Ще не всі і не до кінця зрозуміли, як довго триватиме карантин і чим відгукнеться ситуація з швидким розповсюдженням коронавіруса в масштабах країни.
Кожен день розкриває все нові проблеми. Недостатня кількість тестів, ШВЛ, найпростіших засобів захисту для лікарів, засобів дезінфекції, масок, ліків... Відсутність списку потреб лікарень. Проблеми, як медперсоналу добиратися до роботи в умовах обмеженої роботи транспорту ...
...І знову волонтери. Знову держава безпорадна. Знову держава якщо не вкраде, то втратить. Люди, які відповідали в 2014 році за перебудову всієї економіки, забезпечення армії, не впоралися і не понесли за це покарання. Саме тому сьогодні все повторюється знову. Але тільки тепер уже не для бійців, які захищають країну, які десь далеко і не з моєї родини. А для кожного.
Робота над помилками має бути проведена обов'язково. Але волонтерам сьогодні - не до неї, бо їх тепер значно менше, за шість років війни ресурси виснажені і допомоги чекати нізвідки - весь світ знаходиться в такій же ситуації. Карантин оголошений на пересування, а не на співчуття і взаємопідтримку.
Про те, яка допомога потрібна, як підтримати лікарів, яким належить витримати головний удар, ми розмовляємо зі співзасновницею Благодійного фонду "Свої" Лесею Литвиновою. Зазвичай вона - наш автор. Але зараз у неї немає часу писати статті.
- Лесю, я знаю, що ти знову на передовій, спілкуєшся з чималою кількістю лікарів, і ваш фонд підключився до закупівель масок, костюмів і інших засобів захисту. Яка нині ситуація у лікарнях?
- Лікарні не готові. Я не знаю, як їх забезпечуватимуть. Усі зосередилися на апаратах ШВЛ, усі хочуть їх купити, оскільки це красиво та "по-багатому". Але, по-перше, не всі ШВЛ підходять, є спеціальні характеристики, які мають бути. По-друге, лікувати найважчих пацієнтів - це дуже шляхетно та, звичайно, потрібно, але треба, щоб було кому їх лікувати. А в медиків реально немає нічого - ні респіраторів, ні масок, ні рукавичок, ні костюмів, ні засобів дезінфекції. Є по крапельці - тут і там.
Коли ми почали збирати гроші на захисні костюми, цілком випадково знайшли, де за умовно розумними цінами можна купити партію - від тисячі штук. Зрозуміло, що самі ми такої суми не зберемо. Запропонували приєднуватися до нас. І мені обірвали телефон. Телефонують і пишуть лікарі з усієї країни: "Нам хоча б два костюми. Ми - інфекційка, опорна лікарня, дитяче інфекційне відділення, реанімація… Допоможіть хоч чимось, ми самі скинемося, купити неможливо".
Частину партії, яку я купуватиму, оплачено медиками. Люди скидаються самостійно - самі, родичі, пацієнти, і вбудовуються в замовлення.
- Кабмін має нині розпочати займатися закупівлями…
-Кабмін розпочне займатися закупівлями. Кабмін виділить фінансування… Ти бачиш, з якою швидкістю розвивається ситуація в Іспанії, Італії, Франції? І це - цивілізовані країни.
- Я так розумію, у тебе повне дежавю з тим, що було навесні 2014-го?
-Так, є таке відчуття. У тих небагатьох, хто ще зберіг якісь сили (а ти ж уявляєш, як усі вимоталися за шість років, скільки вигоріло й просто зійшло з дистанції), хто ще якось стоїть на ногах і в змозі хоч трохи розуміти, знову 2014 рік. Здобути хоча б що-небудь, уже однаково за якою ціною - одну, п'ять штук, ой, кльово, цілу тисячу знайшли. Народ шиє маски, бодяжить у гаражі антисептики, намагається друкувати на 3D-принтері запчастини до апаратів ШВЛ, перехідники. Усе точно так само, як було. Тільки нас менше - це, по-перше. І в нас ресурсу менше - це, по-друге.
- Підшкірні жирки за цей час ніхто не встиг наростити…
-Встигли розгубити. Крім того, люди зараз дуже бояться розставатися з ресурсом, розуміючи, що карантин може затягтися надовго, і незрозуміло, як платити за комуналку, годувати родини. Навіть ті, у кого гроші є, бояться з ними розставатися. І якщо 2014 року нам допомагав увесь світ, то нині нам допомагати нікому. В усьому світі відбувається те саме. Сподіватися, що, як тоді, прийдуть ззовні, вирішать наші проблеми та нас захистять, не варто. Самі-самі. А народ продовжує грати в іграшки.
