не стояти осторонь", - згадує про свій ключовий поштовх стати митцем молода чилійська художниця Пілар Кінтерос, одна з номінантів премії Future Generation Art Prize 2014 від Пінчук арт-центру.
Зараз у галереї перебувають роботи номінантів конкурсу. В одній із зал працює й Пілар. Вона сидить на підлозі боса, креслить. Поряд ходять відвідувачі, а художниця працює. Проте для розмови перерватися рада, треба лише взути черевики.
Навколо багато шматків паперу, з яким так любить працювати художниця. Пілар завжди працює з містом, до якого приїздить. І, хоча про Україну дівчина досі чула небагато, береться за "реконструкцію" фонтану на Майдані.
Альбом для малювання… себе
Мати Пілар архітектор, а тато - інженер. Дім майбутньої художниці скидається на бібліотеку, адже всі члени родини захоплюються літературою. Маленька ж дівчинка й сама весь час вигадує невеличкі історії. Згодом юна чилійка береться малювати ще й ілюстрації до цих оповідок.
Тепер Пілар багато подорожує. Традиція, що, власне, тягнеться з перших років її життя. Народившись у Сантьяго, столиці Чилі, вже за рік з родиною переїздить до південного містечка Пуерто-Монтт. Маленькій дівчині цікаво навіть у, здавалося б, нічим непримітному містечку: вона захоплена спогляданням чарівної природи.
Під час канікул усі повертаються до Сантьяго. А вже коли Пілар стає підлітком, батько змінює роботу, і столиця знову стає постійним домом. Чотирнадцятирічна дівчина знову відкриває для себе місто: її вражають його неокласичні будинки.
Пілар дорослішає, з часом починає помічати, як безжально руйнуються будівлі навколо. Старі й вічні, історична спадщина. Це ті самі споруди, до яких вона так звикла і які малювала. Поворотним у житті юної художниці стає протест проти знесення невеличкого кінотеатру, організований її сусідами. "Вже тоді я зрозуміла, що свій спротив у житті виражатиму через мистецтво".
Спочатку вона навчається малювання у звичайному коледжі. Вчителька живопису недолюблює дівчину, можливо за її незвичайний стиль чи пристрасть до малювання коміксів. Попри це, серед учнів дівчинка має однодумців і навіть шанувальників.
14 років - вік нелегкий, все набридає і обурює. Пілар продовжує малювати, але ще не знає, ба більше - не замислюється над кар'єрою художниці. Каже, що в Чилі таке сприймається трохи дивно. Але зрештою Пілар зважується вивчати мистецтво професійно, а батьки - радо її в цьому підтримують.
Спочатку приватна художня школа у Сантьяго. Згодом - Папський католицький університет Чилі. Так, саме там панує дух свободи: "Я почала відкривати свою свідомість до багатьох сфер, не лише малювання, а й до інших можливостей : скульптура, акварель, інші візуалізації відчуття".
Мистецький струмок пробивається все далі й дарує Пілар нові творчі обшири. Художниця бере за звичку знімати відео процесу роботи над тим чи іншим проектом. Ці стрічки показують певну історію. Все як у книжках, якими зачитувалася дівчина в дитинстві: початок, розвиток, результат.
Але це лише частина способу "висловитися". Пілар також грає на скрипці. І не в кімнаті у вільний час, а на сцені з друзями у групі з символічною назвою "Молодята" ("Recien casados").
Водночас Пілар Кінтерос бере участь у різноманітних виставках та конкурсах, влаштовує персональні й групові експозиції у Чилі, Аргентині, Іспанії, Америці. Серед особливих досягнень - виставка в Музеї сучасного мистецтва в Сантьяго (2010) і Centro Social La Tabacalera, Мадрид, Іспанія (2011). Пілар постійно щось реконструює, надає речам нової оболонки.
- У Чилі люди присвячують життя мистецтву частіше на власні страх і ризик. Там дуже складно організовувати свої виставки, тим більше велика рідкість щоб сам хтось зателефонував і запропонував тобі стати частиною. Тому багато людей мають паралельну роботу. Це не обов'язково зле. Якщо мати роботу, яка дозволить забезпечити себе, то людина ж лишається в контакті з соціумом. А якщо людина тільки митець - то втрачає з ним зв'язок. Гадаю, це чудово, коли ти відчуваєш те, що й решта людей, а не лише витаєш в емпіреях, - роздумує Пілар.
У 2012 р. дівчина отримує стипендію Жана-Клода Рейнау від Фонду Франції та Музею образотворчих мистецтв в Бордо. Вона далі подорожує, пізнає нові культури і традиції.
Фонтан натхнення
Що ж надихає Пілар Кінтерос? Усе просто - жити серед предметів, таких непорушних, але водночас тимчасових: "Усе наче структуроване, але весь час змінюється, трансформується, руйнується. Ми й самі такі. Все це мене дуже лякає, й водночас мотивує. Все наче визначене й зрозуміле сьогодні, але завтра - може змінитись".
Участю в конкурсі в Україні мисткиня завдячує своєму викладачеві Папського католицького університету Чилі й художнику Родріго Галесіо, який порадив їй перестати вагатись, а спробувати себе.
Художниця раніше ніколи не бувала в Києві, та й про Україну знає лише з тривожних новин. Коли вона тільки лаштувалася сюди їхати, Майдан ще вирував, і дівчині не радили потикатися в "гарячу точку на карті світу". Але Пілар відповідала: "Художник повинен бути сповнений енергії і прагнути пригод, він не може боятися ризикувати".
Коли Пілар дізналася про Майдан більше, то усвідомила, як багато про нього написано і наскільки варіюють кути зору. Це дуже особливе місце, переконана дівчина. Якось вона натрапила на історію фонтану, зведеного на Майдані ще у 1985 р. Чилійську гостю здивувало, як недовго він існував - лише до 2001-го. А знесли його заради зведення торгового центру. Щось схоже відбувається і в її рідному Сантьяго. Для Пілар - це сигнал історичної зміни, зміни свідомості й інтересів.
У Києві художниця вже близько місяця, працює нон-стоп, по 12 годин, тому не мала можливості погуляти містом. Правда, на Майдан ходить постійно - для натхнення. ЇЇ проект "Фонтан дружби народів" - це картонна реконструкція фонтану в центрі Києва, яку вона планує презентувати 15 листопада.
Мистецтво часто називають зброєю. Твори ж Кінтерос, радше, нагадують щит, який захищає людей від втрати найдорожчого й водночас - неоціненного.