Третього вересня 2018 року, перед початком традиційного свята "День першокурсника", на території КПІ відкрили пам'ятник великому китайському мислителеві Конфуцію.
Образ того, хто пізнав "веління Неба", щодня проводжатиме українських студентів до країни Да Тун, мовчки напучуючи на дотримання правил Лі.
"Досконала людина все шукає в собі, нікчемна - в інших", - так, це він сказав. І все життя з цією думкою прожив. Для китайської цивілізації Конфуцій став Сократом, Платоном і Арістотелем в одній особі, хоча іноді цього мислителя називають азійським стоїком або східним епікурейцем. Утім, у європейському розумінні Конфуцій не був філософом, а кимось на кшталт педагога з етики, який у Піднебесній провів лабораторну роботу для держави, намагаючись навчити ченця - доброчесності, а підданого - поваги.
"Не переймайся тим, що люди не знають тебе, переймайся тим, що ти не знаєш людей". Цим він близький великим пророкам давнини, насамперед - давньоєврейським. Хоча формально Конфуцій ніколи не прагнув бути месією, чим відрізнявся від Будди, Христа й Мохаммеда. "Оберіть собі справу до душі - і в житті не доведеться працювати жодного дня".
Вчення Конфуція вплинуло на життя Стародавнього Китаю зокрема і Східної Азії загалом, згодом перетворившись на струнку філософську систему, відому як конфуціанство.
Сьогодні - тільки основні віхи: адже про Конфуція за раз не розповісти.
Майбутній мислитель Конфуцій з'явився на світ у селищі Цзоу, неподалік міста Цюйфу у волості Чанпін провінції Шаньдун у царстві Лу, 28 вересня 551 до н.е. І жодних небесних знамень з нагоди його народження не сталося. Ніби світ зачекався того, чиїми власними іменами стали Кун Цю і Кун Чжунні. Це пізніше з'ясується, що на його тілі виявилося 49 знаків майбутньої величі.
Конфуцій був сином 66-річного військового офіцера Шу Лянхе і 17-річної наложниці Янь Чженцзай. Його батько розпочинав кар'єру хвацьким солдатом, а дослужився до коменданта фортеці Цзоу. Перекази малюють його богатирем величезного зросту і незвичайної сили, який уславився воєнними подвигами. Батько помер, коли Конфуцієві виповнилося півтора року.
Стосунки між матір'ю хлопчика й іншими вдовами вилилися у відкриту ворожнечу, і їй довелося повернутися на батьківщину, у місто Цюйфу. Жити молода вдова вирішила окремо, а не сидіти на шиї в батьків. Змалечку Кун Цю багато працював, адже їхня маленька сім'я жила в злиднях.
Розповідають, що в дитинстві майбутній філософ любив гратися з ритуальним посудом і копіювати побачені церемоніальні обряди. Незрозуміло, де й скільки хлопчик учився, але ріс він допитливим і завжди мав потяг до знань. Бідність не дозволила Кун Цю скласти іспити і вступити до державної школи, де готували чиновників. Але в прагненні до знань його це не зупинило. З 15 років підліток брав приватні уроки. Опанувавши ієрогліфічне письмо, вивчав стародавню літературу.
У 19 років Конфуцій побрався з дівчиною Кі Коанші зі шляхетного роду Ці, що жила в царстві Сун. За рік у пари народився син. З приводу радісної події правитель царства Лу Чжаогун привітав молодого батька, пославши зі слугою живого… коропа. На знак вдячності за виявлену до нього шану щасливий Кун дав 521 року до н. е. немовляті ім'я Лі, що означає "короп", а згодом додав прізвисько Бо Юй (бо - старший з братів; юй - риба). Однак синів у Конфуція більше не було.
Обтяжений родиною, у клані Цзи царства Лу молодий чиновник обіймав незначні посади - служив охоронцем комор, потім завідував полями й фермами, перебував під зверхністю володаря Кі, у віданні якого було місто Цзоу.
Сімейне життя китайському мислителеві, як і Сократу, щастя не принесло. За деякими даними, невдовзі Кун Цю розлучився.
Наставляння вчитель Кун розпочав… з народу, адже народ завжди починається з тебе.
Учень Цзигун запитав про управління державою. Учитель відповів: "У державі має бути вдосталь їжі, має бути достатньо зброї, і народ повинен довіряти правителеві". Цзигун уточнив: "Чим першим із цих трьох речей можна пожертвувати, якщо виникне нагальна потреба?" Учитель відповів: "Можна відмовитися від зброї". Цзигун поцікавився: "Чим першим можна пожертвувати із цих двох речей, якщо виникне нагальна потреба?" -"Можна відмовитися від їжі, адже з прадавніх часів ніхто не уникнув смерті. Але без довіри народу державі не встояти", - відповів учитель.
528 року до н.е. померла мати Кунцзи, і 23-річний юнак залишився круглим сиротою. Згідно зі звичаєм, на знак жалоби треба було залишити службу на три роки. І хоча багато шляхетних чоловіків у той час забули про ритуали, молодий чиновник негайно подав прохання про відставку.