- Так. У магазині молодий чоловік безтурботно махає рукою: "Ще тиждень залишилося потерпіти…"
-А в батьківському чаті батьки ниють, як важко працювати дистанційно та робити уроки з дітьми: хоч би вже це все закінчилося. Ось, у квітні підемо до школи… Забуваючи уточнити, якого року…
- Чи можливо нині отримувати інформацію з лікарень, - у якому вони стані, що є, чого немає?
-Ні. Якщо ти не спілкуєшся прямо з лікарями.
- Ти спілкуєшся?
-Не з усіма. З деякими. Там усе погано.
Офіційної інформації ніхто не дасть. Були люди, які хотіли допомогти масштабно. Вони звернулися з проханням дати їм список опорних лікарень по Києву, чого конкретно в них не вистачає. Їм цієї інформації не дали. Секретна.
Наприклад, 17-та лікарня - одна з опорних, на яку об'єктивно має прийтися один із найсерйозніших ударів, оскільки там - кафедра пульмонології. В Олександрівській лікарні дуже крута інфекційка, але ми ж не вміємо боротися з інфекцією, тому намагатимемося боротися з наслідками важких пневмоній. У відділенні терапії, яке нині перепрофільовують, стоять панцирні ліжка, у них немає матраців і подушок, які можна мити. Ну привезу я їм трохи ліжок. Але це трохи. І ні в кого їх зараз не буде, оскільки поставки гуманітарки зупинилися. Якщо ще місяць тому в усіх було "завалися" і лікарні перебирали харчами, то нині неможливо знайти ніякі та ніде.
- Основна діяльність БФ "Свої" останнім часом - паліативні пацієнти. Що з ними зараз?
- Частину паліативних відділень закрили - в Олександрівській, 18-й, 10-й лікарнях… Тих, які стали опорними. Боксовані приміщення в опорних лікарнях перепрофілювали під вірус. А в нас паліативних відділень і так було зовсім мало. Їм хтось має допомагати, хтось має приходити. У мене нові пацієнти: йому - 86 років, лежачий. І 80 років їй - доглядає за ним. Я можу їм сказати: у нас карантин, і ми до вас їздити не будемо?
- Ти говорила, що у тебе зараз в особистих повідомленнях в соцмережах два напрями - ті, хто втрачає роботу, і лікарі. Розкажи трохи про це.
-У нас більшість людей була зайнята в малому та середньому бізнесі. Дуже багато працювали продавцями, манікюр-педикюр тощо. Природно, жодних серйозних трудових договорів там не було. Людям просто сказали: "Від завтрашнього дня ви не працюєте, ми закрилися, до побачення". Люди залишилися без роботи. Відповідно, і без засобів до існування. За старою пам'яттю мені пише половина тих, кому я допомагала з 2014 року. Це - переселенці. Ті, хто зміг хоч якось встати на ноги, винайняти якесь житло самостійно, ну й, відповідно, тепер це житло винаймати не може. Люди просять: допоможіть хоч чимось, хоч якось, ми не виживемо. Нам немає на що купити ліки хворій дитині, немає чим оплатити квартиру, нікуди їхати та нічого їсти. Хоча б кілограм якоїсь крупи привезіть. І це наростатиме. Це тільки початок. Нині люди витратять усі свої "підшкірні" заощадження, ціни зростуть. А вони зростуть, хоч би що там розповідали б, що їх контролюватимуть… Хто їх контролювати зможе?
Мене вразило, коли один чоловік дуже агресивно почав мені розповідати, що якщо я продовжуватиму купувати маски втричі дорожче, то вони так і коштуватимуть; що я нині підігріваю інтерес спекулянтів і дозволяю їм працювати. У спокійній ситуації я з ним погодилася б - немає попиту, не буде й пропозиції. Але нині таке неможливо. Ціни підніматимуться. Вижити захочеться всім. В усіх скоротяться оберти, й вони намагатимуться покрити це за рахунок збільшення ціни в роздробі.
Ну й другий напрям - це лікарі. Допоможіть хоч чимось. Найбільше просять, звичайно, засоби захисту та дезінфекції.
- Як можна підтримати лікарів хоча б психологічно? Є в тебе якісь ідеї?
-У мене немає ідей. Я не встигаю їх генерувати. Намагаюся встигнути підтримати лікарів чисто фізично - засобами захисту. Знаю, що велика кількість людей самоорганізувалася щодо довезення лікарів на роботу. Це дуже велика проблема. Практично весь молодший персонал живе за містом. І на зміни їздить із області. Оскільки міжміське сполучення зупинили, люди або взагалі не можуть доїхати, або вартість доїзду на роботу перевищує їхню зарплату за півроку. І це буде ще одна проблема.