Вирішивши суворо дотримуватись етикету, усе дозвілля Конфуцій присвятив вивченню китайської давнини. У народних переказах та одах перед ним оживало ідеальне царство, в якому володар мудрий і справедливий, військо віддане й відважне, селяни працьовиті й чесні, жінки вірні й ніжні, земля родюча й щедра. Словом, було так, як не було в житті.
Учити народ молодий учитель почав у віці 23 років, і невдовзі уславився як найвідоміший наставник царства Лу (Східний Китай). У стихійно виниклій школі Кунцзи викладали чотири науки, а від послідовників вимагали вивчення чотирьох дисциплін, заснованих на класичних книжках: мораль ("Ши-Цзін"; "Канон віршів"; "Книга пісень"), мова ("Шу-Цзін"; "Канон писань"; "Книга документів"), політика ("Лі-Цзи"; "Книга ритуалів"; "Нотатки про правила благопристойності"), мистецтво ("Юе-Цзін"; "Канон музики" - не зберігся).
Що для Конфуція слугувало надійним, а головне - постійним джерелом натхнення? Сам він вказував на "Ши-Цзін" ("Канон віршів") - у Стародавньому Китаї мораль і поезія вважалися одного поля ягодами. З іншого боку, наставник наголошував, що володіння знанням без його осмислення марне: "Якщо тому, хто завчив усі триста віршів, доручили управляти державою, і він не впорався, якщо послали в сусіднє царство, а там він справу занапастив, - яка користь з того, що він визубрив багато пісень?"
З роками в конфуціанстві зміцніє проповідь соціальної утопії про суспільство Да Тун, так званої "золотої доби" в історії Піднебесної, коли припинилися війни й чвари, запанували жень (людинолюбство), рівність людей і справжня турбота про народ.
Величезного значення Конфуцій надавав музиці. У ній учитель Кун бачив ідеал соціальної системи, адже музика - духовний хліб народу, мистецтво, яке виховує і витончує звичаї: "Руйнування держави починається з руйнування її музики. Народ, який не має чистої і світлої музики, приречений на виродження..."
Слава про наставника давно розійшлася по всьому царству Лу. І в 518 р. до н.е., коли Конфуцієві виповнилося 33 роки, один з поважних сановників на смертному ложі настійно рекомендував синам вирушити на навчання саме до майстра Куна. Тільки в нього, за твердженням старця, вони могли осягнути правила Лі (норми поведінки, засновані на шанобливості та повазі до старших за віком та положенням, шануванні батьків, віданності государю, ввічливості і т.д.), так у Піднебесній іменували найдавніший звід норм і ритуальних церемоніалів.
Відтоді учитель брав з учнів скромну плату. Згодом жив Кунцзи на кошти кількох багатих послідовників, які надали в користування будинок для освітньої комуни молодих аристократів. Коли Конфуція називали проповідником, він категорично заперечував: "Я тлумачу і пояснюю стародавні книги, а не складаю нові. Я просто вірю древнім, бо їх люблю".
Коли ж майстра запитували про його головну мету в житті, він незмінно відповідав: "Умиротворення народу". Щоправда, для цього, як вважав Кунцзи, було потрібне повсюдне знання заповітів святих людей.
Відвідавши царство Чжоу, наставник Кун не знайшов правителя, який дотримувався б його просвітніх порад і вів країну до процвітання. Як свідчать "Історичні нотатки", якийсь Цзиньшу Наньгун з царства Лу разом із Кунцзи вирушив у 517 р. до н.е. до добровільного відлюдника старця Лі Еру - нам той мудрець відомий як Лаоцзи (прізвисько означає "Стара дитина").
За переказами, коли пілігрими знайшли печеру даоса і туди з численними розпитуваннями увійшов молодий учитель, старий філософ, безсмертний небожитель засудив зарозумілість і порожні мрії Кунцзи: "Облиш, о друже, свою зарозумілість, різні прагнення й міфічні плани: усе це не має жодної ціни для твого "Я". Більше мені нема чого тобі сказати!"
Ошелешений наставник Кун вилетів з печери і повідомив учням: "Я знаю, як птахи можуть літати, риби плавати, дичина бігати… Але як дракон рухається за вітром і піднімається в небеса, - я не можу збагнути. Нині я побачив Лаоцзи і, думаю, він подібний до дракона".
Закрите середовище прижиттєвих учнів (осіб 70 - не більше) стало для Кунцзи справжньою родиною. Зазвичай послідовники були не набагато молодшими за вчителя. У переважній більшості вони були людьми родовитими, подібно до Конфуція, з середніх і дрібних аристократичних родин. Простолюдинів серед них виявлялося небагато: Конфуцій вважав, що простий народ треба освічувати й виховувати, але його священне Знання їм навряд чи доступне.
У самому його Вченні все здавалося простим, як миска рису. Як свідчать "Лунь Юй" ("Бесіди й судження"), "учитель навчав чотирьох речей: істинних письмен, правил поведінки, вірнопідданству й щиросердості. Простіше кажучи, він не виходив за межі освіти, історії та моралі, віддаючись літературі, філософії й етиці".