- Я так розумію, що будуть і ті, хто за таких умов просто волітиме залишитися вдома?
-Це не масово, але таких чимало. І їх можна зрозуміти. Коли медсестра каже, що за три тисячі гривень не вбиватиметься. Вона не зможе нормально добратися, - по-перше. І, по-друге, ніхто не може її захистити. А у неї вдома літні батьки та маленькі діти. "Вибачте, я краще картоплю на городі посаджу". Їх можна зрозуміти. Лікарів, яким 65 років і більше, котрі звільняються, можна зрозуміти.
Я захоплююся тими, хто закриває на все очі й каже: "Я пішов", та я розумію й тих, хто відмовляється це робити.
- Зараз зробили тести, і, мабуть, картина змінюється на гірше.
-Змінюється. Якщо ти думаєш, що це призведе до самоорганізації та всього іншого, - ні. Це призведе до паніки, до обвинувачень. Усі ті, хто кричав: "Навіщо ви закриваєте на карантин?", зараз кричатимуть: "Чому ви нічого не робите?".
- Лесю, як людина, котра за досить короткий термін проходить усе це вдруге, чого б ти хотіла від людей?
-Відповідальності на будь-якому рівні.
- А допомоги якої?
-Допомога включає в себе відповідальність. Якщо в попередніх ситуаціях - з Майданом, з війною - не всі могли вплинути особисто, то нині всі мають можливість вплинути. Відповідальне ставлення до себе та своїх близьких сильно вплине на ситуацію. Якщо при цьому можеш допомогти комусь ще - здорово. Допоможи. Не обов'язково грошима, не обов'язково допомога має бути масштабною. Але банально, ідучи в магазин, занести продукти літнім самотнім сусідам - це допомога. Тому що інакше їм доведеться вийти, а вони - у групі ризику.
Ну й хочеться відповідального ставлення до всього. Найскладніше за все мені зараз спілкуватися з тими, у кого гроші є, і хто хоче допомогти. Оскільки більшість телефонує та каже: "Я хочу купити ШВЛ у лікарню. Знайдіть, де". Я намагаюся пояснити, що апаратів ШВЛ немає в наявності, на їхню купівлю стоїть черга. І спрогнозувати, що знадобиться за той час, поки дійде черга, і в якій лікарні він буде необхідний, нині ніхто не в змозі. Може, зараз ви зробите щось інше? Дивіться, тут дірка, тут і там, їх реально заткнути зараз. Відповідь: "Ні, я хочу ШВЛ".
Або "Я хочу купити 10 пар окулярів для ось цієї, конкретної лікарні. Знайдіть мені, де купити". Я не можу. Ситуація змінюється щодоби, і прогнозувати її на кілька днів наперед неможливо. Якщо ви справді хочете допомогти, то виберіть, грубо кажучи, оператора допомоги, і допомагайте йому. Ви можете зробити цільовий грант для лікарні. І лікарня витратить гроші самостійно, щойно відловить щось їй потрібне. У будь-якому місті ви можете знайти фонд, який цим займається. В Одесі - "Корпорація монстрів". У Львові - "Крила надії". Знайдіть тих, кому довіряєте, і допоможіть їм. У вас, наприклад, є 10 тисяч гривень. У когось є 100 тисяч гривень. Вони складуться у щось велике, хороше та корисне. Нині, як, власне, і завжди, що більшу партію ти купуєш, то менша в тебе ціна.
Є кілька транспортних груп, де можна зареєструватися та підвезти медперсонал. Нині почали створювати дрібні, за районами. Це зручніше. Я думаю, що виникне ще проблема з харчуванням у лікарнях для лікарів. У хосписі 2-ї лікарні, через те, що медсестри не можуть доїжджати на роботу, вирішили спробувати зміни чотири доби через чотири. Їдальні в лікарні немає. Бутербродами на четверо діб проблеми не вирішити.
- Лесю, ну, ми ж колись вийдемо з цього. Як ти думаєш, якими?
-Іншими. Я думаю, найголовніше, що зараз в усіх буде - я кажу не тільки про Україну, про весь світ, - люди переоцінять цінності. Що справді важливо, а без чого можна обійтися. У мене є якесь відчуття, що багато хто зараз відчуватиме те ж саме, що відчувають мої паліативні пацієнти, - я можу вмерти прямо завтра. І без різниці - хотів я раніше "порш каєн" чи ні, зараз я хочу потримати за руку дитину, хочу побачити ще один день.
Я не знаю, чи зробить це нас кращими. Чесно. Як у будь-якій кризовій ситуації, зараз повилазить і те, й друге. І самопожертва, і мародерство.