На відміну від устремлінь інших книгарів, Кунцзи розумів, що у всьому люди мають бачити і подавати особистий приклад: у 50 років він розпочав політичну кар'єру й невдовзі перетворився на високого сановника в царстві Лу. У 501 р. до н.е. його призначили управителем волості Чжунду. У перший місяць сановник виявився настільки гнучким, що навіть повернув смертну кару й відправив на ешафот свого політичного противника. Виправдовуючись перед учнями, враженими таким вчинком, Кунцзи заявив: "Шань Чженмао збирав групи прибічників, а промовами своїми прикривав злобливе, обманюючи людей. Він запекло протестував проти правильного, виявляючи норовливість. Як можна було такого не стратити?"
Тепер Конфуцій міг на практиці втілювати власні ідеї. Губернатор навів порядок у землеробстві: запровадив сівозміну, відібрав у багатіїв неорані землі, використовувані для фамільних цвинтарів, конфіскував нечесно нажите майно. За час перебування на посаді Конфуцій багато чого зробив для жителів волості Чжунду, досягнувши великих успіхів в управлінні.
За рік він перетворився на взірець гідного чиновника. Тоді Конфуція підвищили до посади сикуна (начальника приказу громадських робіт, що відповідав за дотримання ритуалу, церемонії жертвоприношень і моральне виховання), а потім до дасикоу (радника з питань судових справ, який здійснює нагляд за виконанням закону і судових правил). Остання посада дорівнювала посаді міністра юстиції.
Головним для Конфуція у відносинах держави з народом була здатність зберігати довіру народу. Адже інакше країні не встояти. Знайти такого людинолюбного правителя, який би довірився філософові, було нелегко. У постійних мандрах пролітали роки. Ці, Вей, Чень, Цзай та інші уділи - Конфуцій уперто відвідував царство за царством, князівство за князівством, намагаючись знайти мудрого правителя. І одного разу удача усміхнулася йому. Мандрівний мислитель зі жменькою учнів справив враження на князя уділу Ці, і монарх пообіцяв призначити вчителя своїм міністром.
Побоюючись конкуренції, царедворці налаштували монарха проти стороннього реформатора. Усвідомивши, що неможливо людинолюбно впливати на політику держави, Кунцзи пішов у відставку і в супроводі учнів 13 років подорожував по дрібних царствах. Під час мандрівок майстер легко доносив передові ідеї правителям різних областей. І… вирушав далі. Самі знаєте, найменше князів цікавлять мудрі настанови.
Пізнавши "веління Неба", Конфуцій почав шукати інший спосіб служити народу. І такий невдовзі знайшовся: назавжди Кунцзи перетворився на вільного вчителя.
У 484 р. до н.е. Конфуцій повернувся на батьківщину, у царство Лу, де до кінця життя викладав у власній школі. Окрім того, майстер збирав, редагував і поширював літературну спадщину минулого - класичні книжки, наголошуючи, що у власних ідеях спирається на стародавню мудрість: "Я передаю, а не створюю. Вірю в старожитність і люблю її". У цьому полягала величезна духовна сила Конфуція. Разом із тим учитель творчо переосмислив давні вчення, що й зробило його Володарем Просвіти, а його настанови - живими упродовж тисячоліть. Проповідуючи особисте знання і борючись із марновірствами, він демонстрував нову логіку.
На запитання учня Цзи Лу, як слід служити духам, Кунцзи заявив: "Ми не навчилися служити людям, навіщо говорити про служіння гуй-шень" (духи й божества, а також - дух померлої людини).
Вранці 21 листопада 479 р. до н.е. у місті Цюйфу провінції Шаньдун царства Лу майстер прокинувся і, волочачи за собою ціпок, рушив до вхідних дверей, потім зупинився і на весь голос заспівав: "Велика гора має зруйнуватися, сильна течія має зупинитися, мудра людина має зів'янути подібно до рослини".
Почувши дивну пісню, учитель Цзикун вбіг до кімнати, а вчитель повідав йому сон, який віщував смерть. Після цього Конфуцій зліг і за тиждень тихо вирушив на аудієнцію до Небесного Імператора. Перед смертю 72-річний "учитель десяти тисяч поколінь" не молився і не виявляв страху. Коли настав час смерті, він попрощався запитанням: "Хто після моєї смерті візьме на себе обов'язок продовжити Вчення?"
Поховали наставника Куна там, де він захотів спочивати, облаштувавши окремий цвинтар на північ від столиці Лу, на березі річечки Чжушуй. Місце шанобливо відвели для Володаря Просвіти, його прийдешніх нащадків, найближчих учнів і послідовників. Будинок Конфуція у Цюйфу швидко перетворився на конфуціанський храм, місце постійного паломництва. Три наступні роки учні Конфуція ретельно дотримувалися жалоби, носили відповідне вбрання, а потім розпрощалися один з одним і роз'їхалися.
Раніше могила Конфуція була на березі річки Чжушуй. Нині ж навколо шелестять багатовікові кипариси. Над усипальницею височіє плита з написом: "Могила Найвидатнішого мудреця, який явив Звершення, Володаря Просвіти".